Чи дійсно місто Одеса настільки молоде, як нам звикли говорити? Щороку на початку вересня Одеса святкує пишне день народження, але дедалі частіше історики й небайдужі мешканці ставлять незручне запитання: а що ми насправді святкуємо? У цьому матеріалі розбираємося, яка дата заснування Одеси є справжньою, чому офіційний День міста може бути фейковим, і коли Одеса мала б святкувати свій справжній ювілей.
Як визначається дата заснування міста?
Загалом методи визначення віку міст мають різні підходи, але більшість схиляється до того, що вік населеного пункту визначається від першої писемної згадки про нього, навіть якщо в той період місцевість мала іншу назву, а також безперервності існування населеного пункту.
Саме тому жителі Відня рахують свою історію від містечка Віндабона, яке було ставкою тринадцятого римського легіону, жителі Лондона - від Лондоуніму, жителі Парижу - від кельтського поселення Лютеція.
Чому Одеса рахує дату заснування з 1794 року
У автора цього історичного фейка є ім'я - історик та статистик Аполлон Олександрович Скальковський. Саме він у книзі "Первое тридцатилетие истории Одессы" "зробив" засновницею міста імператрицю Катерину ІІ, яка 27 травня 1794 року видала наказ про заснування порту у вже існуючій фортеці Гаджибей.
У наказі зазначалося: "Уважая выгодное положение Хаджибея при Черном море и сопряженные с оным пользы, признали мы нужным устроить тамо (тобто в уже існуючому місті — прим.ред.) военную гавань купно с купеческой пристанью".
Рескрипт вице-адмиралу Дерибасу 27 травня (7 червня) 1794 року. Цей документ є у вільному доступі в Одеському краєзнавчому музеї. Автор: https://www.facebook.com/profile.php?id=100064581616475
До речі, жодного офіційного наказу про перейменування фортеці не існує. Вперше ця назва згадується через рік, у 1795 році в указі про заснування Вознесенської губернії. Там значилося, що до складу губернії входить "Одесса, татарами Гаджибей іменований".
Навіть, Олександр Дерібас, нащадок Йосипа Дерібаса, у своїй книзі "Старая Одесса" пише: "Когда Гаджибей переименован был в Одессу – ни в официальных документах, ни в собрании законов сведений не имеется".
Катерина II померла у 1796 році, через два роки після перейменування Хаджибея, але упередження про те, що вона заснувала Одесу, існує і досі.
Чи можна ці документи називати першими письмовими згадками про заснування міста, яке просто мало іншу назву до того? Очевидно, що ні.
Дату - 22 серпня (2 вересня) 1794 року обрали, бо в цей день відбулося освячення перших одеських храмів.
Варто зазначити, що сучасні краєзнавці та науковці, які дотримувалися імперської версії заснування Одеси, намагалися притягнути деякі факти за вуха до дати заснування Одеси у 1794 році, однак їх аргументовано спростовує історик Андрій Красножон у статті "Обряд заснування Одеси: критичний аналіз".
Чи було поселення на місці Одеси?
Безперервність життя доводиться численними археологічними знахідками.
- Перші ознаки людей на території сучасної Одеси та її околиць - епоха верхнього палеоліту (58 — 38 століття до нашої ери).
- У V столітті до н. е. на місці сучасного центру Одеси існувало стародавнє грецьке поселення — «Гавань Істріан». Залишки цієї колонії були знайдені під сучасним Приморським бульваром на глибині 1,5 метрів, а також на інших вулицях міста. Окрім цього поселення, на території Одеси також налічується близько дванадцяти інших давньогрецьких колоній. На території Одеси знайдено також залишки ще одного грецького поселення - Гаван Ісяков (зараз - територія Лузанівки). Але ці колонії були повністю знищені в античні часи.
Артефакти філіалу Одеського археологічного музею під прозорим куполом на Приморському бульварі
- У VII—XIV столітті тут оселилися тиверці - слов'янське плем'я, що жило у лісостеповій зоні між Дністром, Прутом і Дунаєм, на територіях біля Чорного моря. Тиверці і уличі, як вважають сучасні дослідники, були нащадками антів і входили до Антського союзу.
