У День Незалежності та День державного прапору, багато українців постили фотографії океану маленьких прапорців, які символізують загиблих. Ми всі втомилися: від втрат, від смертей, від болю, від загроз нашому життю та безпеці. Однак що може бути натомість, можна побачити на територіях України, які наразі перебувають в тимчасовій окупації. Станом на 25 серпня 2024 року йдеться приблизно про 20-25% території України. Це кілька великих міст, таких як Донецьк і Луганськ, а також частина міст у південно-східних і південних областях. Біляївка.City спробували дослідити, в яких умовах живуть українці в російській окупації.
Через свої канали комунікації російська пропаганда демонструє картинку, як "вправно" вони господарюють на окупованих територіях: начебто відновлюють раніше своїми ж руками розбомблені будинки, надають гуманітарну допомогу, намагаються вирішувати якісь поточні комунальні питання, організовувати дозвілля для дітей тощо. При чому це все виглядає так, наче час зупинився, і всі міста повернулися на 70-80 років тому.
До війни тимчасово окупована Гола Пристань, де через підрив росіянами Каховської ГЕС, загинули сотні мешканців, була містом затишним, сучасним, енергоефективним, з розвинутою інфраструктурою. В місті постійно реалізовували проєкти з будівництва, воно щодня змінювалося на краще. Там проводилися багатотисячні фестивалі, з дуже цікавою програмою, в кількох з них брали участь біляївські творчі колективи.
Тепер вся стрічка новин окупаційної адміністрації Голопристанського району заповнена інформацією про російські свята. Остання новина про "велике свято" для дітей. Під час "русскіх забав" — діти по черзі на швидкість мають опустити обличчя у тарілку з водою, набрати воду та плюватися нею. Це називають "яскравими та веселими стартами".
Основний акцент російської пропаганди — саме на тих наративах, які вони роками насаджували через підконтрольні ЗМІ, лідерів громадської думки, блогерів: це ностальгії за радянським минулим. Культура давно стала для росіян зброєю. Вони не просто окупували українські території, забрали у людей спокій, розвиток, комфорт, достаток. Вони тягнуть ці території в минуле та дуже цим пишаються, якщо почитати їхні новинні сайти та пабліки в соціальних мережах, тг-каналах. Переважно, саме це вони демонструють, як свою "перемогу" та великий дар для мешканців окупованих територій.
У Скадовську, наприклад, "воскресили вождя", який пилився на задньому дворі комунального підприємства, і, як розповідають очевидці, які виїхали з окупації, є ті, для кого це дуже важлива "перемога". Повсюди "побєдобєсіє" — пишні святкові заходи з нагоди різноманітних дат, пов'язаних з ІІ-ою світовою війною. Ці речі цементують ідентичність. Однак що за ними? Чи там можливий омріяний мир, розвиток, спокій?
З окупацією війна не закінчується
19 лютого, напередодні повномасштабної російської агресії в Україну в сепаратистських "республіках" Донбасу оголосили загальну мобілізацію. Вона розпочалася з викликів на військові збори "запасників", які раніше служили в українській армії. Згодом під примусом забирали всіх чоловіків віком від 18 до 65 років, включаючи тих, хто ніколи не служив.
Мобілізація в так званій "ДНР"
Цей процес супроводжувався "облавами" на вулицях та у громадському транспорті, де чоловіків забирали просто з робочих місць чи навіть з вулиці.
Мобілізованих чоловіків часто відправляли на передову без підготовки і належного озброєння, що призводило до численних втрат. Українська армія та Служба безпеки України (СБУ) регулярно публікують повідомлення про призовників з так званих "ДНР" та "ЛНР", які потрапили в полон на Харківщині та Сумщині, у Запорізькій та Миколаївській областях.
"Ми – як раби для Росії. Копаємо для них окопи, підбираємо за ними недоїдки", – скаржиться на поширеному СБУ чоловік, який нібито добровільно здався в полон під Сумами.
У 2022 році раніше окуповану Горлівку блогер Олег Сичов назвав "жіночою народною республікою" через майже повну відсутність чоловіків на вулицях, оскільки багато хто або мобілізований, або ховається, щоб уникнути призову. Деякі чоловіки відкупалися від призову — право на виїзд із міста обходилося від 30 до 70 тисяч рублів (12,300 - 28,700 гривень). І це не ціна маленька, а це такий рівень життя на окупованих територіях.
При чому, судячи з повідомлень, в яких представник окупаційної влади Денис Пушилін розповідає, що за наказом Путіна "були демобілізовані 2000 студентів", забирали на війну всіх, не зважаючи на соціальний статус.
