Село Маяки, що на Дністрі поруч з Одесою, добре знають любителі зеленого відпочинку та близького спілкування з природою, туристи, рибалки та просто шанувальники риби, якої тут завжди вдосталь на місцевому ринку. А чи знали ви, що це один з найстаріших населених пунктів Одещини, якому більше 600 років?
За часів, коли Дністер був судохідною річкою, тут працював маяк. Були часи, коли село мало статус портового міста, сюди хотіли навіть прокласти залізну дорогу. А ще Маяки - один з вагомих аргументів, що Одесі та Причорномор’ю російська імперія вигадала фейкову історію, від якої потрібно позбавлятися.
Що було задовго до
Безперервне життя на берегах Дністра існувало ще з античних часів. Як у багатьох інших населених пунктах Одещини, тут знаходили рештки поселень та могильників Усатівської культури (3-4 тисячоліття до нашої ери).
Тривалий час ці землі належали грекам, залишки їхніх поселень знаходяться тут і зараз, зокрема, йдеться про VI століття до н.е., коли у північному Причорномор'ї на березі Дністровського лиману були засновані міста-колонії. За словами Платона: "Греки обсіли моря від Гібралтару до Кавказу – наче жаби ставки".
Білгород-Дністровська (інша назва – Аккерманська) фортеця була збудована на руїнах античного міста Тіра. Нині поряд з фортецею можна побачити розкопані археологами залишки цього міста, заснованого наприкінці VI століття до н.е.
У пониззі Дністра виникають два міста Тіра (сучасний Білгород-Дністровський) та Ніконій (село Роксолани). В І столітті н. е. над грецькими містами Причорномор’я встановила владу Римська імперія, але її панування було недовгим. В III столітті н. е. колонії припинили своє існування.
Берег Дністровського лиману в с. Роксолани
Власне, це в сучасній історії росія намагається нам нав’язати ідею того, що вона повертає свої історичні території. Всього трохи більше двухсот років тому вони намагалися одягнути на себе лашти "збирачів грецьких земель" та повішати собі на груди медаль за "відновлення Візантійської імперії".
Вже й не знаємо, навіщо так глибоко було лізти в історію, можливо, у наших предків з пам'яттю та аналітичними здібностями було краще, ніж у деяких сучасників, які вірять, що Одесі 200 з гаком років, і тут було дике поле до приходу росії?
Захопленими населеним пунктам вони давали назви, які прив'язувалися до античної Еллади як частини візантійської спадщини, яку вони хотіли собі присвоїти. Таким чином свою назву, на заміну попереднім найменуванням, отримала Одеса.
Втім до сучасної історії було ще далеко.
Тут почалися століття історії Великої Скіфії – державного утворення, яке об’єднало майже всю територію сучасної України до Чорного моря, та стало початком історії державності на території України. Вже тоді половини всього зерна, яке споживають Афіни, надходить зі Скіфії.
У лісостепах між Верхнім Дністром і Ворсклою відомі численні селища та величезні городища пращурів слов’ян – скіфів-орачів та скіфів-землеробів. У пониззі Дністра, у селі Надлиманське зараз Маякської ОТГ, на березі Карагольської затоки, у IV-III століттях до н. е. існувало скіфське Надлиманське городище.
Циркові слони на березі Дністровського лиману. Карагольська затока, окол. с. Надлиманське. 2008 р
Його площа була понад 6600 м², жителі якого займались землеробством і ремеслами, підтримували зв’язки з грецькими містами-колоніями. На території знайдені напівземлянкові помешкання і господарчі ями. Основні знахідки — це амфори, античні теракоти і кераміка скіфського та гето-фракійського типу.
Залишки Надлиманського городища
У курганах пониззя Дністра, поруч з Біляївкою на межі з селом Маяки, були знайдені свідчення також про сарматський період історії цього краю. Античні автори навіть позначають назвою Сарматія територію сучасної України на картах пізньоантичного періоду. На думку лінгвістів, слово «сармат» походить від давньоіранського слова «саоромант», що означає – "підперезаний мечем". Античний історик Геродот вважав їх нащадками скіфів та амазонок. Це кочові іраномовні племена, які підкорили собі степи Півдня України.
Сармати – це не одне плем’я, а сукупність декількох, які прийшли з Центральної Азії: роксолани, сіраки, язиги, аорси та алани. Першими в українські степи прийшли роксолани - “світлі алани”. І досі ще етнонім «Русь», «руські» намагаються зіставити з ім’ям одного із сарматських племен — "роксолани".
"Роксоланія" — називали Україну та вихідців з неї. Хоча на сьогодні найбільш вірогідною є гіпотеза про походження назви Русі з іранського (скіфо-сарматського) грунту. Слово "рокс" ("рухс") іранськими мовами означає "сяючий", "блискучий", "світлий", "білий", "головний".