- У ІІХ столітті тут оселилися уличі— східнослов'янське плем'я південно-західної групи, що заселяло у VI—IX ст. пониззя Дніпра від р. Росі до Чорного моря у межах розселення антів, нащадками яких вони (як і тиверці) були. Входили до Антського союзу.
- У XIV—XV столітті - час ногайської орди, яка згодом влилася до Золотої Орди. В ординські часи, у XIV столітті, на місті колишньої грецької колонії з'явилася генуезька факторія «Джинестра» (також la ginestra, la zinestra, la sinestra). «Відкритий» якорної стоянки італійського узбережжя XIII-XV ст. – заслуга професора Новоросійського університету Філіпа Бруни. Він разом зі своїм колегою Миколою Мурзакевичем зуміли отримати в європейських музеях, архівах книгоохоронні копії старовинних італійських і каталонських навігаційних карт. Саме вони фіксують стоянку з ім'ям «Джинестра» в акваторії теперішнього Одеського заливу та лиманів, що поруч.
Мапа Martin Waldseemüller 1513 року, опублікована в Lorraine (Poland, Baltic, Hungary & Eastern Europe) Tabula Moderna Sarmatie Eur Sive Hungarie Polonie Russie, Prussie et Wallachie/ На мапі позначено Laginestra
- У 1324 році всі землі між Дніпром та Дністром, зокрема й територія сучасного міста Одеси, відійшли до великої держави Литовсько-Руської короля Вітовта (частина території історичної Київської Русі також входила до цього об'єднання) і саме волею цього правителя були відбиті у монгольських загарбників. При правлінні князя Вітовта була заснована фортеця Коцюбіїв та торгова пристань біля неї. Перша писемна згадка про це поселення датується 1415 роком. Про це далі.
- У 1442 році фортеця була надана польським шляхтичам, власникам тодішнього українського Поділля - Бучацьким.
- У 1484 році землі завоювала Османська імперія. Вони ж відбудували стару литовську фортецю, назвавши її "Єні-Дунья" (Новий світ). Вона знаходилась між сучасними Потьомкінськими сходами та Воронцовським палацом на Приморському бульварі. Цю фортецю неодноразово штурмували запорізькі козаки під проводом Семена Галицького, Петра Калнишевського тощо. У 1770 році Петро Калнишевський, останній кошовий отаман Запорозької Січі, з військами здобув усе місто, окрім фортеці. У 1774 році фортеця була вперше захоплена об'єднаними козацько-російськими військами. Однак за Кючук-Кайнарджійським мирним договором її було віддано туркам.
- Тільки на цьому етапі з'являється російська імперія! Під час Російсько-турецької війни 1787—1792 років фортецю було знову завойовано у 1789 році загоном під командуванням графа Хосе де Рібас за активної участі Чорноморського козацького війська на чолі з отаманами Захарієм Чепігою та Антоном Головатим.
Штурм фортеці Хаджибей. Картина Пархета
Скільки років Одесі насправді, та як називалося місто раніше?
Отже, скільки років Одесі, якщо згадати правило - назва міста рахується від першої письмової згадки про поселення?
Вперше письмово порт Kaczubyeiow (Кацюбіїв) згадується польським істориком Яном Длугошем (1415—1480) про відвантажування зерна на допомогу Константинополю. Формально від короля польського Владислава, але практично - з українського Поділля через порт Kaczubyeiow (Кацюбіїв). Король Владислав одночасно тоді титулувався також володарем Русі Червоної, тобто Галичини; він також володів Поділлям, до якого відносились і землі до Чорного моря включно.
Дата "19 травня 1415 рік" - це перше письмове згадування про Кацюбіїв Kaczubyeiow (також Кацюбіїв, Кочубиїв, Качибей, Коцюбей, Кочубієв, Качібей) - про попередника Одеси, історичне поселення (кам'яний замок, стоянку для суден і порт зі спорудами), що знаходилося на півдні України, на березі Одеської затоки на місці сучасного міста Одеси.
