П - перевтілення. Війна змусила винороба Мар'яна Шевченка залишити справу свого життя - та добровільно записатися до ЗСУ. Мар’ян Шевченко з Біляївки, що на Одещині, почав займатися виноробством дванадцять років тому. Спочатку це було хобі, відпочинок від основної справи життя – підприємництва. З часом захопило так, що його вина неодноразово ставали кращими на фестивалях “гаражного вина”, здобули чимало нагород на професійних конкурсах. У винороба кожен сезон на вагу золота. Втім врожай 2022 року він пропустив.
Вино – це продукт, яким потрібно насолоджуватися
Бути винахідливим, підприємливим, працювати на декількох роботах одночасно, якісно робити свою роботу – таке ставлення до життя допомагало багато разів. Мар’ян Шевченко разом з дружиною Наталією збудували власну справу, мають велику родину: чотирьох доньок, двох зятів, онука. Хотілося знайти також заняття для душі.
- Одного разу в гостях у друга скуштував вино домашнього виробництва, - згадує винороб, - на відміну від традиційного біляївського вина воно було зроблене за класичною технологією – без води та цукру. Обговоривши з ним нюанси та секрети – загорівся ідеєю теж спробувати. Для мене важливо було зберегти натуральність та екологічність вина.
Дуже швидко з хобі виноробство стало пристрастю: дізнаватися більше, щороку робити напої кращими.
У винному підвалі Шевченків
- Ціле покоління українців мають негативний досвід з вживанням вина, - каже Мар’ян Шевченко, - я хотів показати, що винами треба насолоджуватися, а не упиватися. Від свого першого самостійного сезону відмовився від традиційних біляївських рецептів з використанням цукру, бо хотів спробувати зробити справжнє класичне вино. Потім відмовився від місцевих сортів винограду, купував європейські сорти, які вирощують на півдні Одещини. Моєю метою було показати, що вино – це прекрасний, самостійний, довершений продукт, яким потрібно насолоджуватися, смакувати, відкривати для себе гамму ароматів та букет смаків. Є таке поняття "культура вживання вина", ми пропагуємо її.
"Доля ангелів"
Мар’ян Шевченко спроектував винний підвал, розробив дизайн приміщень, систему вентиляції, що дозволяє якісно функціонувати підвалу. Меблі – оригінальний стіл, полиці для пляшок - спроєктував та зробив власними руками. Багато вкладає у придбання виноробчого обладнання, яке дозволяє дотримуватися технології та обходитися власними силами, не залучаючи додаткову допомогу.
Винний підвал родини Шевченків
Меблі зроблені руками Мар'яна Шевченка
А ще – заклав свій власний виноградник. Невеликий, з найулюбленіших та найперспективніших сортів.
Тривалий час родина виноробів займається розвитком винного туризму на Одещині. З часом гостей стало так багато, що до існуючої літньої альтанки спроєктували ще одну. Її основу закінчили робити за два дні до війни.
Виноробство – дуже дороге хобі та нераціональне, якщо дивитися на справу виключно як на бізнес. Швидких грошей тут не заробиш. На визрівання деяких вин потрібно кілька років. Однак мирна Україна давала надію, що з часом всі вкладення виправдають себе.
Шевченко багато вчився у друзів-виноробів, їздив у винні тури. Почав відвідувати тренінги, семінари, на яких дізнавався про технологію виготовлення різних вин з наукової точки зору. Дізнавався важливі деталі. Наприклад, що дубові бочки можна використовувати лише один-два сезони. Це не тара для зберігання, а обладнання, яке робить вино дорогим, додає йому вишуканості та шляхетності. З кожної бочки треба віддати "долю ангелам" – так називається частина вина, яка випаровується через пористу структуру дуба.
Там же знайомився з виноробами з усіх регіонів України, з якими обмінювався досвідами. Пізніше - вже після 40 років - разом з дружиною вступили до Одеської національної академії харчових технологій, щоб структурувати знання про технологію виготовлення різних винних напоїв.
Допитливість та бажання вчитися - почали приносити плоди: на полицях у винному погребі вже не вистачало місць для відзнак та нагород, а хто бував на дегустації, ті залишали відгуки:
- Прекрасне місце, смачні вина, дуже добрі та зворушливі господарі. Видно, що це справа їхнього життя, в їхніх очах горить вогонь, а все організовано на найвищому рівні. Їдьте, не пошкодуєте.
За кілька років приватна виноробня та винні підвали Шевченків прославилися за межами Одеської області. До них приїжджали на індивідуальні екскурсії, привозили тури, запрошували з майстер-класами, маленький підвал не міг інколи вмістити всіх бажаючих послухати розповіді про вино Наталки та Мар'яна Шевченків.
