“Ляси точать” - україномовне ком’юніті в Одесі, де збираються одесити і гості міста, аби разом вдосконалювати рідну мову. Його організували три подруги: юристка Настя й хореограф Іра з Нової Каховки та нутриціолог Ліза з Одеси. Так склалося, що дівчата народилися на півдні України у зрусифікованому середовищі. З дитинства звикли розмовляти російською. Проте 24-те лютого повністю змінило їх ставлення до мови. Вони зрозуміли - мова має значення.
- Нам набрид стереотип, що на півдні живуть люди, які цураються своєї мови, - кажуть дівчата, - тож ми вирішили почати з себе. Ми створили цей клуб, аби самим заговорити українською і стати мотивацією для інших.
Учасники клубу “Ляси точать” – це не окремі люди, а міцне ком’юніті, об’єднане спільною метою.
- Нам приємно спостерігати, як наші гості збираються після офіційних зустрічей на “афтерпаті” і продовжують популяризувати українську поза межами клубу, - кажуть організатори, - вони привертають увагу інших одеситів та гостей міста. Зараз компанія із 12-15 молодих і перспективних людей, що послуговуються українською мовою, викликає захоплення і подив, але, сподіваємось, що скоро в Одесі це буде нормою.
Організатори не очікували, що їх ідею підтримає стільки людей. Коли вони вперше заявили про себе, їм написала Інна – креативна вчителька української мови та літератури. Вона одразу стала невід’ємною частиною команди і взяла на себе обов’язок популяризувати правильну українську мову. Зацікавила ідея україномовного ком’юніті і власника артпростору “Тонкі Матерії”. Він вирішив підтримати проєкт та надав приміщення для проведення зустрічей на особливих умовах. “Нас прийняли як рідних, про кращу локацію годі було й мріяти”, - кажуть дівчата.
Вже майже півроку щотижня бажаючі заговорити українською збираються на зустрічах “Ляси точать”. Читають книги, дивляться фільми, грають в ігри та говорять про все на світі солов’їною. Біляївка.City розпитали одеситів та гостей міста, чому для них важливо заговорити саме українською.
Олексій, 17 років
Курсант Національного Університету “Одеська морська академія”
Я випускник Військово-морського ліцею, який у 2014-му році евакуювали з Севастополя в Одесу. У ліцеї мова та національно-патріотичне виховання завжди були на першому місці. Хоча у вільний від навчання час я іноді спілкувався російською або на “суржику”. Так тривало до 24-го лютого.
З першого дня повномасштабного вторгнення я принципово і категорично відмовився від “мови ворога”. Приємно, що більшість друзів і знайомих під час спілкування зі мною також потрохи переходять на українську, таким чином висловлюючи свою повагу. А от у незнайомих одеситів я зазвичай викликаю багато запитань на кшталт “Ти звідки?”, а потім ще більше подиву, коли відповідаю: “З Одеси”.
Клуб “Ляси точать” став для мене справжньою знахідкою. Я побачив, що я не один україномовний одесит, нас багато. І разом ми відкидаємо стереотип, що Одеса – “русскоговорящий город”. Мене досі дивують російськомовні українці, які не розуміють важливості вивчення української мови.
💡Порада від Олексія: Згадайте хоча б вислів Ґете: “Скільки мов ти знаєш – стільки разів ти людина”. Почніть з рідної. Не бійтеся вийти із зони комфорту, виглядати смішно або робити помилки. Коли ви через це пройдете – ви будете собою пишатися.
Анна, 21 рік
Студентка Одеської державної академії будівництва та архітектури, дизайнер інтер’єру
Я перейшла на українську влітку. Це було свідоме рішення, про яке я не пошкодувала. Спочатку було тяжко, реально заважала “російськомовна щелепа”. Я робила помилки, але не відступала від правила: спілкуватися українською всюди, незалежно від того, якою мовою зі мною розмовляють оточуючі. Друзі мене підтримували, робили компліменти, для декого я навіть стала поштовхом до “українізації”. Трохи складніше було з родичами, які прохали розмовляти російською бодай з ними. Проте я була принциповою у цьому питанні, тож їм нічого не залишалось, як змиритися.