В своїй багатотомній праці «Хроніки славного королівства Польщі», Ян Длугош так описує цю подію:
«Крім того в той час прибули до короля польського Владислава посли патріарха та імператора грецького з листами та запечатаними документами, які їх удостоювали, вони повідомили короля про те, що турки їх всіляко мучили і гнобили та просили лише надати їм допомогу зерном.
Король Владислав, у святому співчутті побажав прийти їм на допомогу в складній ситуації, надав запрошену кількість зерна та визначив, що отримати його вони зможуть в його королівському порту Качубийов».
Кацюбіїв Kaczubyeiow (у подальшому Одесу)
Оригінал «Ioannis Dłvgossi Sev Longini Canonici Qvondam Cracoviensis Historiae Polonicae» знаходиться в Ягеллонській бібліотеці в Кракові.
Напередодні великодніх свят 1415 року польській король Владислав Ягелло разом зі своєю дружиною та двором мандрував українськими землями, які в той час належали Польщі. Він відвідав Льнькут, Перемишль, Ярослав. А на передодні Великодня у страсний четвер, 29 березня, він приїжджає до Львова. Відзначивши свято у Львові, Владислав продовжує свій шлях і вже наступне свято – Вознесіння, яке того року припадало на 9 травня, він відзначає в Теребовлі. Це була не хаотична подорож без мети. Король їхав на зустріч з вельмиповажними гостями.
«На Зелені свята король прибув до Снятина», - повідомляє Длугош.
Як відомо, «Зелені свята» - це народна назва Трійці. В 1415 році Трійця припадала на 19 травня. Саме в той день в Снятин прибуває молдавський правитель Александр Добрий.
В ХV столітті Снятин знаходився на кордоні з Молдавським князівством. В середньовіччі це місто мало важливе значення, бо саме в ньому була розташована головна митниця на молдавському торгівельному шляху. З кінця ХІV століття Молдова визнавала над собою сюзеренітет польських королів. Зустріч польського короля та молдавського правителя мала дуже поважну причину: Александр Добрий повинен був скласти присягу на вірність королю та польській державі. Відразу по приїзду Владислава Ягелло і відбулась ця подія.
Саме в той час, 19 травня, в Снятин приїжджає також посольство від Візантійського імператора та константинопольського патріарха з проханням по допомогу. Треба звернути увагу на присутність в складі посольства представника константинопольського патріарха. Це не випадковість, бо одним з головних питань на переговорах було питання унії між католицькою та православними церквами, ініціаторами якої були польський король Владислав та великий князь литовський Вітовт. Згідно з Длугошем, король приймає послів та наказує відправити допомогу через королівський порт Кочубийов.
Після цього Ягелло відправляє дружину королеву Анну до Кракова, а сам поспішає у Вільно назустріч зі своїм двоюрідним братом та союзником, великим князем Литовським Вітовтом.
Можна припустити, що Владислав Ягелло та Вітовт обговорили всі подробиці зустрічі з послами, та розробили подальші кроки в напрямку реалізації плану щодо церковної унії.
У своїй праці Длугош достатньо чітко виклав інформацію з приводу подій, які відбувались навесні 1415 року. Всі події він прив’язав до католицьких церковних свят. Тому було нескладно вирахувати день першої письмової згадки про наше місто.
Польський історик чітко викладає події в хронологічному порядку, ніде не відступаючи від нього. Прикладом такої послідовності є його розповідь про страту чеського релігійного реформатора Яна Гуса, засудженого Констанцьким собором. Як відомо, Гуса спалили 6 липня 1415 року і Длугош поставив цю подію вже після вищезгаданої зустрічі короля з візантійськими послами.
Таким чином, 19 травня можна вважати не лише датою першої літописної згадки, а справжнім днем народження Одеси.
