Василь Семенович пам’ятав усі дати. Неначе вчора була війна. Добре пам’ятає, як оголосили Перемогу.
- До мене у розташування приїхала мама, Пелагея Василівна. Уявіть: весна, а замість звичного весіннього грому – кругом цілодобово лунають вибухи снарядів. Зустріч з мамою була, як ковток свіжого повітря, часточка дому і тепла. Відчуття було таке, що неодмінно має статися чудо! І воно сталося! У ніч з 8-го на 9-те травня оголосили перемогу. Ми почали стріляти вгору. Люди, особливо ті, на кого вдома чекали родини, діти, дружини, хрестилися, дякували Богу, плакали.
Ветеран та його бойові побратими ще кілька років поспіль після Перемоги розміновували поля. Зі скорботою він згадував, що 32 його товариша вже у мирний час пішли з життя, підірвавшись на мінах.
