Багато років російсько-імперська історіографія переконувала всіх, що має законне право на землі південної частини України. Таврували землю пам’ятниками своїм героям, називали вулиці на їх честь. Вносили різними шляхами в голови людей штампи “Одесса – русский город, Одесса всегда была русскоязычная”. Але хрест образний на російській версії історії поставили реальні козацькі хрести на могилах українців, які були та залишаються вздовж населених пунктів всією південної частиною України.
Намагаючись переписати історію південної України, росія невпинно руйнувала усі матеріальні свідчення про безперервність життя, що вирувало тисячоліттями на території України – вони знищували замки та фортеці, затоплювали водою цілі населені пункти, викрадали археологічні знахідки та знищували архіви. А ще перекопували найдавніші кладовища, які б могли свідчити – там знайшли останній земний прихисток покоління тих, хто з давніх-давен мешкав на території, яке росіяни називали "диким полем".
Попри політику знищення – майже у кожному куточку південної частини України є надмогильні козацькі хрести, які краще за всі пам’ятники та назви вулиць доводять – з прадавніх часів це був край, де господарювали, жили, працювали та помирали українці.
Що це таке – “козацький хрест”
Поряд із шаблею, шароварами, люлькою та зачіскою «оселедець» у народному сприйнятті кам’яний хрест став невід’ємною частиною козацької субкультури. Надмогильні споруди у вигляді кам’яних хрестів на території України набули поширення у XVІI-XIX ст. Їх появу традиційно пов’язують з козаками, тому у народі вони часто так і називаються – «козацькі», "козачі".
Виготовлялися надгробки з м’яких порід каменю: пісковику чи вапняку, залежно від ресурсів регіону.
Український археолог, кандидат історичних наук Дмитро Куштан пише, що коштували такі хрести недешево, тож дозволити собі такий надгробок міг не кожен козак. У деякі часи його вартість дорівнювала третині хати, звертає увагу дослідник козацьких хрестів, керівник проєкту “Україна Інкогніта” Роман Маленков.
Існує кілька типів «козацьких» кам’яних хрестів. Найбільш ранні мали прямокутні, заокруглені або трикутні рамена. Пізніші хрести – з трилистими закінченнями на раменах.
Особливо часто кам’яні хрести зустрічаються на території Східної Галичини, Поділля –вздовж Дністра, та, як би це не дивно звучало для любителів російської версії історії – у Пониззі Дністра – у Південній Україні.
Зокрема, найбільший зі збережених козацьких цвинтарів знаходиться на Одещині (село Малий Куяльник, тепер це околиці Одеси). Поховання Куяльницького Сотниківського цвинтаря датуються 1791 роком – це три роки до того, як Одеса за імперською історіографією святкує свій день народження (1974 рік).
Куяльницьке Сотниківське Кладовище. Малий Куяльник (Одеса)
Ще одне село на Одещині Усатове, було навіть за офіційною версією імперських істориків засноване козаками-запорожцями у 1775 році під назвою Усатівські хутори. Тут знаходиться Великий усатівський козацький цвинтар, історичний некрополь.
У центрі є курган, який внесений до переліку пам’яток археології. Навколо кургану розташовані численні козацькі поховання. Цей цвинтар, як і Куяльницький цвинтар, знаходиться на схилі Шкодової гори, був уперше зафіксований на початку 20-х рр. XX ст., під час проведення археологічних досліджень пам’яток усатівської культури.
Типові козацькі надгробки представлені кам’яними хрестами, серед яких науковці виділяють 32 типи, за якими можливо визначити соціальний статус похованого. На цвинтарі залишилося лише близько півсотні цілих кам’яних козацьких хрестів.
У метричних книгах присутні дані про 531 поховання. Більшість прізвищ - суто українські, 18 імен однофамільців або прямих нащадків запорозьких полкових старшин, є й прізвища гетьманів (Дорошенко, Чорний) і генеральських осавулів (Лисенко), а також прізвища, що походять від назв запорозьких куренів.
До наших днів збереглося тільки близько 200 поховань зі старовинними надгробками, які увінчані кам’яними чотири- , шести- та восьмиконечними хрестами. На деяких надгробках досить чітко збереглися написи.
Усі виконані мішаною — церковно-слов'янською і українською мовами, починаються з фрази: "здесь почивае раб Божій", далі йдуть імена й прізвища, а також криптоніми під титлами ІН ЦЙ (Ісус Назарянин цар Юдейський).
Виходить, що за три роки до того, як російська імператриця Катерина ІІ видала наказ будувати порт на території вже існуючого на той час міста (а не про заснування міста, як хтось може думати) – тут жили, господарювали та помирали українці, які мали настільки розвинуте ремісництво, щоб виготовляти та встановлювати дуже дорогі по міркам того часу надгробні плити.
Походження козацьких хрестів
Український історик і блогер, радіоведучий і політичний діяч Олександр Алфьоров нещодавно пояснив, що з’явився Хрест ще за часів Візантійського імператора Костянтина Великого в 312 році, коли він наказав перед битвою прикрасити свої щити хрестами, так як йому наснився такий сон. Воїни виконали цей наказ і здобули перемогу над імператором Максенціоном. Цей символ став символом перемоги.
Козацька геральдика дуже проста: шабля, зірка, місяць, лук зі стрілами та власне хрест. Він з’являється на багатьох речах – печатках, гербах, на прапорах.
Орден тамплієрів був заснований у XII-му столітті як католицький чернечо-лицарський орден, який мав оберігати паломників з Європи під час подорожей до Єрусалима. І, насправді, якщо ми подивимося – то форма тамплієрського хреста дуже схожа на козацький.
Ця версія має під собою серйозне історичне підґрунтя. Мальтійський хрест — символ військово-чернечого Ордену госпітальєрів із Мальти.
Офіційно Мальтійський Орден на українських землях з`явився в 1609 році, однак контакти між запорожцями та мальтійцями мали місце набагато раніше і сягають, напевне, початку XVІ ст. Саме в той період на козацьких стягах та клейнодах, рівно як і на козацьких могилах, з'являються славнозвісні мальтійські хрести.
Між Мальтою та Запорозькою Січчю є давні історичні зв’язки. Острів Мальта відвідував гетьман Дмитро Байда-Вишневецький, де вивчав устрій Мальтійського ордену. Запорожці приїздили на Мальту, щоби опанувати військове мистецтво госпітальєрів, а мальтійці відвідували Запорізьку Січ, щоб вивчати козацьке мистецтво бою. На батьківщині Ордену, в Єрусалимі, досі зберігається золота чаша, подарована гетьманом Мазепою.
У соборі святого Іоанна у Валетті, столиці Мальти (Kon-Katidral ta San Ġwann), є мармурова скульптура запорозького козака, датована приблизно 1680 роком. Мальтійський скульптор зобразив козака і невільника з алегоричною метою: африканець символізував покору, а запорожець був символом прагнення до волі…
Музей живої історії «Мамаєва слобода» поблизу Києва згадує у дописі про запорожців та мальтійських лицарів: “Багато козаків належали до цього найвідомішого лицарського ордену Європи. Багато хто з них по смерті заповідав свої маєтки на території України Мальтійському ордену. Для прикладу, є відомості про таку власність Мальтійського ордену на території сучасної Черкащини в славному полковому місті Корсуні (тепер Корсунь-Шевченківський), Коростишеві (Житомирська обл.) та на Поділлі. Достеменно відомий історичний факт, що у 1609 році князь Януш Острозький заповів свій маєток на Волині Мальтійському ордену, заснувавши майорат (ordinatio) «Острозької ординації». Саме в тому ж таки 1609 році польський Сейм дозволив мальтійцям створити Волинське Пріорство. Відомий французький історик та мандрівник XVIII ст. П`єр Шевальє порівнював Запорозьку Січ із Орденом Святого Іоана Єрусалимського (Мальтійським орденом)”.
Скільки існує козачих цвинтарів
Наразі точно ніхто цієї цифри не знає, бо ніхто та ніколи не займався питанням збереження надважливого спадку. Козацькі цвинтарі, які легко впізнати завдяки надмогильним плитам у вигляді хрестів, розкидані територією всієї України, є вони і в Молдові, і в Румунії, і в Росії та Польщі.
Найбільше добре збережених некрополів знаходиться на Волині, а також – на Одещині, зокрема, в селі Усатове та Малому Куяльнику.
ГО “Україна Інкогніта” розпочала нещодавно проєкт “Старовинні цвинтарі України”. Вони наносять на карту ті хрести, які вдалося знайти.
Примітка: частина об’єктів неверифіковані.Точне розташування мають цвинтарі, позначені маркером жовтого кольору. Інші часто можуть бути лише прив’язані до населених пунктів.
Частина кладовищ були свідомо знищені
Є монографія історика Ігоря Сапожникова "Кам'яні хрести степової України" (XVIII-першої половини XIX століття). Автор проходить всією територією Одещини – і повсюди знаходить інформацію про козацькі хрести, які були знищені. Дослідник з огляду на кількість поховань з козацькими хрестами, їх датами, а також історичні документи, доходить висновку, що українці жили на цих землях набагато довше, ніж це намагалася довести офіційна імперсько-радянська історія - перші козацькі хутори могли з'явитися щонайменше у період з 1710 по 1734 рік.
Уважається, наприклад, що місто Біляївка було засноване у 1789 році, на місці існуючого хутору Головківка. Начебто, так воно називалося за ім’ям одного з козацьких отаманів – Антона Головатого. Водночас, вже у 1797 році, коли в Біляївці вирує чума, мешканці вирішують будувати нову церкву. Саме нову, а не з нуля.
Своє рішення обґрунтовують тим, що “у селі Біляївка здавна жили люди християнської віри, які мали у себе Успенську церкву, найменш міцну, а саме мазанку з вербних кілочок, вкритих комишом. У цій церкві відбувалися Богослужіння до того, як Очаківська область (туди входила нинішня Одещина – прим.ред.) стала власністю Всеросійської імперії. Мешканці використали християнську свободу та мають бажання в ці часи збудувати нову церкву, тим більше схиляючись до цього, що стара схильна до падіння”.
Хто бував на півдні, той знає, що хати-мазанки тут стоять по 150-250 років. За умови належного збереження, вони можуть прослужити й більше часу. Тому велике питання, чому радянська влада прийняла рішення знищити найдавніше кладовище міста та збудувати на його місці стадіон.
Такі історії є тут повсюди. Наприклад, знайшлися козацькі хрести на межі Біляївської та Вигодянської громад, поруч із селом Доброжанове. Офіційна дата заснування села Доброжанове за радянською історикографією – 1916 рік. А дати на хрестах кажуть, що у 1813 році тут вже ховали українців. При чому це не одиничне поховання, а цілий некрополь.
Могили на кладовищі поруч з Доброжанове
Козацьких кладовищ було чимало на території сучасних Кагарлика, Троїцького, Градениць, Маяків, Великого Дальника, Ясьок, а також в інший бік сучасної Одеської області - переважно на берегах річок, лиманів та узбережжя Чорного моря.
Більшість старих кладовищ були свідомо знищені – “у селі Троїцьке ділянку, де були хрести, спланували бульдозером, на цьому місці, де стояли козацькі хрести, встановили один дерев’яний”, "у селі Яськи на його місці збудували стадіон", "старе кладовище з численними надгробками у місті Біляївка знищили", зараз там стадіон, "у селі Маяки була величезна ділянка всіяна хрестами – майже нічого не залишилося" тощо.
Вони є не тільки на Одещині
Зустрічаються козацькі хрести й в інших південних областях України. Так, видання Гард.City пише, що знайшли їх в Ольвіополі та у Богополі на Миколаївщині. За формою вони мають унікальну особливість – “око”. Чи то для променів сонця, чи то місце для лампадки.
Є козацькі хрести, наприклад, у селі Велика Лепетиха на Херсонщині.
Там де кості українськи, там наша земля. Скажи мені, де поховані твої предки, і я скажу тобі - де твій дім. Козацькі хрести на могилах - попри всі спроби їх знищити - ставлять хрест на російсько-імперській версії історії південної України.