Відомо, що Коцюба-Якушинський - знатний подільський магнат-шляхтич, який належав до давнього українсько-польського шляхетного роду Коцюб чи Козуб. Пізніше, ополячившись, вони почали себе іменувати Якушинськими – за назвою населеного пункту, яким володів рід на Поділлі. Наразі це Вінницька область, село Якушинці (історична назва Якошинці) – перша письмова згадка про яке датується 1350 роком.
Як зазначає головний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Чухліб, що досліджує історію України, Польщі і Туреччини, поселення Кочібей (Кочібеїв - за різними транскрипціями) згадується у важливих Грамотах 1461 та 1474 років в одному ряду з Володимиром, Кам'янцем, Брацлавом, Черніговим та Черкасами.
Литовсько-польська влада над територією була втрачена у 1540 році, але українці проводжують вважати землі межиріччя Дністра та Дніпра своїми, а не татарськими. Вони посилаються на останнього князя Київського, правнука Великого литовського князя Ольгерда - Семена Олельковича (роки правління 1455–1470), який “той кордон встановлював”.
Під ударами козаків (проте ми не знаємо, коли точно) Кочубіїв впав, і пізніше тут, на скелі - зокрема, про це згадував відомий османський мандрівник Евлія Челібі, в середині ХVII століття на скелі біля моря (тобто на скелі Приморського бульвару) стояла фортеця - кинута фортеця, безлюдна фортеця, в якій часто сидять козаки і нападають на проїжджі турецькі каравани.
У 1764 році турки починають будувати велику пристань, а все зерно переводити до Хаджибея (у цей час вже часто використовується назва не Кочубіїв, а Хаджибей чи навіть Ходжибей). Хаджибей (з турецької мови — той, що побував у Мецці).
Сергій Дяченко , музеєзнавець, історик архітектури, член ICOMOS Україна, керівник проектів ГО Urban Re-Public розповідає, як лінгвістично у сучасних назвах злилися історичні найменування поселення.
У 1765 році вони починають ремонтувати фортецю, це викликає невдоволення росіян. Росіяни надсилають у 1766 році таємно в Хаджибей, тобто теперішню Одесу, розвідника під виглядом купця. І він склав план «Турецкого города Хаджибея», як одне зі свідчень того, що місто тут існувало до приходу російської імперії на цю землю.
Докази, що Одесі більше 600 років
Ретельно усі карти, плани, згадки, креслення про тривалу історію Одесу збирає ініціатива "Одесі 600 років". Життя тут ніколи не припинялося. Новодить їх автор монографії “Історія Хаджибея (Одеси) 1415-1795” доктор історичних наук Тарас Гончарук: “Йдеться, зокрема, про майнові спори в судах між подільськими земельними магнатами Язловецькими 1442 року з польськими урядовцями за Пересип (один із сучасних районів Одеси), згадується у Грамоті хана Менглі-Гірея Литовскому великому князю Сигізмунду, датованій початком XIV століття, договорі польського короля Сигізмунда І та кримського хана Сагіб-Гірея від 1540 року. Не зникає Кочубіїв (Хаджибей) і з мап різних років: Сансона - 1660, Ван Келена - 1699, Де Фера - 1714, Фішера - 1730, Де Ліля - 1732, Де Вагонді - 1757 року”.
Мапа Алексіса-Юбера Жайо Турецької імперії в Європі та Східному Середземномор’ї, видана в Парижі в 1696 році. На мапі позначено Koczubi.
Мапа Джамбаттіста Альбріцці, видана в Венеції в 1736 році. Детальна карта Королівства Польського, що простягається до України на Чорному морі. На мапі позначено Koczubu.
Іван Ісленьєв: План ІІ спеціальний новобудованого на березі Чорного моря турецького міста Годжабея, 1766 рік. Цей план виданню "Громадське" надав краєзнавець Олег Ровнер.
Під виглядом купця Ісленьєв був посланий до цього турецького містечка, аби на місці розібратися з чутками щодо будівництва якихось укріплень, які за умовами Белградських мирних домовленостей 1740 р. турки не могли здійснювати.