До речі, знали, чому Хюрем-султан називали Роксоланою? Так дівчину назвав посол Священної Римської імперії в Османській Імперії. Річ у тому, що в ті часи Поділля належало Речі Посполиті (звідки, імовірно і прибула дівчина), його часто називали Роксоланія (від племені роксоланів, що згадуються Страбоном як мешканці Північного Причорномор'я).
Пізніше були римляни, готи та гуни, тиверці та уличі, про яких автор "Повісті минулих літ" пише: "А уличі і тіверці сиділи на Дністрі, близькому сусідстві з Дунаєм і була їх велика сила” - передають життя від покоління до покоління.
У наступні століття цей край не раз зазнавав спустошливого нашестя кочових племен — печенігів, половців та інших. Особливо трагічно склалась доля Причорномор’я в середині XIII століття, коли на землі напали монголо-татарські орди. Значну частину населення завойовники знищили або взяли в полон, решту обклали великою даниною на користь хана і татарської знаті та примусили виконувати тяжкі повинності.
Однак навіть у найважчі часи набігів цей край ніколи не залишався без руського (українського) населення. Були русичі (українці), які працювали на митних переправах Золотої Орди. Пізніше панування над цим краєм переходить від Золотої Орди до литовських феодалів. У 1347 році, про що є письмова згадка, литовський князь Витовт вперше просунувся степами до Чорного моря - і це зустріло неабияку підтримку з боку руського (українського населення).
Історична довідка про село Маяки, що на Дністрі
Для Маяків точкою відліку став 1421 рік, коли литовський князь Витовт (1392-1430) видав наказ збудувати фортецю Маяк-Каравул.
Назва населеного пункту Маяки походить від східнослов'янської лексеми “маяти” - “махати”, старе значення її - “знак, сигнал”. У гирлі Дністра, в місці судноплавства по річці та лиману, беззаперечно стояв маяк, що дав назву поселенню.
Ця фортеця-замок мала стати найважливішим форпостом Великого князівства Литовського та Руського у Північному Причорномор’ї. За шість років до того, 19 травня 1415 року, згадується про фортецю Коцубеїв (перша назва Одеси), через яку активно вивозять зерно з українського Поділля. І це логічно, бо навіщо б було у Маяки звозити зерно, деревину, якщо не переправляти все це далі, Чорним морем?
Єдина різниця, що Одесу - росіяни перейменували, а от з Маяками - чомусь не стали цього робити. Багатьом населеним пунктам змінили дату заснування, але Маякам не стали. Не дійшли руки? Чи вирішили, що руйнування залишків замку-фортеці буде досить?
Фрагмент карти Боплана, 1648 рік
Витовт прийшов на землі Причорномор’я вдруге після Грюнвальдської битви (1410 р.), де з’єднані литовсько-польські сили розбили на голову німецьких рицарів, політична вага Витовта зросла, й в 1411 році польський король Ягайло передав йому права на землі Поділля, які були втрачені після поразки на Ворсклі.
Велике Поділля – територія в межиріччі Дніпра і Дністра, переважно сучасні Вінницька, Хмельницька, частина Тернопільської, північ Одеської, західна частина Черкаської областей. Ця земля залишалася під владою Витовта до 1430 року, тобто до його смерті. Витовт роздавав землі у Пониззі та Причорномор'ї, або русинам-українцям, або литовцям з умовою заселяти землі і відбувати військові обов’язки.
При ньому було збудовано кілька замків, укріплені фортеці, бо розумів стратегічне значення цих територій та стратегічно планував оборону та захист. Спочатку була думка, що це один замок, але останнім часом дослідники дотримуються думки, що їх було два та знаходилися вони на відстані один від одного - Маяк та Каравул. Дністровський лиман мав охоронятися кількома фортецями - Маяки повинні були контролювати рух суден.
До наших днів, на жаль, окрім Білгород-Дністровської, на території України не збереглося жодних інших залишків фортець у Пониззі Дністра. Зокрема, фортеця в Одесі, яка називалася у той час Хаджибей, була підірвана за наказом фельдмаршала князя Григорія Потьомкіна, який був головнокомандувачем російськими військами впродовж російсько-турецької війни 1787-1791 років.
10 жовтня 1789 року князь Потьомкін доповів Катерині ІІ: «Замок Гаджибейський за незручністю становища його та за відсутності притулку, де судна безпечно могли б триматися, наказав я підірвати, що й виконано…». Разом із замком було знищено й інші споруди османського Хаджибея, включаючи мечеть, багато приватних будинків.
Натомість вище по Дністру, на територіях, які тимчасово перебували у складі інших держав, усі історичні фортеці на місці. У Пониззі, окрім Білгород-Дністровської, збереглася фортеця у Молдові.
