На цю квітку в багатьох селах казали «царська корона». Так у народі називали рябчик імператорський — високу весняну рослину з великими квітами, що звисають униз, ніби дзвони, а зверху мають чубчик із листя, схожий на корону.
Назва з’явилася не випадково: квітка справді виглядає по-королівськи. Високе міцне стебло, яскраві помаранчеві або жовті квіти й незвична форма робили її окрасою двору ще здалеку. Коли рослина розквітала, її було видно мало не через увесь город.
До України ця квітка прийшла як декоративна рослина з Європи ще у XVIII–XIX століттях. Спочатку її вирощували в панських маєтках і ботанічних садах як рідкісну «заморську дивину». А вже з часом вона перейшла у звичайні сільські подвір’я, де прижилася як одна з найулюбленіших весняних квітів.
Садили царську корону переважно на видноті — біля хвіртки, під вікнами або вздовж доріжок. Вона добре переносила весняну прохолоду і зацвітала однією з перших, коли більшість рослин лише прокидалася після зими.
Цю квітку любили не тільки за красу. У селах казали, що її запах відлякує кротів і мишей, тому царську корону часто висаджували біля грядок або саду. А ще вона створювала особливий настрій у дворі — трохи урочистий, трохи казковий, ніби з давніх панських садків.
