У Національній школі службового собаківництва в Одесі, яку очолює відомий кінолог Олег Радомисльський, 30 квітня відбулась презентація спеціально навчених собак-поводирів. Ці службові тварини допомагають людям із повною або частковою втратою зору. Один із чотирилапих уже переданий ветерану російсько-української війни, ставши для нього справжньою підтримкою та провідником у новому житті.
Для довідки
Хто така собака-поводир — це спеціально навчена службова тварина, яка допомагає людям з порушенням зору орієнтуватися в просторі та безпечно пересуватись. Вони проходять ретельну підготовку: вчаться зупинятись перед перешкодами, уникати небезпек на дорозі, шукати двері, сходи, громадський транспорт тощо. Такі собаки не просто виконують команди — вони розвивають інтелектуальну ініціативу, а їхня робота рятує життя та повертає автономність своїм власникам.
Ігор та його Лотті: знайомство з собакою-поводирем
Ігор Гулько разом з собакою-поводирем Лотті
Це Ігор Гулько – ветеран з Одеси, колишній військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної бригади. Він втратив зір у 2023-му році в боях під Бахмутом.
– Був наш контрнаступ, працювали по їх позиціям. Трошки не дійшов, – розповідає ветеран, – вже потім, коли був у лікарні, хлопці порадували, сказали, що таки їх взяли. Значить то було недарма.
Попри свою травму, Ігор каже, що ні про що не шкодує. До всього у житті можна звикнути, і навіть до втрати зору. А от знайти свою собаку-поводиря, яка б стала його новими очима, другом і терапевтом одночасно, чоловік вкрай хотів.
– Я взагалі дуже люблю тварин. Коли служив, поруч з нами на фронті завжди були собаки. То в мене напевно більше фото з ними ніж з побратимами, – каже Ігор Гулько.
На заході від Національної школи службового собаківництва ветеран познайомився зі своєю майбутньою помічницею – німецькою вівчаркою Лотті. Можна сказати, що це було кохання з першого дотику.
Собака-поводир Лотті породи німецька вівчарка
– Я трохи переймалась, як пройде перша зустріч, зазвичай Лотті з обережністю ставиться до незнайомих людей, – каже кінологиня Таїсія Вергун, – але у них з Ігорем одразу відбувся контакт. Це всі помітили.
У парі з Лотті Ігор пройшов першу пробну дистанцію, без тростини та сторонньої підтримки. Собака йому показала дорогу до магазину, транспортної зупинки, обережно перевела через дорогу та на зворотному шляху відвела до озера. Попереду в Ігоря та Лотті ще чимало спільних тренувань, але чоловік вже почав довіряти своїй чотирилапій помічниці. Каже – це важко пояснити словами, він просто відчув, що це його собака, і вона не підведе.
З восьми ветеранів — прийшов один
– Насправді це мали бути цілі змагання, – каже Олег Радомисльський, директор Національної школи службового собаківництва, – ми запросили на захід вісім ветеранів, які втратили зір внаслідок російсько-української війни. Вони мали спробувати себе разом з собаками-поводирями, пройти маршрут, навчитись взаємодіяти. Серед них собаки б самі обрали своїх власників. Але, на жаль, доєднався лише Ігор, інші не прийшли.
Олег Радомисльський, директор Національної школи службового собаківництва
Організатори припускають, що більшість людей поки з недовірою ставляться до таких ініціатив. Думають, що це все заради грошей або піару. Але насправді цей напрямок в Одесі працює вже 25 років, а серед інструкторів школи є незрячі, які на власному досвіді показують, як чотирилапий друг облегшує життя.
Зокрема Сергій Гаврилюк, родом з Дніпровщини – викладач лекцій про собак-поводирів для студентів Національної школи службового собаківництва. У далекому 1989 році він отримав травму очей на заводі. Довгий час лікувався за кордоном, але почались ускладнення і вже понад 20 років, як його наздогнала повна сліпота.
Коли чоловік втратив будь-яку надію на повернення зору, він закрився в собі. Рідко виходив за межі під’їзду, адже постійно треба було когось просити про допомогу. Все змінила поява Плюші в його житті – собаки-поводиря породи золотистий ретривер. Вона стала не лише помічником, а й вірним другом для Сергія.
Плюша, собака-поводир породи золотистий ретривер
– У мене з’явилось стільки можливостей, – каже чоловік, – захотів на рибалку – пішли на рибалку, захотів в пансіонат – поїхали в пансіонат, захотів в Європу – полетіли в Європу. Навіть Говерлу підкорили разом.
Сергій і Плюша: втрата, пошуки, дивовижне возз’єднання
Щасливе життя собачника тривало трохи більше двох років. У перший день повномасштабної війни доля роз’єднала Сергія та Плюшу. Вони тоді якраз перебували в кінологічному центрі під Києвом, коли почався ворожий масований ракетний удар.
