«Лікарі казали, що буду шкутильгати, але бокс повернув мене до життя», — ці слова ветерана Руслана Мерзлого стали неофіційним девізом заходу, що відбувся у Біляївській ДЮСШ. Тут не було змагань за медалі — натомість ветеранам показували, як через прості спортивні ігри можна відновити фізичні сили, розвантажити думки та знову відчути смак до активного життя. Біляївка приймала презентацію адаптивних видів спорту для ветеранів війни та членів їх родин. Як проходив захід, історії та відгуки самих ветеранів — далі у нашому матеріалі.
Спорт — це не про рекорди, це про відновлення
На захід запросили ветеранів Біляївської громади, їхні родини, діючих військовослужбовців. Організували його за ініціативи Одеської ОВА, РДА, обласного центру «Спорт для всіх» і Одеської обласної організації ФСТ «Спартак». Мета — показати, що після служби спорт може стати тією опорою, яка допоможе відновити сили — як фізичні, так і моральні.
Учасників знайомили з видами спорту, про які багато хто чув вперше: петанк, піклбол, корнхол, диск-гольф, міні-гольф, хокей на траві тощо. Інформували щодо медичної, психологічної, медикаметозної допомоги та спектру послуг, які вони можуть отримати.
Присутнім не лише демонстрували, а й пропонували з допомогою тренерів спробував себе в іграх.
Організатори наголошували, що ветерани можуть стати прикладом для молоді і доводити: замість того, щоб сидіти у планшетах, біля телевізорів, можна займатися спортом і ставати сильнішими.
Ветеран і тренер Руслан Мерзлий продемонстрував відмінну техніку боксу. Учасники влучно кидали кулі у петанк, згадували навички тенісу, вчилися грати у міні-гольф та інші ігри.
Щоб спортивне свято було по-домашньому затишним, про частування подбала місцева жіноча ініціативна група. Волонтерки створили атмосферу, де за чаєм та перекусом захисникам було простіше розговоритися, поділитися досвідом. Бо важливою була не лише практика, а й розмови в колі своїх.
Руслан Мерзлий: «З апаратом Ілізарова я отримав дві перемоги на ринзі»
Руслан — ветеран підрозділу ГУР МОУ «Химера». Його історія — це приклад того, як впертість перемагає діагнози. Нею він поділився з присутніми.
— Я отримав поранення на лівому березі. Приїхав у важкому стані. По нозі моїй, мабуть, видно. Лікарі казали, що буду шкутильгати, не буду ходити. Це важко. Три роки вже ця історія триває. Два місяці тому зняли апарат Ілізарова. Хоч лікарі не давали шансу, що воно зростеться, бо вже три роки минуло, завдяки спорту, насамперед боксу, нога пішла на поправку.
Я з апаратом Ілізарова отримав дві перемоги на ринзі, боксував по ветеранському спорту. Так що хочу вам порадити займатися спортом. Не сидіть вдома. Скажу про бокс. Він допомагає стати ще сильніше морально, психологічно. Ви скидаєте всю негативну енергію, не думаєте ні про що, крім боксу, бо концентруєтесь тільки на своєму противнику. Займайтеся спортом, будьте сильні.
Валентин Ковальов: «Родина — найкраща терапія»
Валентин з села Градениці, отримав поранення на фронті чотири місяці тому. Після шпиталю у Дніпрі його евакуювали до Одеси. Після того, як почав сам ходити, перевели до іншої клініки.
— Зараз я пройшов лікування, ВЛК і мені дали відпустку, тому я вдома. Потім буде ВЛК на реабілітацію, а далі вже - на профпридатність, після поранення одна рука не працює.
За словами ветерана, лікування проходив безкоштовно, за державний кошт. Навіть трохи дивується, коли хтось каже, що збирає гроші на лікування, можливо, то якісь особливі і складніші ситуації.
— Я знаю, що у нас хлопці робили навіть у приватних клініках МРТ, інші обстеження, брали чеки, і військова частина їх компенсувала. Мій медичний супровід (військової частини) постійно дзвонить, питає, які потрібні медикаменти, чи потрібні ще милиці, ортези тощо. Висилають те, що треба. Також моя бригада пропонувала мені на реабілітацію у центр під Київ. Тобто є вибір.
Перші дні у лікарні, згадує ветеран, довелося звикати до нормального життя.
