Тема розділених родин залишається актуальною та важливою для багатьох українців. Нещодавно ми розповідали, що переживають пари в розлуці, а сьогодні Біляївка.City підготували для вас розмову з психологинею Іриною Овчар. Ірина сама пройшла через розділена родини — вона з дітьми виїхала за кордон, а чоловік залишається в Україні. Ірина багато працювала з парами, які пройшли важкі періоди розставання та життя порізно. Її бачення психології життя на відстані є дуже компетентним та корисним для вас.
Відео Біляївка.City
Шлюби без почуттів
— Мене дуже здивував той факт, що у багатьох жінок, які виїхали за кордон через війну, були, скажімо, не дуже міцні шлюби, або там не було вже почуттів. Тобто вони вже не хотіли жити в принципі в шлюбі, але продовжували жити разом. Жили, не кохали. І якщо обговорювати, чому так сталося, то багато причин. Наприклад, нема куди переїхати, бо житло спільне. Або невелика зарплата, щоб оплачувати утримання дитини, скажімо, і себе. З чоловіком все ж таки легше. Тобто, пари трималися разом виключно через якісь зовнішні обставини. Яскравої причини піти від чоловіка немає, тому разом жити, наче як зручно.
Ірина каже, що виїхавши за кордон, або в нове місце, така жінка починає ходити на роботу, займається справами, бачить, що вона в силах сама організувати побут, — і з усім цим справляється. І тоді, коли такі жінки озираються навколо, стають на ноги, бачать, що їм так цілком комфортно, вони йдуть від чоловіка, розривають стосунки. Падає умовна маска, яку вона носила на обличчі роками.
— Вони відчувають розлуку як поштовх на нове життя. Я допускаю, що якась частина пар, якийсь відсоток розлучається, хоча не планували цього робити, але через різницю у темпераментах, особливості характеру, вони йдуть один від одного. Але це дійсно відсоток. Більшість ситуацій — це саме ситуація, коли родини розпадаються, бо там давно не було почуттів. У шлюбі нічого не тримало, але психологічно важко було зробити цей крок. Бо це дійсно, якщо пара була разом якийсь період, це важкий крок. Це травма. Відчуття провини. Горювання.
Ми живемо у період великих травм
— Зараз на українців впало багато травм, бо війна — одна з найбільших травм людства. Пари вже опинилися в такій великій травматичній ситуації, що навіть розлучення не такий великий стрес, як був би в мирному житті, можливо.
Як бути тим людям, які се ж хочуть зберегти стосунки на відстані? По-перше, залежить від самих людей, так? Наскільки вони цінують свій шлюб, своє кохання. Наскільки, віддані, порядні. Якщо є цінність шлюбу, партнера, і з того боку є таке саме почуття, то за стосунки варто боротися, як би банально це не звучало. Усвідомлення, що стосунки — це цінність, дають сили та мотивацію пережити період розлуки з вірою, що це лише період, а попереду на вас чекає ціле життя.
Інколи просто так і треба собі казати: це треба просто перетерпіти. Якщо є якісь проблеми і сумніви, або конфлікт внутрішні, то можна звертатися до психолога, але дуже важливо розуміти, заради чого ти це робиш, які кроки ти можеш зробити, щоб покращити свій стан.
Наприклад, навіть розпланувати, як це в тебе буде приблизно відбуватися, тому що оця нестабільність, вона дуже порушує психологічний стан, коли ми не знаємо, що буде завтра.
Людині нормально змінювати плани, але щоб щось змінювати, цей план треба мати в голові, або навіть записати його.
— Наша родина ухвалила план розлуки тому, що: пункт а, б, в. Що ми будемо робити, коли родина об’єднається знову. Здійсниться все, невідомо. Це життя, ніхто не знає. Але дуже добре, що вони пара разом будує ці плани.
Чоловікам теж важко
Повторюся, що війна – це великий стрес. І неможливо в цей період не відчувати прямо великий спектр негативних почуттів. Там є і агресія, і злість, і роздратування, і безпомічність, і сум, і смуток. Стільки втрат з усіх боків. Безпомічність змінити. Закриття кордонів, коли чоловік не може виїхати за дружиною. Великі очікування — бути захисником, бути готовим йти вбивати та вмирати. І неможливість щось змінити, що кордони фізично для нього закриті.
