Проект "Відновлюємо пам'ять": Дмитро Неплій, педагог, офіцер, підполковник УНР, родом з Біляївки

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 19.05.2019 19:27
  • 0
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

Як писали раніше, Біляївка.City розпочинає цикл публікацій, які присвячені найтрагічнішому періоду в історії Біляївки - 20-30 рокам минулого століття. Ми назвали його "Відновлюємо пам'ять". Сьогоднішня розповідь буде цікава не тільки сучасним поколінням родини Неплій, а й всім біляївцям, які цікавляться історією рідного міста.

Хочемо розповісти про людину, яку незаслужено забули. Його ім'я не вписано в книгу видатних біляївців, хоча вписане в історію українського визвольного руху. Мова йде про Дмитра Ілліча Неплія, педагога, офіцера українського війська, підполковника Української народної армії, якого радянська влада стратила у 1938 році. 

Відверто кажучи, авторка цієї статті також не знала б про відношення Неплія до Біляївки, якби не мешканець нашого міста, краєзнавець-любитель Сергій Крачков. Саме він надіслав добірку архівних матеріалів, на основі яких написана ця публікація, та з'являться інші.

Також, чимало цікавих фактів знайшлися в науковій праці доктора історичних наук Тараса Вінцковського. 

Видатний біляївець, про якого ми не знали

Народився Дмитро Неплій 24 травня 1891 року тоді в селі Біляївка в родині селян-середняків Іллі Євфимовича та Олени Іванівни Непліїв, про що засвідчує запис у метричній книзі Успенської церкви.

 Все життя Дмитро Неплій прожив холостяком та офіційно не мав дітей. Однак відомо, що у Дмитра були два брата Василь та Микола, доля яких склалася по-різному. Окрім того, у батьків Дмитра Неплія були брати та сестри, чиї нащадки нині живуть у Біляївці. 

Якщо говорити про братів Дмитра, то Василь Ілліч пішов стежиною військової професії й був офіцером царської, згодом білогвардійської армії, ймовірно закінчивши кар’єру у званні полковника. Після революції мігрував до Харбіна (Китайська Маньчжурія), звідки родом, за словами Дмитра, була його дружина Галина Іванівна. У XIX столітті чимало етнічних українців, підданих колишньої Російської імперії були залучені до будівництва Китайської Східної залізниці.

Брата Миколу, який найімовірніше народився у 1883 році, розстріляли як представника духовенства за рішенням Вознесенської ЧК. Похований у Миколаєві.

Дмитро Неплій ще в дитинстві обрав для себе професію педагога. Навіть до революції вчителював у земських школах Єлисаветградського повіту. Взагалі, виходячи з радянської риторики важко уявити, що хлопці з простої селянської родини могли навіть думати про освіту, однак документи це підтверджують. 

Розмірений темп життя освітянина різко змінила Перша світова війна. Його мобілізують до лав діючої армії. Там він служив до 1917 року.

На допиті він розповість, що у роки війни встигає закінчити Одеську школу прапорщиків. Отримав звання штабс-капітана. Про його війські здібності говорить те, що командував ротою й батальйоном та мав три ордени.

Борець за незалежну Україну

Після революції 1917 року в України з'являється шанс стати незалежною державою. Тож, Дмитро Неплій, не вагаючись, приєднується до національно-визвольного руху. Він займає різні військові посади в Одесі - і за гетьманського режиму, і в добу Української народної республіки. 

Дмитро Неплій був командиром караульного батальйону з дислокацією у Тирасполі, Одеського караульного полку та кулеметної частини, яка брала участь у бойових діях проти Червоної армії. 

Втім у вільний від військових справ час чоловік продовжує наполегливо навчатися та мріяти про здобуття професії педагога. 

В архівах зберігається його лист з проханням дозволити йому вступити на загальноосвітні курси колегії викладачів. Там прослуховує всі дисципліни, а у вересні 1919 року пише клопотання на ім’я ректора Новоросійського (Одеського) університету з проханням зарахувати його "в студенти" фізико-математичного факультету природничого відділення як вільного слухача вишу, додаючи квитанцію про сплату за навчання у розмірі 550 карбованців.

Прохання штабс-капітана Д.І.Неплій ректору Новоросійського університету про зарахування на природниче відділення фізико-математичного факультету

 

На рубежі 1919-1920 років у складі 2-ї Волинської дивізії Дієвої армії УНР, яка була сформована наприкінці листопада 1919 року з частин Волинської групи під командуванням генералхорунжого Загродського, Неплій опинився в Польщі. Разом з іншими військовослужбовцями його помістили у табір для інтернованих українських вояків у місті Каліші. До українського війська його прийняли у званні сотника, а далі подали на підвищення військового рангу до підполковника. 

