Валентина Селіна – не просто перша жінка-голова місцевої ради. Саме за часів її головування Біляївка отримала статус міста, будучи до цього селищем.
Валентина Селіна – не корінна біляївчанка, але це місто вважає своїм рідним та дуже любить його. До Біляївки разом із родиною вона приїхала у 1976 році, а вже у червні 1977 її обрали головою селищної ради. За період своєї каденції із 1977 до 1987 років Біляївку, яку жартома тоді називали “комишеград” через очеретяні дахи, жінка почала перетворювати на цілком упорядковане містечко.
Будівельно-ремонтні бригади працювали на вулицях Біляївки з ранньої весни до пізньої осені. Будували вулиці з асфальтним покриттям, встановлювали мережі вуличного освітлення, прокладали нові водогони, висаджували велику кількість дерев, кущів, квітів.
Це був перший похтовх до залучення громадськості. Валентина Селіна пропонувала організовуватися мешканцям у вуличні комітети, розподіляти між собою обов’язки, роботу. Люди самотужки рили траншеї для водогонів, збирали гроші, щоб пришвидшити появу благ та міської цивілізації.
Завдяки масштабному благоустрою на сесії селищної ради прийняли рішення направити пакет документів до Києва з пропозицією присвоїти селищу міського типу Біляївка статус міста. Після цього доленосного рішення пройшло два роки, коли 5 листопада 1979 року Біляївка офіційно отримала статус міста.
За словами Валентини Селіної, тоді не всі мешканці підтримали таке рішення.
- Люди ображалися, що їх позбавили деяких пільг, – розповіла екс-голова Біляївської міської ради, – ставши городянами, треба було платити більше коштів за земельним податком, а медики та педагоги втратили право на тогочасні пільги на оплату комунальних послуг.
Але неможливо недооцінювати це рішення із точки зору перспективи. Так, саме завдяки тому, що Біляївка мала статус міста, у 2015 році змога претендувати на статус центру об’єднаної громади, отримати фінансову незалежність, можливість реалізувати різноманітні соціально-економічні програми.