Оцей момент, оці всі речі, оці почуття з ними треба щось робити. Кожен чоловік вирішує це по-своєму. Це треба якось все це устаканити в голові. Чоловікам теж потрібна психологічна підтримка. Якщо її немає, то це все виходить в агресію — звинувачення тих жінок, хто виїхав, наприклад, з дорослими дітьми, або виїхав без дітей.
Агресія, насправді, може бути на те, що відбувається, на війну, на росіян, але часто злість спрямовується на “близький об'єкт”, який, на думку чоловіка, має бути поруч — на дружину.
Він злиться, що поруч немає людини, навіть підсвідомо, яка могла б підтримати, обіняти.
В одному місці по різні боки війни
І питання не в тому, що у пари зникло кохання, це про біль. Він хоче, щоб дружина була поруч, щоб діти були поруч. А їх немає, і він справляється, як може.
Реакція на стрес дуже залежить від нервової системи людини. Однак якщо людина ще й на війни — це збільшує стрес у сотні разів.
Але навіть якщо чоловік на умовно мирній території, то все одно, розділені пари можуть мати різний досвід, який вони не розуміють, бо не переживали його. І через це відбувається обезцінювання досвіду партнера.
Жінці важко, бо вона тягне на собі все: документи, дітей, заробіток, а чує: “Зате тобі ракети на голову не падають”.
Чоловіку важко, бо постійні тривоги, гинуть люди поруч, повертаються з фронту мертві сусіди, друзі, однокласники, а він чує: “Зате ти в рідних стінах та відповідаєш тільки за себе”.
Це обезцінювання призводить до руйнування навіть найкращих стосунків. Тут можна порадити тільки не робити так, а спробувати відчути себе на місці іншої людини — та говорити. Розповідати про свої відчуття, почуття, емоції.
Лікувати тріщини у стосунках
Не варто думати, що війна зробила нас гіршими, чи кращими, і наші стосунки теж. Вона просто підсвітила те, чого було в людях та парах найбільше, впевнена психологиня.
— У мирному житті в парах теж різне траплялося, — каже вона, — багато зрад,багато нещастя.
Зберегти можна ті стосунки, які люди хочуть зберігати. Якщо жінка хоче, і чоловік хоче, все ж таки, зберегти стосунки, і вони чують один одного, то все можливо.
Якщо один тупає ногою, каже, я нічого не хочу, не буду робити, роби сам, ну це, правда, один кінець, шлях.
Якщо двоє хочуть, але в них не виходить, проблема може бути в тому, що вони не розуміють почуттів один одного. Тобто фантазують про те, що в іншого відбувається.
Наприклад, чоловік фантазує про те, що жінка відпочиває, Для нього це є тригером. Коли їм боляче, вони тригеряться. Вони попадають в свою травму, незалежно від того, що ти робиш насправді.
А у жінки свої проблеми, їй теж боляче. В еміграції та біженстві багато хто починає навіть пити антидепресанти, а якщо є діти, то паралельно тягнути купу справ. Важливо говорити.
— Мені так само страшно, я скучаю, мені боляче. Але і тебе я розумію: тобі боляче, ти скучаєш, ти сумуєш. Якщо двом людям треба, то вони зустрінуться в своїх почуттях. Відчують один одного.
Такого досвіду, як Україна, напевно, не знає жодна інша країна у світі. Однак ми всі маємо жити з відчуттям, що життя наше продовжується. Якби не склалися стосунки — розірвуться, збережуться, хтось буде відданим та дочекається, а хтось розійдеться. Але життя триває, і треба вірити в себе та у перемогу, та жити його тут та зараз.
This publication was produced with the financial support of the European Union. Its contents are the sole responsibility of EU4IM’s beneficiary LLC IA Bilyayivka.Info and do not necessarily reflect the views of the European Union. Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю ТОВ ІА "Біляївка.Інфо" і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