Схожа ситуація в тимчасово окупованих Мелітополі, Бердянську, Енергодарі та Токмаку Запорізької області, у травні 2024 року повідомляв рух "Анти Z". Указ від 17 квітня 2024 року, підписаний "російським губернатором" Запорізької області, заявила розвідка Великої Британії 5 травня. Окупаційна влада разом із російськими військовими організовують рейди по домівках місцевих жителів, перевіряють документи, а також з’ясовують, чи стоять чоловіки на військовому обліку.
Російські загарбники також вербують молодь із тимчасово окупованих територій України до вступу у вищі військові училища Росії. Хоча значна частина населення окупованої частини Запорізької області виїхала, однак чимало людей залишаються там. Якщо Росію не спинить Україна, то велике питання до війни з якою країною\країнами готують цю молодь.
За новинами з Крима так само можна дізнатися, що там набираються бажаючі воювати з Україною. Одна з останніх новин з окупованого Симферополя, 24 серпня 2024 року, невідомий зарізав 18 чоловіків, військових та новобранців, які підписали контракт та готувалися в таборі для відправки на фронт. Прокремлівський ТГ-канал пише: "Це не перша подібна атака на наших військових в Криму. Минулого літа схожі надзвичайні ситуації траплялися неподалік від Євпаторії і в Севастополі".
Депортація та заміна населення на тимчасово окупованих територіях
У квітні 2023 року Путін видав указ, за яким мешканці територій, що не перебувають під контролем Росії, які відмовляться від російських паспортів, автоматично отримають статус іноземців або осіб без громадянства. Такі особи матимуть право залишатися на окупованих територіях лише до 1 липня 2024 року. Про наміри Кремля щодо депортації також свідчить риторика колишнього президента РФ Дмитра Медведєва, який висловив припущення, що люди без російських паспортів можуть бути переселені до віддалених районів Росії.
Зокрема, українських громадян, які відмовились від отримання російського паспорта, окупанти у місті Старобільськ примусово виселяють із власних осель, повідомляв Генеральний штаб Збройних сил України.
“Зазвичай, в помешкання приходять не більше двох разів. На третій раз людей і їх речі силоміць викидають на вулицю. Окупантів не зупиняє навіть той факт, що у помешканні можуть проживати неповнолітні діти. Після виселення такі громадяни потрапляють до фільтраційних пунктів, а їх житло віддають військовослужбовцям російської окупаційної армії під заселення”, – йдеться у зведенні.
Старобільськ. Березень 2022 року. Жителі громади чинять спротив окупантам
Така ж ситуація в тимчасово окупованому Маріуполі. Туди російська окупаційна влада планує заселити 300 тисяч громадян з Росії. Про це 20 серпня повідомив Центр національного спротиву із посиланням на джерела в українському підпіллі. У повідомленні сказано, що учасники підпілля отримали доступ до відповідних документів окупаційної адміністрації Маріуполя. Заплановані демографічні зміни хочуть втілити до 2035 року. Для того, щоб їх стимулювати, Кремль розпочав реалізацію програми пільгових іпотек для громадян Росії.
Росія споруджує нові будинки на місці розбомблених під час штурму Маріуполя, 15 лютого 2023 року
Схожа ситуація в Мелітополі, який покинули щонайменше 60% корінних мешканців та виїхали на підконтрольну Україні територію. Ще частина була депортована. Натомість на зміну їм прибувають громадяни рф, які в більшості випадків мають родинні зв’язки з підрозділами зс рф та представниками окупаційних адміністрацій, відповідно практично вся жила нерухомість покинута корінними мешканцями зайнята.
Найбільш гучна ситуація, яка вже знайшла правове визначенння —це депортація українських дітей з тимчасово окупованих територій. Під час російського вторгнення в Україну в 2022 році Росія примусово переселила тисячі українських дітей на підконтрольні їй території, надала їм російське громадянство, усиновила їх у російські сім'ї та створила перешкоди для повернення до рідних. Діти були викрадені після арешту або загибелі їхніх батьків, або через розлучення з ними в зоні бойових дій. Викрадення також відбувалися з українських установ на окупованих територіях і через дитячі табори на території Росії.
ООН визнала ці депортації воєнними злочинами і підтвердила їх достовірність, зазначивши, що російські сили вивозили українських дітей до Росії на усиновлення в рамках великої програми. Оцінки кількості депортованих дітей варіюються від 19 592 до 307 000, з невідомими термінами їх повернення. Станом на початок серпня 2024 року вдалося повернути понад 750 дітей.
Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт президента РФ Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової за незаконну депортацію дітей. У липневій доповіді 2023 року Львова-Бєлова заявила, що з початку вторгнення в Росію були вивезені близько 4,8 мільйона українців, з них понад 700 тисяч — діти.
Уповноважена президента РФ з прав дитини Марія Львова-Бєлова, ордер на арешт якої за депортацію українських дітей видав МКС.
Окрім того, окупаційна влада регулярно друкує списки майна, яка хоче конфіскувати, бо його власники виїхали. При чому, вони могли виїхати й в Росію, не лише на підконтрольну Україні територію, чи за кордон. Загарбники вимагають від власників нерухомого майна, яке вони вважають безхазяйним, протягом 30 календарних днів принести їм правоустановчі документи і паспорт громадянина РФ. У разі неявки власника помешкання квартири або будинки погрожують визнати «безхазяйними» і передати окупаційній владі. Росіяни цей процес називають «націоналізацією».
Безправ'я та беззаконня: такий він "рускій мір"
Біляївка.City раніше записували свідчення тих, хто зміг вирватися з окупації, та потрапив до Біляївки. Усі кажуть, що там панує повне беззаконня, безправ'я.
Перш за все, це стосується активно проукраїнських мешканців, які переживають катування, знущання, гвалтування.
Так, 28 червня 2024 року з російського полону було звільнено священників Української греко-катрлицької церкви з Бердянська Івана Левицького і Богдана Гелету, які перебували в ньому з 16 листопада 2022 року. Вони 9 місяців прожили в окупації - допомогали біженцям з Маріуполя, підтримували молитвою своїх земляків. Вони були свідками того, як знущаються над людьми.
"У коридорах було чути крики, бо там була камера, у якій катували людей, - розповідає Богдан Гелета, - коли я вперше прийшов у камеру, то побачив хлопця, який стояв із аркушем паперу в руках і дивився в одну точку. Він простояв так усю ніч, не лягав спати. Я думав, що, напевно, його били струмом, що він уже нічого не може. Його дійсно били струмом і сказали: якщо він не вивчить гімну росії, то його зранку запитають і вб’ють. [...] Мене переселили в одиночну камеру, поставивши в ній колонку з музикою. З неї цілими днями гриміли радянські пісні. Я тоді зрозумів, як людина сходить з розуму і чому вчиняє самогубство, — зрозумів, що таке суїцид".
Поширеним явищем на окупованих територіях є сексуальне насилля. Жертвами часто стають чоловіки, такі висновки зробило CNN, спираючись на звіти міжнародних організацій та інтерв'ю з українськими прокурорами і чоловіками, які пережили таке насильство.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні зафіксувала 85 випадків сексуального насильства, пов'язаних з війною. Серед жертв — 52 чоловіки, 31 жінка, одна дівчина та один хлопчик. Окрема доповідь правозахисників ООН, які опитали 60 українських військовополонених чоловіків після їхнього звільнення, виявила, що 39 з них стали жертвами сексуального насильства під час перебування в російському полоні. Внутрішньо в Росії сексуальне насильство є поширеною практикою серед поліції та сил безпеки, і ця практика переноситься на окуповані території України, стверджують правозахисники.
Однак від безприв'я та беззаконня "руского міра" страждають також його прихильники, які підтримували його, зрадивши Україну. Не всі історії є відомими широкому загалу, однак одну з них розповіла Біляївка.City Ірина, ВПО з Бахмута, яка наразі мешкає в Одесі.
"Йдеться про мого свекра, який з 2014 року чекав, що Бахмут знову "звільнять" росіяни, як це було тоді на кілька місяців. Він ненавидів все українське, радів нападу на Україну, дочекався, казав. Звісно ж, хотів виїхати в Росію, коли в Бахмуті почалися активні бойові дії. Біг до своїх "хлопчиків", розповідав, як чекає на них. Вони сказали, а що ви тут робили з 2014 року? жили під Україною. Автомат в зуби та воювати йдіть, а, щоб розуміли, він вже дід за 70 років. Пройшов фільтрацію, пройшов те, що для росіян він - бракований, не свій, чужий. Помер від серцевого нападу, коли в Бахмуті загинув мій чоловік, його син, бо не хотів виїжджати".
На тимчасово окупованих територіях немає миру, немає спокою, немає порядку. Єдине, що тоам пропонують - повернення у минуле.