Ісленьєв – тоді поручик гусарського полку – у травні того ж року прибув до Хаджибея. На місці він ретельно дослідив ситуацію та склав два плани – одеської затоки з розташуванням міста – «План І новостроемого на берегу Чорного моря турецкого города Годжабея с окружною ситуациею» та власне міста – «План ІІ специальный новостроемого на берегу Чорного моря турецкого города Годжабея» (Викреслені 25–26 травня 1766 р.).
Він описує позначення на карті:
«А – Гора выше всех мест; В – Батареи вновь сделанные; С – Ретранжамент старый, соединенный к батареям; D – Дом нынешнего командира над городом; E – Магазины [склади] по примечанию [за прикметами] с воинскими снарядами; F – Казенная хлебопекарня; G – Гостиный двор [Ринкова площа]; H – Мечеть; I – Пристань судовая на сваях; K – Неведомо с какими припасами казенное строение; L – Место, где сказывают, что будут строить крепость; M – Маяк из зажигаемой во время ночное латерны для идущих по морю судов и близ которого и на горе «А», сказывают иные, что будут строить крепость; N – Строения почти все казенные для янычар и купцов турецких и малой части христиан-волохов, построенные на выездах; O – Место, куда собираются старшины в торговые дни; P – Особенные казенные лавки для приезжих купцов; Q – Дом бея янычарского; R – Колодезь; S – Развалины старинного замка города Кочубея. a, b, c, d, e – места, с которых примечал около города всю внешнюю ситуацию».
Схема 1792 року, створена Францом де Воланом за кресленнями Андрія Шостака, який працював з 1791 року на місцевості, і він давав матеріали де Волану.
Якщо ми подивимося на Хаджибей до того, як його почали забудовувати, то побачимо замок на Приморському бульварі, укріплення; побачимо квартали; побачимо в районі Художнього музею цілий район; балка Карантинна була забудована караван-сараями, складами.
І навіть на місці, де Канатна вулиця і парк Шевченка, стояв маяк – там величезний простір з причалом, який тут позначений.
Куди зникла фортеця Хаджибей
Правда ж, це було найкращим доказом брехливої політики російської імперії? Матеріальним свідченням, яке важко було б спростувати.
Сама ж фортеця була зруйнована наказом фельдмаршала князя Григорія Потьомкіна, який був головнокомандувачем російськими військами впродовж російсько-турецької війни 1787-1791 років.
10 жовтня 1789 року князь Потьомкін доповів Катерині ІІ: «Замок Гаджибейський за незручністю становища його та за відсутності притулку, де судна безпечно могли б триматися, наказав я підірвати, що й виконано…».
Разом із замком було знищено й інші споруди османського Хаджибея, включаючи мечеть, багато приватних будинків.
Пізніше історик Андрій Красножон дійде висновку, що фортеця (замок), що її 1789 р. штурмували війська Йосипа Дерібаса, за своєю типологією відповідала фортецям Великого князівства Литовського XV століття. Кілька років тому на Приморському бульварі археологи Інституту археології НАН України та Південноукраїнського національного педагогічного університету разом зі студентами розпочали розкопки, щоб знайти хоча б залишки Хаджибейського замку.
Як вигладала фортеця Хаджибей
Молодий український архітектор Ігор Титаренко створив 3D-модель турецького Хаджибея.
В центрі - цитадель середньовічного часу, навколо неї була ще земляна частина укріплень, і було саме місто. І по розміру тільки цитадель займала близько семи соток. В принципі невеликий замок - наприклад, як Білгород-Дністровська цитадель.
Цей замок-цитадель Хаджибейської фортеці складався ще з земляних укріплень, а далі йшли вулиці, хамам, мечеть.
Дослідник Хаджибея, доктор історичних наук Андрій Красножон вважає, що місто та фортеця, скоріше за все, виглядали інакше.
- Джерела кажуть, що Хажибей був невеликим містечком, — зазначає він. — На одному малюнку чотири або п'ять мінаретів, але там було лише дві мечеті — одна біля порту, друга — у внутрішньому дворі фортеці. Максимум два мінарети. П'ять мечетей — це велике місто типу Аккермана.