– Скло вилітає, штукатурка сиплеться, я не розумію, що до чого, – згадує Сергій, – починаю кликати Плюшу, а її немає.
Чоловік до останнього вірив, що собака вижила, давав оголошення всюди, звертався на телебачення, але ніхто про його Плюшу нічого не чув.
Відтоді пройшло два роки. В житті чоловіка з’явився ще один улюбленець – Накір. За різкий характер пса жартома прозвали першим в історії “поводирем-тілоохоронцем”. Його Сергій вчив самотужки, каже – довелось набити не одну шишку, аби отримати результат.
Сергій Гаврилюк та його собака-поводир Накір
Коли раптом неочікуваний дзвінок, підіймає слухавку і не вірить своїм вухам: “Плюша знайшлася!”
– Я все кинув, зірвався, приїхав, – згадує Сергій Гаврилюк, – кличу її, а вона як підскочить, прибіжить, давай обійматись, цілувати.
Виявилось, що Плюшу після обстрілу в перший день повномасштабної війни підібрали військові та забрали з собою на фронт. Її новий хазяїн невдовзі загинув, а собаку почали передавати з рук в руки. Через стільки часу один з військових бригади, до якої прибився золотистий ретривер, випадково натикнувся на оголошення і дізнався, що її шукають. Так, після дворічних мандрів, Плюшу повернули додому.
Єдиним, хто спочатку не дуже зрадів, був Накір. Його охопили ревнощі. Але пройшов рік, і спокійна та дружелюбна Плюша змогла знайти підхід навіть до нього. Тепер вони живуть душа в душу і разом пильнують за безпечним пересуванням хазяїна.
Сергій Гаврилюк та його двоє улюбленців Плюша та Накір
Бути чуйним — просто
Наскільки комфортним та безпечним буде життя незрячих людей, залежить не лише від собак-поводирів, а й від кожного з нас. За декілька днів до публікації до Біляївка.City звернулась незряча читачка Анастасія та поділилась реальною ситуацією з доступністю в Одесі. Разом зі своєю собакою-поводирем вона хотіла зайти до піцерії “Che.Odesa” на Старосінній площі. Втім, її не впустили, бо “в заклад з тваринами не можна”.
Незряча дівчина Анастасія та її собака-поводир Дінара, біля закладу "Che.Odesa"
Ще одна прикра ситуація трапилась прямо під час зйомки сюжету про собак-поводирів. Ветеран разом з іншими незрячими людьми проходили тестові дистанції в супроводі чотирилапих. Коли вони переходили дорогу, повз них промчалась вантажівка, водій анітрохи не загальмував.
Дуже шкода, що такі випадки й досі “норма” в нашому суспільстві. Якщо ви теж вважаєте, що варто щось змінювати – почніть з себе. Ось декілька простих порад:
- Ви можете стати спонсором школи, яка готує собак-поводирів. Навчання чотирилапих довге та дороговартісне. До прикладу, в Європі підготовка однієї собаки-поводиря оцінюється від 30 до 40 тисяч євро. Якщо ви готові підтримати цей напрям фінансово – зверніться до Національної школи службового собаківництва.
- Поширюйте та розповідайте про ініціативи для незрячих людей. Розголос працює.
- Якщо ви створюєте якийсь продукт чи надаєте послуги – переконайтесь, що вони доступні для незрячих людей.
- Беріть на роботу незрячих людей. Про ефективний досвід бізнесу з незрячими працівниками розповідали тут.
- Якщо хочете надати допомогу незрячій людині – завжди запитуйте дозволу.
Давайте разом будувати свідоме та доступне суспільство, без перешкод для незрячих людей!
Сім цікавих фактів про собак-поводирів
- Найчастіше поводирями стають собаки таких порід: лабрадор, золотистий ретривер, німецька вівчарка, різеншнауцер, колі.
- Підготовка собак-поводирів в середньому триває від одного до двох років.
- Собака-поводир може запам’ятовувати десятки маршрутів. Гарно підготовленій собаці достатньо пройти маршрут два – три рази, щоб завчити його.
- Головний унікальний навик собаки-поводиря – розумне непідкорення. Правильно видресирувані собаки вміють аналізувати ситуацію та фільтрувати команди господаря. Вони не виконують наказ, якщо це загрожує незрячому власнику.
- Собака-поводир не повинна охороняти хазяїна. Її функція – допомагати людині пересуватися містом. Агресивний пес поруч з незрячою людиною може створити небезпеку для оточуючих.
- Поводирі не мають ні на що відволікатися. Щоб не трапилося на вулиці: салюти, шум машин, повз пробігла кішка чи інший пес – собака-поводир має залишатися на маршруті й вести свою людину.
- Собаці має подобатись її роль, тоді вона буде виконувати її якісно.
Подякувати авторці за роботу можна 👉 за цим посиланням. Також у нас можна замовити рекламу: подробиці.
Хочете більше цікавого та корисного - підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook, Instagram, Viber та Youtube, про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра – дивіться тут.