У Польщі він перебував до 1923 року, доки не дочекався звісток про оголошену в СРСР амністію для категорії осіб, котрі перебували на службі у військах, які воювали проти Червоної армії.

Мріючи повернутися на рідну землю, Неплій звертається з клопотанням до радянського консула у Варшаві про повернення на Батьківщину. Клопотання задовільнили.

Повернувшись, він хоче продовжити здобувати освіту. Про це свідчить довідки з бібліотеки. Однак з якихось причин не продовжує навчання. 

Останні роки свого життя колишній український офіцер працював бухгалтером на взуттєвій фабриці імені Жовтневої революції та Спілки сільськогосподарського постачання. Саме ця посада стала останньою у його службовій кар’єрі.

Вирок

У лютому 1938 року Дмитра Неплія заарештовують. Офіційна версія - шпигунська діяльність на користь Польщі. Попередню справу підготували оперуповноважений 3-го Відділу УДБ Одеського облуправління НКВС УРСР молодший лейтенант держбезпеки Г. Б. Безсонов та підтримав військовий прокурор Денисенко.

Втім у сторони обвинувачення немає жодних доказів. Під час обшуку не знаходять жодних документів, які б засвідчили "контрреволюційну розвідувальну роботу", сам підозрюваний не визнавав факт вербування з боку розвідки сусідньої держави. 

Відтак слідчі органи почали розробляти альтернативні напрями антирадянської діяльності. Вони залучають трьох свідків, які знали заарештованого у різні часи. 

Так, у протоколі допиту один зі свідків Д. Пенер, який працював разом з заарештованим з 1935 року, повідомляв, що його колега висловлював своє незадоволення "сталінською" національною політикою, зокрема вважав, що росіяни з євреями не можуть бути рівними, обраховував робітників-євреїв, стравлював росіян з євреями та закликав працівників не брати участь у підписці на позику оборони СРСР, бо "радянська влада завжди викачує гроші у трудящих". 

Ще однією лінією звинувачення стала участь фігуранта справи у антибільшовицькій діяльності протягом революції, а свідок Ю. Тихоплав стверджував, що два брати Дмитра були розстріляні "червоними" у Маяках, а у Біляївці в 1921 році така ж доля очікувала ще одного брата – офіцера царської армії, якого розстріляли за рішенням надзвичайної трійки. Хоча зі слів Дмитра знаємо лише про вищезазначених братів Миколу та Василя.   

Обвинувачувальний акт у справі Дмитра Неплія готують молодший лейтенант держбезпеки О.Клецман та капітан держбезпеки О.Шнайдер. 

Вирок грунтується на свідченнях чотирьох осіб, але головні звинувачення, які дозволили ухвалити рішення, грунтуються на таких тезах: 

- листування з хорунжим Дубинським, яке визнав підсудний, 

- отримання газет від брата Василя (яких під час обшуку не знайшли), 

- спілкування з особами, яких слідство віднесло до категорії "українських буржуазних націоналістів", 

- розмови про незадоволення сталінським режимом та "контрреволюційну діяльність". 

Окрім того, в акті без посилання на свідків з'явилася фраза про те, що Неплій вихваляв "фашистський лад у Німеччині".  

Вочевидь, вона мала посилити глибину "злочину" підсудного за відсутності вагомих аргументів чи речових доказів, тим більше звинувачення у шпигунстві на користь польської розвідки в даному документі не фігурувало.

На основі Обвинувального акту Трійка при Управлінні НКВС по Одеській області на засіданні від 7 квітня 1938 року постановила застосувати проти звинувачуваного вищу міру покарання.

Розстріляли Дмитра Неплія за два з половиною тижня, 25 квітня, о 24 годині. 

Реабілітували Дмитра Неплія через десятки років за висновком прокурора Одеської області, державного радника юстиції 3-го класу В. Дацюка від 30 травня 1989 року. 

Тоді було визнано, що його справу інспіровали (тобто, вона побудована на основі неправдивих свідчень, за відсутності жодних фактів). 

У 2015 року в Одесі рішенням тодішнього голови Одеської ОДА Саакашвіллі один з провулків Одеси назвали на честь Дмитра Неплія в рамках "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки". Однак згодом Одеська міська рада скасувала це рішення. 

 

Коментарі:

Останні новини