— Якось неподалік різко пролетіла ворона, і одразу спрацювала реакція. Бо на фронті все, що літає, несе смерть,— пояснює Валентин. — Перші ночі, коли тільки дверима хтось хлопне, ти ж дьорганий, автоматично шукаєш автомат біля ліжка.
За пару тижнів ветеран адаптувався. Вдома, говорить, найкраще. Дружина, двоє дітей, друзі. Не дають сумувати, родина — це найкраща терапія.
Спортивною людиною Валентин себе не вважає, до спорту і раніше був не надто охочий. Колись грав у теніс. Втім цей захід з дружиною відвідав з цікавості, спробував піклбол і гру петанк.
— Остання гра схожа на відпочинок, в неї можна грати всією родиною. І цікаво, і водночас є азарт та спілкування.
Роман Ягніченко: «Головне — розвантажити голову»
Роман з Біляївки, зараз він військовослужбовець. У лютому 2026 в результаті ворожого обстрілу отримав поранення — опіки, контузію. Це сталося під час проходження навчання.
— Ми вже мали ось-ось вирушати на Запоріжжя, і вночі потрапили під обстріл. Все навколо загорілося. Врятував один з побратимів, допоміг вийти з пожежі. Мене одразу направили у стабпункт, далі в область, потім у район. Не переводили довго, бо я не міг самостійно ходити. На візку якось соромно було кататись, а милиці не міг взяти, бо руки перебінтовані всі в опіках. Ковтати не міг, їв через раз. Зараз вже краще. Вдома, у відпустці, вирішується питання з реабілітацією, де проходитиму.
Лікування, за словами Романа, було безкоштовним. Єдине, що він купував у перші дні — це крем для перев'язок після опіків і знеболювальне, щоб вночі спати.
Найскладніше, каже військовий — це оформлення документів, бюрократизм і очікування, якого ніяк не уникнути. На все це йде купа часу, сил і нервів.
— Знаєте, вже строки підходять, а документів ще немає, в очікуванні і трішки в паніці, щоб все зробити вчасно, не починати все спочатку, — пояснює Роман.
Щодо спортивного заходу, каже, сподобалось, голову розвантажив трішки і спробував найоптимальніші для себе види спорту.
— Бокс — цікаво, але з моїм слабким зором, це малоймовірно. Я років сім для себе займався, коли зір зовсім погіршився, то вже не можна було. А от гра петанк зайшла. Ніби і нова, але схожа на те, в що ми грали у дитинстві. Це якраз для тих, хто погано стоїть. Зручно, бо рухатись треба лише за м’ячиком. Ну і для розробки кістей, коли вони постраждали, це дуже добре допомагає.
Євген Борук: «Лікує час і зайнятість, треба знаходити для себе заняття»
Для Євгена спорт був опорою все життя. Допоміг він і у поверненні до цивільного життя. Тому на цей захід прийшов із задоволенням.
— Коли я лише приїхав додому, було складно. Бо, розумієте, є різні ситуації. Комусь довелося побачити дуже багато жаху. І от коли ти повертаєшся після системи, мозок вже промитий, складно перестроїтися, — пояснює ветеран.
— Зі старими друзями, виходить вже не те спілкування. Багато чого змінилося. Хтось виїхав, хтось зник, когось вже і немає серед живих. Друзів, власне, на пальцях можна перелічити. Особливо тих, з якими служили разом, спали поруч, працювали, багатьох вже немає. Лікує час і зайнятість, треба знаходити для себе заняття.
Спорт, переконаний Євген, дає велику силу, і не лише фізичну. Він сам не захоплюється якимись конкретними видами спорту, все, говорить, просто: штанга, плавання, ранкова зарядка, присідання, віджимання. Загартування, після тренування.
— Я занурююсь у бочку з холодною водою, вдома спеціально зробив. І все це — спорт, загартування роблю регулярно, тобто є режим, а не коли доведеться.
Пільгами і програмами для ветеранів, поділився ветеран, він не цікавився. Якщо буде необхідність поїхати десь у санаторій, переконаний, знайде можливість. Бо наразі може це собі забезпечити сам, без чиєїсь підтримки.
Учасники заходу загалом зійшлися в одному: іноді звичайна спортивна гра може стати кращими ліками. Тож, сподіваються організатори, ветерани знаходитимуть час на хобі, яке допоможе «переключитися» і стане містком до звичного цивільного ритму, де замість військових завдань з’являється час на себе та свою родину.
Хочете більше цікавого та корисного - підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook, Instagram, Viber та Youtube, про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра – дивіться тут.