Населення Хаджибея у 1770-х роках становило щось близько 2 тисяч осіб. До середини XIX століття місто зросло до 100 тисяч населення. Наприкінці XIX століття було вже 400 тисяч.
Чому Одесу назвали Одесою?
Вважається, що назва пов'язана з давньогрецькою колонією Одессос. Наприкінці XVIII століття була традиція називати міста грецькими іменами (наприклад, Ольвіополь, Севастополь, Сімферополь, Тирасполь тощо). Є також інша версія про те, що назва "Одеса" пішла від санскритського Godesha (або Godesa).
Любов до грецьких назв було частиною "Грецького чи візантійського проєкту" та імперських амбіцій росії у середині XVIII століття. Цей геополітичний проєкт Катерини II, імператриці росії, що виник на початку 1780-х років передбачав розгром та знищення Османської імперії, поділ її територій між Російською та Габсбурзькою монархіями і відродження Візантійської імперії з центром у Константинополі.
Грецький проєкт передбачав перекроювання карти Південно-Східної Європи. Окрім відновлення Візантійської імперії, передбачалося також створення буферної держави між Росією, Австрією та Візантією на чолі з християнським монархом у складі Волощини, Молдавії та Бессарабії. Така держава мала називатись Королівством Дакія. Воно, згідно з ідеєю, ніколи не мало об'єднатися ні з Австрією, ні з Росією.
Росіянам було принципово важливо, захопивши землі Північного Причорномор'я, замінити всі турецькі назви. І бажано нову топоніміку прив'язати до Росії, або до античної Еллади як частини візантійської спадщини, на яку претендувала Росія.
Майже усі назви присвоїли помилково, не там, де існували античні аналоги. Херсон потрапив з Криму на Дніпро, Одеса з Варни переїхала на північ, Севастополь був на Кавказі, а став у Криму. Пощастило лише Феодосії, де нова імперська та давня антична назви співпали.
У цієї помилки є автор. На жаль, українець, секретар Катерини ІІ, Андріан Грибовський.
Адріан Грибовський писав чернетки документів - указ про місто він фактично теж створював. Тобто Катерина, як будь-який керівник, підписувала те, що створював Грибовський.
У нього в щоденнику знайшли запис: "Я побував в Одесі, яку мені пощастило свого часу назвати". Тобто в щоденнику Грибовського, який написано не для публікації, і в якому він точно сам себе не прославляв, зафіксовано авторство новітнього топоніму "Одеса".
Як правильно писати Одеса чи Одесса?
Подвоєння «с» в корені нетипове для української мови. Тому українською - Одеса. Навіть в англійській мові останнім часом послуговуються українською транслітерацією. Волонтери-редактори англомовного розділу Вікіпедії перейменували статтю про Одесу. Тепер ця стаття має назву Odesa, а не Odessa, як раніше.
Чи змінять дату заснування міста Одеси?
Члени історико-топонімічної комісії при Одеському виконкомі висунули ідею встановити на Приморському бульварі Одеси пам'ятну дошку. В її тексті зазначатиметься, що історія Одеси розпочалася не з 18-го, а 15-го століття - з Хаджибея. 20 липня під час чергового засідання комісії і довгої дискусії цю ідею підтримали. Про це розповів одеський історик і дослідник Олександр Бабіч на сторінці у Facebook.
- Нарешті прийняли рішення, що вона (прим. ред. дошка) з'явиться на Приморському бульварі в такій редакції: "Тут і на прилеглій території в ХV-XVIII ст. була фортеця і місто Кочубіїв-Хаджибей - місце бойової слави українських козаків. У 1795 році отримало назву Одеса", - написав Бабіч.
Якщо міська влада погодить, табличку почеплять на фасаді напівциркульної будівлі на Приморському бульварі.