Приватну винарню Шевченків відвідали сотні туристів, серед них український гурт "Авіатори"
У винних підвалах, які зараз асоціюються в українців з необхідністю рятуватися від ракетних обстрілів, до повномасштабного вторгнення було сонячно, тепло та смачно.
Люди приїздили сюди за радістю та насолодою прекрасними смаками: “Каберне Совіньйон”, "Каберне Фран" “Мерло”, авторським купажем винороба "Оксамит Дністра". Особливою гордістю винарні стали вина з локальних сортів: “Сухолиманський білий” та “Одеський чорний”. Останній є одним з найкращих в Україні. У 2020 році два авторських "Одеських чорних", врожаю 2018 та 2019 років отримали золоті медалі на конкурсі "Одеський залив".
Вина родини у каталозі кращин вин України
Війна та вино – речі несумісні
24 лютого Мар’ян Шевченко, розповіла його дружина Наталія, провів за впорядкуванням всіх домашніх та бізнес справ, а 25 лютого 2022 року він вже був біля військкомату.
- Він не міг вчинити по-іншому, - каже Наталія Шевченко, - ми тоді всі очікували наступ на Одесу – з моря чи з території так званої “ПМР”. Він вчинив як справжній чоловік та пішов захищати свій дім, своє місто, свою країну.
У лютому та навесні укріплювали регіон, щоб захистити його від просування ворожих військ: чергував на блок-постах, а після чергування - волонтерив.
- Одні працювали: рили окопи, вантажили пісок, а він - забезпечував всім необхідним, - каже Наталія Шевченко, - сідав на машину та їздив у пошуках речей для хлопців, які замерзали, мішків - для того, щоб будувати укріплення на блок-постах, протягом чотирьох місяців ми готували та возили їжу захисникам.
Однак найбільш складним випробуванням стало прощатися з тими, хто загинув. За кожним тріумфом ЗСУ, кожним звільненим метром української землі – сотні тих, хто віддав своє життя у боротьбі з нападником. Нести на щиті своїх побратимів - найважче горе цієї війни.
Після служби розрадою для Мар'яна є можливість попрацювати, або навіть просто пройтися виноградником. Виплекана виноградна лоза дає надію, що після перемоги можна буде повернутися до улюбленої справи.
Виноградник Шевченків
У 2022 році Мар’ян Шевченко відмовився від виробництва вина. Вважає, що це продукт радості, щастя, тріумфу життя, миру, спокою. Для вина треба інколи 2-3 роки, щоб воно визріло та перетворилося з винного продукту у вишуканий напій.
- Наталка мені пропонувала: давай я сама зроблю, ти контролюй, давай поради, - каже Мар’ян, - але я зараз не в тому стані, щоб робити вино. Процес виноробства потребує творчого натхнення, якого зараз у мене немає. Мають бути витримані всі терміни, а я зараз не належу сам собі.
Вино від Шевченків допомагає армії
- Перший дзвінок був з Києва, - каже Наталія Шевченко, - сомельє, в яких була збережена наша пляшка, попросили розповісти про вино, щоб якісно презентувати на благодійному аукціоні. Це вино було "Кабарне Совіньйон" 2016 року врожаю, витримане у дубовій бочці. Півторалітрову пляшку продали за 10,5 тисяч гривень. Там же проходив благодійний ярмарок, де продавали вина українських виноробів за донат - ми туди передали кільканадцять пляшок вин-медалістів, які продавали на келихи.
Нещодавно Наталія Шевченко взяла участь у благодійній гастровечері у Кропивницькому у місцевій кав’ярні “Коло кави та вина”. У гастрономічну пару до груши фламбе презентувала білий "Містель Шардоне".
- Коли були у залі, я дивилася на людей, які там зібралися. Попри війну, повітряні тривоги, блекаути, вони прийшли посмакувати кфартовими винами, вишуканими стравами та долучитися до благодійної акції. Всі кошти, зібрані під час гастровечері, пішли на допомогу ЗСУ. Було розуміння, наскільки високо Україна підняла планку життя в країні. Шкода, що багато хто зрозумів це лише після повномасштабного наступу, а дехто – і зараз не зрозуміє.
Наталія Шевченко та сомельє Ганна Ковалевська у кав’ярні “Коло кави та вина”.
На українській землі ростуть прекрасні виноградники, з нього роблять якісне вино, яке не поступається винам вікових європейських традицій. Українські винороби продовжують вчитися та вдосконалюватися навіть під час війни. Наші вина достойно виглядають на світовому ринку. Однак пригощати вином будуть тільки тих, хто приходить з миром, а не війною. Родина Шевченків вірить, що їхнє найкраще вино - попереду: вино "Перемоги України"!
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
