Кілька років тому в Україні зняли гриф ''секретно" з архівів, які мають відношення до катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції. Частина архівів відцифрована та опублікована у збірнику довідок КДБ Української радянської соціалістичної республіки в розділі "Чорнобильська трагедія - злочини радянської влади". Адже тоді писали дві правди - для радянського керівництва та для громадян. Про них розповідаємо у день річниці Чорнобильської катастрофи.
Під час будівництва допустили масові порушення. Про це знали
В архіві знаходиться безліч доповідних від агентів КДБ, які доносять про масові порушення, які допускалися під час будівництва реактора. Цю та іншу інформацію засекретили.
- Доповідали (мова йде про інформаторів - прим.ред.) про те, що під час будівництва ІІго блоку Чорнобильської АЕС мали факти порушень технологічних норм ведення будівельних та монтажних робіт на окремих ділянках, які призводять до аварій та нещасних випадків, а в подальшому під час експлуатації реактора можуть призвести до надзвичайної ситуації.
Капітан Клочко, чиїм ім'ям підписана доповідна, посилається на своїх інформаторів. Їх імена засекречені, але кількість вражає - "Юра", "Кузнєцова", "Сергій", "Петрович", "Магістра", "Муратова", "Дніпро".
Якщо подивитися на дату - 19 грудня 1978 року, то стає стає зрозумілим, що завдяки мережі агентів та інформаторів про стан реактора знали за вісім років до трагедії. Однак замість усунення проблем, там робили все, аби їх приховати. Це обернулося трагедією для всієї планети.
Сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, склала 50 мільйонів кюрі, що прирівнюють до вибуху 500 атомних бомб, скинутих США у 1945 році на Хіросіму.
На ліквідацію наслідків вибуху було мобілізовано 600 тисяч осіб з усього Радянського Союзу.
Від 4 000 до 10 000 осіб загинуло від наслідків вибуху. Понад 70 тисяч з них стали інвалідами. Під радіоактивне випромінювання внаслідок вибуху у Чорнобилі потрапило 1,9 млн людей в Україні. Загалом – 8,4 млн осіб у Білорусі, Росії, Україні та інших країнах, зокрема, Європи.
Евакуювали 47 500 жителів Прип'яті. Найбільше від катастрофи на ЧАЕС постраждала не Україна, а Білорусь, яка отримала 70% радіаційного забруднення з Чорнобиля.
Наслідки для країни оцінили у майже 235 мільярдів доларів США. Забруднені ґрунти, води, ліси - це лише частини нещасть, які принесла катастрофа.
Інформатори доповідали про те, що навколо ненадійного реактора типу РБМК-1000 в конструкції не передбачена захисна оболонка безпеки.
Про загрозу життю та здоров'ю людей - не попередили вчасно
Інформація про аварію на Чорнобильській атомній станції в ніч проти 26 квітня 1986 року взагалі не висвітлювалася радянськими чи українськими ЗМІ впродовж перших двох днів.
Три доби чекало радянське керівництво перед тим, як зробити заяву про трагедію. Це сталося під тиском міжнародної спільноти.
У цей час в розсекречених архівах знаходяться документи про виявлення автомобіля Д 43-82 КХ марки ВАЗ, рівень радіації на поверхні якого перевищує фоновий у 5000 разів.
Першими, хто підняв тривогу, були працівники шведської АЕС "Форсмак", пише ВВС, що на північ від Стокгольму. Система безпеки станції почала подавати сигнали про радіаційне забруднення. Спочатку там перевірили стан своєї станції, коли переконалися в її справності, то за напрямком вітру висунули припущення про аварію на ЧАЕС.
Спроби дізнатися про ситуацію за дипломатичними каналами нічого не дали. На прохання скандинавських країн американці розгорнули свої космічні супутники над тодішніх Радянським Союзом, визначили місце витоку радіації та домоглися від уряду СРСР конкретних пояснень, що саме трапилось.
В радянських ЗМІ про трагедію напишуть трьома рядками - внизу третьої шпальти. Там, де знаходяться повідомлення про футбольні матчі.
Повідомлення було з шести речень: "Від Ради Міністрів СРСР. На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджений один з атомних реакторів. Вживаються заходи для ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається допомога. Створено урядову комісію".
Наступного дня повідомлення також містилися на третій сторінці. Наприклад, як у "Робітничі газеті", разом із матеріалом про "Свято прекрасного".
Засекречені версії аварії
Аварія на четвертому енергоблоці, виведеного на проектну потужність на три місяці раніше запланованого терміну, сталася о 1:23 26 квітня 1986 року. Під час проведення експерименту, який мав відбутися на потужності реактора в 700 МВт, однак перед його початком її рівень впав до 30 МВт. Оператор спробував відновити потужність і почав експеримент в 1:23:04 за нижче планованого показника в 200 МВт. Через кілька секунд потужність реактора почала зростати і в 1:23:40 оператор натиснув кнопку аварійного захисту.
Втім всі дії оператора були раніше передбачені на інструктажі і зроблені в штатному (а не аварійному) режимі для глушіння реактора.
Через шість днів після аварії з'являються версії, що спричинило аварію. Так, підполковник Аксьонов вважає, що причина - порушення нормальної роботи реактора стала наслідком порушення нормальної роботи реактора під час експеременту, який не був узгоджений з фахівцями.
У своїх висновках підполковник УКДБ посилається на думку інформаторів "Фізика", "Кулікова", та довірених "ТВГ", "БАС", "ХЛП", на думку окремих експертів, яких не називає.