У серпні я випадково в соцмережах натрапила на рекламу “культурної суперечки” від “Ляси точать”. Я тоді якраз була на стадії активного переходу з російської на українську, тож вирішила, що це мій шанс прокачати мову. З того часу україномовний клуб став моєю другою родиною, а його учасники – ліпшими друзями. Я відвідую майже усі заходи: від ігрових днів до літературних вечорів. І головне – бачу результат, як моя українська росте, стає більш впевненою та невимушеною.
💡 Порада від Анни: Раджу не соромитися перекручених слів та “суржика”. Це абсолютно нормально, поки ви вчитеся. Аби пришвидшити сам процес – відмовтеся повністю від російськомовного контенту (музики, літератури, кіно) та максимально зануртесь в україномовне середовище. А ще – обов’язково розбирайте свої помилки, дивіться повчальні відео на YouTube та одразу звикайте до правильної української мови.
Під час зустрічей розмовного клубу "Ляси точать"
Андрій, 33 роки
Керівник відділу маркетингу та продажів на платформі “AcademyOcean”
- Я з Одеси - зрощеного російськомовного міста, тож недивно, що у повсякденному житті звик спілкуватися російською. Однак політична ситуація в країні спонукала мене до вивчення української мови. Від 24-го лютого я поступово перейшов на українську в соцмережах та на роботі. А нещодавно долучився до розмовного клубу “Ляси точать”. Це україномовний простір, метою якого є дещо більше, ніж просто практика української. Це естетичне місце, де збираються одесити аби поспілкуватись на об’єктивно важливі теми. Наприклад, під час передостанньої зустрічі ми “культурно сперечались” з приводу необхідності виключення творів російських класиків зі шкільної програми. Навіть організатори відзначили, що це була пекельна дискусія, бо аргументів в учасників виявилося більше, ніж часу на їх висловлення. Завдяки таким проєктам я бачу, як моя українська збагачується, стає більш акцентована, загадкова та з театральними паузами. І хоча я ще іноді трохи “підтуплюю”, я відчуваю загальну підтримку.
Більшість моїх друзів від початку повномасштабного вторгнення також перейшли на українську. Тим не менш я доволі толерантно ставлюсь до тих, хто цього не зробив. Гадаю, що мова – вибір кожного і її не треба нав’язувати. А для себе вирішив, що чим більше мов я знатиму – тим краще розумітиму світ. Тож гадаю прийшов час, аби вивчити солов’їну.
Марина, 20 років
Студентка Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, вокаліст і музикант власного рок-гурту
- Я з Одеси, і я все життя розмовляла російською, як і моє оточення. Але з 24-го лютого твердо вирішила перейти на українську, поставила перед собою мету і впевнено до неї йду. Я розумію, що цей шлях непростий, і поки що моя українська не є цілковито правильною. Тим не менш я намагаюсь використовувати її всюди: в навчанні, в роботі, в соцмережах та в побуті.
Рішення перейти на українську не вплинуло на мої відносини з російськомовними друзями, які поки що не готові до таких змін. Ми розуміємо і підтримуємо одне одного. Був лише один випадок, коли мій знайомий не зрозумів слово “перука” і почав над ним насміхатися. Однак він швидко помітив, що мені це не сподобалось, і вибачився, а я йому пояснила значення цього слова.
💡 Порада від Марини: Усім, хто хоче перейти на українську, але не знає, з чого почати, я раджу максимально оточити себе україномовним контентом: дивитися усі фільми і серіали українською, слухати українську музику і читати українські книги. Також рекомендую підписатися на україномовні YouTube-канали, такі як Максим Прудеус, імені Т.Г. Шевченка, WAS: Популярна історія, Культуртригер, History For Adults, Палає. Особисто мені вони допомагають не лише покращити своє мовлення, а й розвинути знання з історії та культури України.
