Якби не біляївчанка Онисія Згама, Плієв міг отримати звання Героя посмертно
Після звільнення Роздільної, Плієв доручив начальнику розвідки 40-го полку капітану Козлову привести з Біляївки хорошого «язика».
Розвідувальна група з дванадцяти чоловік в ту ж ніч вийшла на дорогу Одеса-Біляївка. Сховавшись в одній з руїн, солдати стали чекати. Спочатку дорогою проїхало кілька машин. Згодом з'явився мотоцикліст, якого і взяли розвідники.
У штаб групи полоненого доставили на світанку 6-го квітня. На допиті він показав, що Біляївку обороняє піхота 3ої королівської румунської армії. Також в Біляївці розмістився штаб німецької дивізії. Полонений підтвердив інформацію про мінування водонасосной станції.
Бій за водонасосну станцію тривав довго. Плієв не спав перед цим кілька діб. Коли дізнався, що станцію врятували, приліг відпочити.
Змучені і втомлені боями бійці, офіцери, отримали дозвіл на двогодинний сон. Всі влаштувалися, як могли: сидячи за столом, на підлозі, на лавках.
Тут був штаб Плієва у 1944 році
Штаб наших військ організували в хаті жительки міста Онисії Згами. Хоча офіційні хроніки замовчують, але саме героїзм цієї жінки врятував Плієва і його офіцерів від вірної загибелі.
Противник намагався прорватися до Біляївки. Жінка, побачивши, що на село знову насувається ворог, під кулями побігла до своєї хати з криком:
- Хлопці, Вставайте! Фашист іде!
Почувши її несамовиті крики, бійці миттю прокинулися. Тут же пролунала команда Плієва:
- До бою!
Плієв не забув жінку, яка врятувала життя. Запрошував до себе у Москву, листувався з нею.
- А після війни, - згадував сусідка Онисії Згами, Галина Цуркан (записано у 2009 році), - Плієв приїхав до неї в гості. У сільраді, коли дізналися, за кілька днів відремонтували жінці ворота та забор.
Чому в місті є вулиця Костецької?
Ганна Костецька - біляївчанка, на честь якої назвали одну з вулиць Біляївки. Вона розповіла одному з солдат, що німці ось-ось підірвуть станцію і просила допомогти. Бійці дали танкам задній хід і увірвалися на територію станції, пробивши огорожу в районі теперішнього візіт-центру. Такого повороту подій фашисти не очікували. Командир віддав наказ берегти снаряди і давити ворога танковою гусінню.
Бій тривав недовго. Румуни та німці почали тікати до Дністра. В той час річка сильно розлилася, тому більшість окупантів просто тонули, інших розстрілювали. Один з трьох танків загруз у болоті. Тому по завершенні бою солдати пересіли на дві машини і продовжили свій шлях до Маяк. Доля цього третього танку й досі невідома.
