Ганна Костецька працювала на водоочисній станції «Дністер», яка забезпечувала водою Біляївку, Одесу і та інші населені пункти, а сьогодні є одним з основних бюджетоутворюючих підприємств Біляївки. Під час війни у 1944 році ця жінка врятувала станцію від знищення, завадивши румунсько-німецьким окупантам її підірвати.
Про подвиг Ганни Костецької нам розповідала корінна біляївчанка Неля Горлева. Її мати Агаф’я Рудакова під час окупації працювала на станції разом з Костецькою.
За словами оповідачки, 7 квітня 1944 року її мама повернулася додому дуже стривожена, розгублена і постійно повторювала: «Ганна Костецька врятувала нас і станцію!». Потім вона згадувала, що того дня окупанти під дулами автоматів роздавали працівникам станції бруски вибухівки і змушували кріпити їх до напірних фільтрових машин. Вони знали, що армія супротивника вже була на підступах до Біляївки і хотіли швидше знищити станцію.
Коли вибухівку прикріпили, всю робочу зміну повели на футбольне поле – на розстріл. Серед них була Ганна Костецька і вона єдина серед присутніх жінок та чоловіків наважилася втікати. Німці стріляли по ній, але вона дивом вціліла і встигла дістатися аж до Маяківської дороги, якою йшли радянські війська. Жінка почала кричати солдатам, щоб ті розверталися і скоріше рятували людей і станцію, повідомила інформацію, яким чином краще це зробити, як підступитися, де на них чатує небезпека, а якою дорогою варто зайти.
Про героїзм Ганни Костецької згадував і один з визволителів Біляївки – Степан Аветісович Саакьян, командир танкової бригади, який на своєму танку того дня звільняв станцію. Цю історію він розповів засновнику Біляївського музею бойової слави Валентину Носову. Бригада Степана Саакьяна рухалась на міст до села Маяки, щоб блокувати відступ ворога. Та неочікувано хтось постукав по броні його танку. Степан Аветисович відчинив люк і побачив молоду жінку. Це була Ганна Костецька.
На жаль, подвигу жінки не надали важливого значення та вшанування. В архівах немає її фото (прим.ред. фото нам надали родичi жiнки), не записані її спогади, вона не отримала за це медаль чи нагороду. Історичну помилку виправили майже через 50 років, коли на її честь назвали одну з вулиць мікрорайону «Тірас», що знаходиться при в’їзді у Біляївку.