Станіслав, 32 роки
Приватний підприємець
Чи змінилося моє ставлення до мови з 24-го лютого? Ні! Я завжди знав, що в моїй країні єдина державна мова – українська. Це мова, яка вивчається у школах, і яку обов’язково має знати кожен громадянин. Тим не менш я толерантно ставлюся до національних меншин і гадаю, що в повсякденному житті вони мають право спілкуватися так, як їм зручно. Для мене мова – це засіб, а не ціль. Під час розмови я звик звертати увагу на суть, а не на форму. Тож зазвичай відповідаю тією мовою, якою до мене звертаються.
У клуб «Ляси точать» я прийшов аби знайти нових друзів та “прокачати” свою українську. Певен, після останньої зустрічі, а саме гри в “Alias”, точно не доведеться лізти за словом у кишеню, хіба що за донатами для ЗСУ.
Тож працюйте, підтримуйте армію та вдосконалюйте свою українську. Для останнього зараз з’явилося ще більше крутих можливостей. Головне не боятися помилок, вміти посміятися зі свого “суржику”, забути про літературний канцеляризм та творити “живу мову”.
Ну і власне я - Ольга, 20 років
Журналістка “Біляївка.City”, організатор ігор та квестів “Your Quest”
Мені завжди подобалася українська мова, і я ніколи її не стидалася. Це був мій улюблений предмет у школі, і я була впевнена, що я його добре знаю. Лише з початку повномасштабної війни я усвідомила, наскільки в мене насправді мало розмовної практики. Незважаючи на те, що я вважала українську своєю рідною мовою, я її майже не використовувала у повсякденному житті. З дитинства я спілкувалась на місцевому діалекті, або простіше сказано на “суржику”, поширеному в Біляївці. А коли на першому курсі переїхала жити в Одесу – сама не помітила, як перейшла на російську.
24-го лютого я зрозуміла, що мова теж має значення. Але просто взяти і за один день перейти на українську виявилося не так легко. Спочатку було враження, що я говорю іноземною мовою: неначе кожне слово подумки перекладаю. Аж трохи бісило, коли хотіла швидко висловити свою думку і в цей момент забувала елементарні слова. Однак я помічала, що з кожним днем у мене виходить все краще, і це мене мотивувало.
Додатковим стимулом стало влаштування на роботу журналістом. З того часу бажання володіти українською на високому рівні перетворилося у необхідність. А переламним став момент, коли перебуваючи за кордоном я за старою звичкою почала спілкуватись російською. До мене підійшла жіночка і запитала: “Вы украинка или русская?” Я так зніяковіла у ту мить. Усвідомила, наскільки мова потужний ідентифікатор.
Я ні в якому разі не цураюся того, що знаю російську. Але мені прикро, що я чужою мовою володію краще, ніж рідною. У клуб “Ляси точать” я прийшла аби це виправити. Мені подобається формат, у якому проходять зустрічі: культурні суперечки, ігри, літературні вечори. Це можливість вчити українську невимушено, не зациклюючись на правилах, а просто спілкуючись на цікаві теми в компанії однодумців.
Що я можу порадити російськомовним українцям, які лише планують переходити на рідну мову? По-перше, головне з чогось почати. Наприклад, я почала з соцмереж: взяла за правило писати пости, публікувати сторіс виключно українською. По-друге, не боятися робити помилки. Якщо хтось з тебе посміявся, значить ти комусь підняв настрій. Вважай це своїм досягненням. По-третє, якщо ти вирішив перейти на українську – ти крутий, але не нав’язуй свою думку іншим. Пам’ятай, ми живемо у вільній країні, де кожен спілкується так, як йому зручно. Звичайно, йдеться саме про приватне спілкування, а не про порушення закону на робочому місці. Поєднання поваги до рідної мови та країни і, одночасно, визнання особистісного простору - саме це і відрізняє нас від ворога.