Мандрівник та дипломат Гільбер де Ланноа оповідає, як на його очах подільський староста Гедигольд збудував замок десь при усті Дністра, коло Белгорода, тобто, Акермана. Як каже мандрівник, який їхав лівим берегом Дністра, Гедигольд відправив з Поділля на місце будови замку 12 000 робітників и 400 фур з каменем та деревом, бо поруч не було таких матеріалів. Укріплення збудували всього за два місяці.
До речі, щодо старости Гедигольда є цікава версія, в якій ототожнюють подільського старосту Гедігольда з князем, меценатом Василем Красним (Острозьким), нащадком роду князя Данила. Постаті Василя Красного та Гедігольда в документах постійно переходять одна в одну; серед руських князів та лицарів раптом з’являється Гедігольд, потім виявляється, що цей іноземець – руський лицар (князь).
Є документи, в яких саме Василь Красний (Острозький) називається подільським старостою з 1411 до 1423 року. Однак довести конкретно, що це одна історична персона - досить складно через утаємничені документи. Наприклад, відомо, що на одному з Вселенських соборів (1414-1418) князя Витова представляв Василь Красний (Острозький), але згадується й Гедигольд, однак з'ясувати, чи це різні люди, чи одна людина - неможливо, оскільки вся протокольна інформація прихована від загального доступу.
Василь Красний (Острозький)
Водночас офіційна версія, що йдеться про Юрія Гедигольда, литовського боярина, воєводи київського, пізніше - подільського. За цим припущенням, будували Маяки та іншу фортецю Каравул саме з матеріалів, які везли з Київщини, а не з Поділля, бо якби звідти, то чому возами, а не річкою?
Як свідок Гедигольд підписав акти Віленської-Радомської унії 1401 року і Торуньського миру 1411 року. У 1415 році був у складі литовської делегації на Констанцькому соборі. З 1425 року після смерті брата Войтеха Монивида посів уряд воєводи віленського. У 1429 році був послом від Вітовта до польського короля Владислава ІІ Ягайла стосовно корони для Вітовта.
Після смерті Великого Литовського князя Вітовта у 1430 році Поділля стає головним театром військових дій між двома головними претендентами на його землі: Великим Литовським князівством на чолі з Болеславом Свидригайлом та Польською Короною, де на той час посідає королівський престол старший брат Свидригайла Ягайло. Однак виграють в ній турки.
Вони зруйнували замок Маяки, хоча рештки його, за згадками, зберігалися до XVIII століття, поки московський чобіт не ступив на цю землю. Тоді ж почали зникати козацькі поховання, рештки історичних замків та фортець у Пониззі Дністра та на березі Чорного моря.
Коли Маяки були містом
Після входження Північного Причорномор'я до складу Російської імперії досить довго Маяки залишалися стратегічно важливим місцем – тут була переправа через Дністер. Маяки навіть вважалися містом Одеського повіту Херсонської губернії, щоправда, заштатним. У такому статусі Маяки перебували з 1862 до початку XX століття.
За даними перепису населення 1897 року, у Маяках проживало 4575 людина, яких зараховано до міщан, хоча більшість із них продовжували займатися хліборобством. Міщани наймались вантажниками, сплавниками лісу, робітниками на водопровідну станцію поблизу Біляївки, частина заможних міщан торгувала. За одержання права вести оптову торгівлю сплачувався спеціальний податок. У 1897 році тут видано 170 посвідчень на право торгівлі.
Тут діє переправа через Дністер, митниця, карантинний пост. Звідси суходолом відправляли вантажі до Одеси. Сюди прибували пшениця, лісоматеріали, з Маяк на Поділля йшли галери з бессарабською сіллю.
Такий рух річною та сухопутною дорогами обумовлює будівництво в Маяках складів, лісопилок та інших об’єктів, пов’язаних з торгівлею і збереженням товару. Тут була важлива річкова пристань, на якій перевантажувалися вантажі з річкових барж на морські каботажні судна або на підводи для доставки до Одеського порту.
У 1860-х роках Маяки навіть розглядалися як один із варіантів прокладання залізниці з Одеси, але остаточним варіантом стала гілка від станції Роздільна до Тирасполя, продовжена потім на Кишинів. Проте стратегічного значення Маяки не втратили – саме тут у 1950-і роки збудували міст через Дністер під час прокладання сучасної траси з Одеси на південь області, до Сарати, Арцизу, Татарбунарів, Ізмаїла, Болграда та Рені.
Тобто, у всі часи, і це не втрачено за століття, Маяки завдяки своєму розташуванню виконували важливу функцію, але без прив'язки до Одеси та Чорного моря, чи була б у ній потрібна? Це одне із сіл, які повністю спростовують фейкову історію про Одещину.