Якою могла б бути історично обумовлена дата святкування дня Одеси
- 19 травня 1415 року - перша писемна згадка про місто
- 27 вересня 1789 року - дата взяття Хаджибея
- 7-10 січня 1795 року - перейменування Гаджибей в Одесу
Які міста змінили свій вік
Оскільки Одеська область завжди була під прицілом колонізації з боку російської імперії, кільком містам вже довелося переглянути офіційну версію свого заснування, щоб повернути історичну правду.
Місто Татарбунари у 2014 році стало старшим на 341 рік. До цього часу місто за відправну точку появи рахувало 1978 рік, коли населений пункт отримав статус міста. Тепер же за відправну точку рахується 1637 рік, відповідно місту зараз у 2023 році - 386 років.
Таку зміни погодила міська рада Татарбунарів, заслухавши істориків. Вони посилалися на мандрівні замітки турецького мандрівника XVII століття Евлії Челебі, в яких той пише, що Кенан-паша відновив фортифікаційні споруди, які знищили ногайські татари під час бунту проти Османської імперії.
Саме слово " tatarpinari" перекладається з турецької як "татарське джерело". За версією кандидата історичних наук Володимира Полторака, є аж сім версій заснування Татарбунарів: антична, візантійська, генуезька, половецька, молдавська, татарська та турецька. Відповідно до половецької гіпотези, історія міста сягає легендарної резеденції половецького хана Кара-Буна, яка існувала в XIV столітті (перша письмова згадка - 1346 рік).
Археологи встановили, що в межах сучасного міста існували ще більш старі поселення, однак письмові згадки про них не дійшли до нашого часу. Це поселення доби бронзи, поселення IV-III ст. до н.е. , кілька населених пунктів початку нашої ери, поселення XIV ст.
Місто Балта - до 2013 року вважалося, що місто засноване у 1797 році. Хоча це така ж фейкова дата. Просто цей рік був роком видання указу російського імператора Павла І про об'єднання вже існуючого турецького міста Балти з польським Юзефградом.
У 2013 року місцева рада встановила рішення, що роком заснування міста є 1526 рік, місту - 497 років, коли турки взяли під свій контроль Молдавське князівство. Балта, начебто, виконувала функції оборонного форпосту на кордоні з Великим князівством Литовським. Однак частина істориків кажуть, що місто все ж таки молодше, оскільки письмових згадок, що турки там були постійно - немає. І вони схиляються, що дата заснування міста - 1639 рік, коли виникло селище Палієво Озеро. Згодом князь Юзеф Любомирський збудував там замок, населений пункт був перейменований на Юзефград. Однак і перша, і друга версія - повністю спростовують імперський наратив, що міста на півдні України виникли тільки з приходом сюди російської імперії.
Це не кажучи про більш древні населені пункти, як Білгород-Дністровський (Акерман), який нараховує вже 2521 рік (був заснований у 498 до н. е.) або село Маяки, за 40 км від сучасної Одеси, яке відзначило своє 600-ліття, Рені, якому 475 років (рік заснування 1548), де за часів Київської Русі була річкова пристань, а місцевість називалася Перунова Рень, а місто входило навіть до складу Галицько-Волинського князівства, або ще одне з міст на півдні Одещини, що входило до складу Київської Русі, а пізніше Галицько-Волинського князівства - Ізмаїла, якому 434 роки (дата заснування 1589), що стоїть на місці грецької колонії IV-V сторіччя Антиофілас.
Ким треба бути, щоб повірити, що в регіоні, де тисячоліттями безперервно кипіло життя, Одеса, з унікальним виходом до Чорного моря, могла залишатися диким полем? І як треба не поважати місто, щоб не повернути йому його реальну дату Дня народження?
Книги, які варто почитати
1. Хаджибей-Одеса та українське козацтво (1415-1797 роки): до 210-ї річниці штурму Хаджибейського замку, автори Гончарук Т.Г.; Гуцалюк С.Б.; Сапожников І.В.; Сапожникова Г.В., читати онлайн.
Ролики, які варто подивитися
12 серпня 2020 року Український інститут національної пам'яті запустив інформаційно-просвітницьку кампанію “Південь без міфів”.
