З дохристиянських часів на території нинішньої Київщини «павуками» прикрашали оселі наші пращури. Збереглися й слова давньої колядки, викладені на ресурсі «Українські пісні».
«Ой як то було з Початку Світа
Приспів: Боже Наш!
Ой як не було Святої Землі
Ой но на Морі Павутиноньки
Ой там Братоньки Радоньку радять
Як би нам Брате Світ обснувати
Пустися Брате в Глубокі Води
Тогди ми Брате Світ обснуємо
Світ обснуємо і наситимо
Світ наситимо і наповнимо
А за тим Словом бувай ти здоров Боже Наш!
Бувай ти здоров Господареньку Боже Наш!».
Напередодні Різдва його підвішували до центральної балки хати. Деколи під «павуком» ставили свічку. Тоді при нагріванні він починав крутитися, і на стінах відбивалися тіні. Люди вірили, що це тіні душ померлих предків, що завітали на свята. Уважно слідкували, в який бік буде обертатися «павук», в цьому вбачали магічне значення. Якщо вліво – чекай на голодний рік, вправо – матиме родина добрий урожай. Вважалося поганою прикметою коли «павук» стояв на місці.
Чому ж павук був таким бажаним в людській оселі? За однією з легенд, він так старанно заснував вхід до печери, в якій заховалась Мати Божа із Дитятком, що в озброєних Іродових воїнів не виникло жодного сумніву, що туди давно ніхто не заходив. Тому, за народними віруваннями, павука не можна було вбивати, бо накличеш на себе лихо. До обіду навіть заборонялося викидати цих істот з хати: жінка, котра це зробить, неодмінно втратить смакові відчуття.
«Павук» − це не просто прикраса, а ще й оберіг. За народним уявленням, «павуки» мають властивість вловлювати у свої солом’яні тенета видиме і невидиме зло, тим самим оберігаючи оселю від негативної енергії. Коли людина була хвора, або ж коли жінка не могла завагітніти, то ставали під «павука», щоб він забрав все погане. Тому їх не викидали з дому після завершення зимових свят, а залишали висіти до наступного Різдва. Спалювали «павуків» лише після того, як виготовлять нових.
Як зробити:
