Звідки ми і хто наші предки? Цим питанням багато років поспіль цікавиться біляївець Олександр Журенко. Щоб знайти на нього відповідь, він почав досліджувати власний родовід. Сімейними фотоархівами не обмежився, а копнув аж у глиб століть. У тисячах метрик, різних списків, що розкидані у різних архівних фондах, відшукав ланцюжок, що з’єднує його із засновником роду. Цей пошуковий інтерес переріс у захоплення, а його результатом став створений родовід до 12 коліна. Окрім цього дослідження охоплює родовід чи не всієї Біляївки. Адже, за словами Олександра, одне без іншого неможливе. Архівні документи свідчать, що майже вся Біляївка – це родичі, а сам населений пункт по праву вважається містом козацької слави.
З чого все почалося
Розпочалося захоплення у 2009 році. Тоді Олександр натрапив на сайт My Heritage («Моя спадщина»). Це сайт-мережа для побудови генеалогічного дерева. Він максимально зібрав необхідні дані, розпитавши бабусь, дідусів, заповнив дані, і програма підтягнула кілька збігів. І все. Щоб далі продовжувати пошуки, інформації було недостатньо. Тому на деякий час все зупинилось.
Декілька років тому Олександр знайшов інформацію про метричні книги. Це документ, схожий на журнали реєстрацій у сучасному РАГСі. У цих книгах міститься інформація про народження, шлюб, смерть. Такі книги були у кожному населеному пункті, в кожній церкві. Зараз їх можна знайти в архівах. Це дало надію знайти зачіпку і відновити пошуки предків.
Так виглядають архівні документи, в яких Олександр шукає необхідну інформацію для родоводу
Спочатку Олександр на спеціалізованому сайті замовив довідку з дослідженням на двох своїх прадідів, маючи їх дати народження і смерті. Хотів переконатися, що на правильному шляху. До довідок йому додали інформацію, які метричні книжки зі згадкою про Біляївку збереглися, де ще можна знайти інформацію. Зокрема, вказали на документи з 1891 до 1917 рік.
- Тобто глибше вони не могли дослідити. Але мені стало цікаво: як так? Не може бути. В інших селах ж є такі книги. Почав шукати в інтернеті, заходив в архівні описи, продивлявся тисячі книг, і кілька разів мені натрапило слово Біляївка.
Як виявилось, раніше Біляївка входила до Тираспольського повіту, а згодом відділився Одеський повіт. Тобто постійно були ці градації. І частину інформації треба було шукати в Тираспольському повіті, а частину - в Одеському.
Так почались пошуки у фондах Одеського архіву. Згодом накопичилось стільки матеріалу, який фізично Олександр навіть не встигав опрацювати. Так цікавість переросла у захоплення, якому він приділяє кілька годин на день.
Як шукав предків і дані для родового дерева
За словами Олександра, спочатку він опрацював метричні книги з 1891 по 1917 рік, те в них, що стосується Біляївки. Адже там можна також знайти і Маяки, Яськи, Градениці та інші села. Знайшов книги і більш пізнього періоду – 1875 року.
Дуже допоміг йому розібратися і знайти потрібні книги ще пізнішого періоду земляк Сергій Крачков, який працює в Одеському архіві.
- Усі метричні книги дуже важко читати, бо архаїчний почерк, завитушки. Інколи більш-менш чисто написано, а інколи - і не розібрати. Очі втомлюються. Але інтерес знайти істину сильніший, - говорить Олександр.
Ось так виглядають архівні метричні книги
- До речі, виявилось, що не один я займаюся таким дослідженням у Біляївці. Коли брав в архіві метричні книги, то у записах бачив, хто до мене їх замовляв, бачив біляївські прізвища. З деякими людьми я спілкуюсь і обмінююсь новими знахідками.
На основі зібраних даних Олександр у програмі My Heritage побудував родове дерево. Його структура така, що починається від його дітей і йде вверх до пращурів.
На цьому дереві два роди, дружини Наталії (Тарасенко у дівоцтві) і його - Журенків. Наразі родовід – це величезна схема з родичами до 12 покоління. Схема налічує 38 аркушів з описом хто, де і коли народився.
- 12 покоління -це максимум ім’я і приблизна дата народження, Зазвичай люди зупиняються на 1880 році, далі не йдуть, бо пошуки важкі. Я ж копнув глибше, до 1680 року, але це не стовідсоткові, а розрахункові дані, - пояснює Олександр.
- Перший перепис, який вдалося знайти і на якому я базуюсь, 1764 року. В ньому зустрічаються люди, яким по 70 років. Відповідно, я знаю, коли людина приблизно народилася, може бути помарка в 10 років. Якщо моєму предку у 1764 році було 70 років, то народився він у 1694. Якщо мені вдається знайти у подальшому його по батькові, то зможу знайти і батька, відступивши приблизно 25 років. Тобто наразі з допомогою таких розрахунків ми знаємо свого найдавнішого пращура приблизно 1680 року народження.
Досліджуючи рід, Олександр з’ясував, що в ньому є лінії від Журенко, Колесник, Кобзар, Хорошевих, Підмазко, Митронових, Тарасенко, Руденко, Кириченків та інших. І чим вище дерево, тим більше прізвищ.
Що цікавого знайшов про Біляївку
Згідно з історичними даними Біляївка веде свої історію ще до переселення турбаївців. І про це свідчать архівні документи, які знаходив Олександр. Справа в тому, що на цих територіях була низка російсько-турецьких воєн, і, відповідно, кордони постійно відсувались, починаючи від Дніпра та вглиб. І на ці території ще до 1794 року постійно прибували переселенці.
- В одній архівній книзі я знайшов документ 1794 року, де йдеться, що тут були мешканці, які жили до приходу турбаївців. Народність – волохи і малороси.
Для довідки: волохи - у давньорус. джерелах – назва різних романських народів, у т. ч. італійців, франкських племен, предків румунів, в історичних джерелах 14– 18 ст. – назва молдован і всіх мешканців Молдови, рідше – назва румунів Волощини і Трансільванії (нині тер. Румунії).
Їх прізвища Радул, Згама, Родідял, Коштерек. А прізвища серед турбаївців: Рогачки, Мойса, Бакал, Підмазки та інші. Єдине, можна сказати, що ми більше турбаївці, ніж біляївці. Бо турбаївців прийшло більше, ніж тут жило людей. Було 300, а прийшли 600.
Є ще один цікавий документ, копія з відомості грудня 1793 року, складений священником за кількістю подвір’їв у «новопріобретенной области» регіону. Серед низки населених пунктів в ній зазначені Градениці, Яськи і Головківка на Білому озері.
- В тому році в Головківці (тобто Біляївці) вже жило 304 людини. А от в Яськах було 378 чоловіків і всього 64 жінки. Моє припущення, що серед чоловіків значна частина були козаки, які залишились на цій території після війни.
Згадується в цьому документі Аджидер і Аджибей при Чорному морі. Перший – це Овідіополь, другий - Одеса. Це теж говорить про те, що на території Одеси, ще до того, як вона стала Одесою, було поселення.
Цікаво, що в цьому списку чомусь немає Маяк. Метричні книги щодо Маяк збереглися з 1824 року. Глибше Олександр не знаходив. Про поселення відомо більше з карт, які датовані серединою 18 століття.
- У Маяках була переправа, через неї везли товари з Молдови, тоді її називали Волахією. І по Дністру спускались кораблі, які привозили вантаж. Тому у Маяках був телеграф, карантинна станція, митниця. Нижче поселення Калаглії знаходився великий порт, де це все перевантажували на більш великі судна і везли в Одесу, Миколаїв, Херсон.
До речі, у метричних книгах 1850 року щодо Калаглеї зустрічається багато записів не просто селянин, а "вільний матрос".
Хвилі переселень
- Як відомо, частина Біляївки, це нащадки турбаївців. І в пошуку я наштовхнувся на те, що прізвище, яке входить до мого родоводу - Кобзар, є у людини в записі про Турбаї у 1750 році. Мене це зацікавило, я написав цій людині, мене направили до інших дослідників, і так поступово я вийшов на родичів, які потрапили з Турбаїв у села Чаплинку і Каланчак, що на Херсонщині, - розповів Одександр.
- Адже після повстання, лише частину турбаївців переселили до Біляївки та Ясьок, а іншу – на Херсонщину. Я дізнався, де є записи щодо турбаїв. І таким чином натрапив на Ревізькі казки. Це так званий перепис населення, про який я вище згадував, на якому я базувався, шукаючи засновників роду. Казка 1764 року - це найстаріший документ Турбаїв щодо перепису, глибше я не знайшов.
Знімок архівного документу
За словами Олександра, якщо вірити документам, то з 1800 року були цілі хвилі переселень, сюди з різних регіонів переселяли людей.
- Наприклад, у нас тут є також переселенці з села Дмитровка Олександрівського повіту. Про це дізнався випадково, переглядаючи описи в архіві. Як виявилось, були села Уховка, Дмитровка та Плоскоє, вони знаходились біля Дніпра. І на їх території вирішили розмістити військових, а людям сказали переселятися сюди. Це були 1821-1823 роки. І мешканці Дмитровки погодились, поселившись у Калаглії, Маяках, Яськах, Троїцькому. А згодом звідти вони переселялись і у Біляївку.
- Також цікавий факт, що прізвища, які були в Біляївці, пізніше записані в метриках як одеські міщани. Ймовірно, вони приїжджали хрестити дітей до Біляївки. Тобто можна зробити висновок, що є одеські родини, які вийшли з Біляївки.
Уся Біляївка - це родичі
Олександр говорить, що дослідження власного роду автоматично переросло у родовід чи не всієї Біляївки. Адже, щоб побудувати лінію когось зі своєї гілки, йому доводилось наносити абсолютно всіх, хто переселився до Біляївки. Загалом він переніс більше 3600 людей.
- На кожне відоме мені прізвище, яке я досліджую, є фамільний сайт. Тобто, наприклад, є всі Кобзарі, Підмазки, які прийшли з Турбаїв. Але є багато родин, які я не можу нікуди віднести, бо немає метричних книг певних років.
Опрацювавши тисячі аркушів архівних паперів, Олександр, використовуючи знайдені дані, змонтував невелике відео про свого прапрадіда Максима Журенка. В ньому сам пращур розповідає про свій рід. Так, відомо, що він 1862 року народження. У селі Біляївці одружився з Хевронією Рогачко, у них було 9 дітей, 15 правнуків. Є імена цих дітей та онуків.
Син прапрадіда взяв за дружину дівчину з давнього козацького роду з Турбаїв Підмазко. Бабусине прізвище Кобзар, вона вийшла заміж за чоловіка, рід якого також з Турбаїв.
І такі відео Олександр планує робити по багатьом родовим лініям.
Також відомо, що прапрадід Максим Журенко був старостою Біляївки. Є документ 1912 року, щось на зразок засідання, де вирішували долю сиріт. Документ з підписом саме Максима Журенка. І є фото 1905 року посадових осіб Одеського повіту. Серед них зображений і прапрадід.
- Це фото ми ще юнаками знайшли під дахом у хаті дідуся. Фото царського режиму, а були радянські часи. Дід у партії, зрозуміло, чому ховав, - згадує Олександр.
Деякі прізвища на фото не українські, а німецькі. Це тому що до повіту входили сьогоднішні Широка Балка, Мирне, інші села, які тоді були німецькими колоніями.
- Я також дізнався, що у Турбаях було дві родини Гаращенко, два брати. І одна лінія пішла на мій рід, а інша – на дружини. Тобто виходить, що ми з нею далекі родичі. І не лише через Гаращенко, а і через Кобзарів. Вся Біляївка, по суті, це родичі. Просто якщо раніше люди знали навіть своїх чотириюрідних братів та сестер, то зараз вже і про троюрідних не всім відомо. Усі Журенки вийшли від однієї людини. Потім пішло розділення гілок. Але з ними ми вже не знаємось, хоча гіпотетично вони наші родичі.
Олександр говорить, що, на жаль, йому й досі невідомо, звідки Журенки прийшли до Біляївки. У перепису Біляївки від 1794 року це прізвище не згадується. Перша історична згадка у метриках між 1829 і 1830 роках. Найстарший з роду - Никифор, про нього згадка у 1780 році.
- Оскільки Журенки зустрічаються вже з 1820 років, то я можу припустити, що вони могли прийти до Одеси, а звідти вже сюди. Можливо, тут хрестили дитину. Є ще карта розповсюдження прізвищ. З неї видно, що Журенки є на Полтавщині, Київщині, Рівненщині, Сумщині. Тобто вони цілком могли прийти і звідти. Але історичних документів я не знайшов, тому запевнювати не можу.
Знайти б книгу з переписом населення, яке мали виселяти у Херсонську губернію, тоді була б ниточка, і я б знав, де шукати далі, - зазначає Олександр.
- Тож, необхідно перерити ще тони макулатури, щоб знайти зерно. Це складно, але дуже цікаво і затягує. Бо коли розплутаєш лінію, це ще те задоволення. Сподіваюсь, нові відкриття ще попереду.