Окремо зазначає, що до низки експертів, які допускали необ'єктивність розслідування, здійснена операція "Т". Що саме малося на увазі, достеменно не відомо.
Для того, щоб приховати трагедію, якою на той час починають цікавитися з усіх куточків світу, в Києві не скасовують відзначення першотравневих свят. Перші шпальти газет розповідають про тисячі людей, які вийшли на демонстрації.
Вину за аварію покладають виключно на персонал ЧАЕС - державна комісія, яка розслідувала трагедію, суд, а також КДБ, яке проводило власне розслідування. Навіть Міжнародне агентство з атомної енергетики дотримувалося такої версії. Однак через 20 років вони підтвердять, що оператори діяли відповідно до штатних інструкцій.
В цілому "оновлена" доповідь МАГАТЕ за 1993 рік стверджує, що в день перед аварією четвертий енергоблок ЧАЕС працював з низкою змінених показників - відключеною системою аварійного охолодження реактора і зниженим оперативним запасом реактивності (ОЗР).
Крім того, стверджують експерти, персонал ЧАЕС не був обізнаний про небезпеку роботи в змінених умовах. Перед моментом аварії ОЗР був менше дозволеного регламентом значення, однак оператори не знали поточного значення ОЗР і, тому, не знали, що порушують регламент.
Про небезпеку робіт у приміщенні енергоблоку вже після аварії не були сповіщені також ліквідатори та пожежники.
Переписування історії
Чи не найбільше інформації з розсекречених архівів стосується того, як радянська влада намагається приховати інформацію про трагедію від умовного Заходу.
В одній з доповідних йдеться: попереджені спроби кореспондентів з Англії, Франції, Швеції зібрати тенденціонзну інформацію на залізничному вокзалі м.Києва шляхом підводу членів спецдружин УКДБ з нейтральних позицій, які замкнули кореспондентів на себе.
Спроби фальсифікувати, приховати масштаби трагедії вдаються дуже успішно.
Так, серед архівів знаходиться довідка щодо кореспондента журналу "NewsWeek" Страссера Стівена. У довідці пишеться, що провели низку операцій, щоб не допустити збір "неправдивої" інформації, сковування його діяльності та зниження активності.
Так само агентура відстежує висловлювання простих людей. Зокрема, в архівах є донос на Григорія Каліновського, жителя Львівської області, який в приватній бесіди говорить.
Громадянин Антон Якименко, житель с.Обуховичі відмовився їхати у відрядження в район міста Чорнобиль. З чоловіком провели бесіду і він поїхав.
Хто відповів за катастрофу
Улітку 1987 року в Чорнобилі відбулося судове засідання над шістьма працівниками Чорнобильської АЕС. Суддя залучив цікаву групу технічних експертів: майже всі вони були представниками або наукового керівника проекту РБМК, або головного конструктора РБМК, які були були зацікавленими сторонами в процесі.
Директор ЧАЕС Віктор Брюханов, заступник головного інженера Анатолій Дятлов, головний інженер Микола Фомін. Липень, 1987 року
Вони доводили суду, що РБМК повністю безпечний, але оперативний персонал станції своїми діями довів реактор до ядерно-небезпечного стану. Справді, оператори були впевнені, що реактор вибухово-безпечний, що всі прилади на реакторі теж вибухово-безпечні, але попри всі гарантії відбувся вибух. Тобто, виходило, що якимось чином можна було ввести реактор у вибухово-небезпечне становище, на яке він не був розрахований.
Суд визнав винуватими директора ЧАЕС Віктора Брюханова (10 років ув’язнення), головного інженера станції Миколу Фоміна (10 років), заступника головного інженера ЧАЕС з другої черги Анатолія Дятлова (10 років), начальника реакторного цеху № 2 Олексія Коваленка (3 роки), інспектора Держатоменергонагляду Юрія Лаушкіна (2 роки) та начальника зміни станції Бориса Рогожкіна (5 років). Троє – Лаушкін, Коваленко, Дятлов – померли. Один – Брюханов – мешкає в Києві. Двоє – Фомін та Рогожкін – виїхали до Росії, і подальші їхні долі нам невідомі. Карні справи проти начальника зміни 4-го блоку Олександра Акімова та старшого інженера з управління реактором Леоніда Топтунова були зупинені у зв’язку з їхньою смертю при виконанні службових обов’язків.
Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) в 1993 році опублікував новий звіт, що приділяв більшу увагу серйозним проблемам в конструкції реактора. У сучасному викладі, причини аварії такі:
- реактор був неправильно спроектований і небезпечний;
- персонал не був проінформований про небезпеки;
- персонал допустив ряд помилок і ненавмисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора;
- вимкнення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документам.
Імена за кадром
В Радянському союзі була створена Державна слідча комісія з розслідування причин аварії. Її висновки були розглянуті на спеціальному засіданні Політбюро ЦК КПРС 3 липня 1986 року. Певна річ, засідання проходило за закритими дверима, і тільки після розпаду СРСР стали відомі його висновки.
Головні з них такі:
1. Аварія стала наслідком дострокового припинення теоретичних досліджень з безпеки реактора, що зробило РБМК "потенційно небезпечним реактором".
2. Фізикою і конструкцією реактора, у тому числі системою його управління і захисту, не була виключена можливість розгону потужності реактора при деяких робочих ситуаціях його промислової експлуатації. У цьому – вина Наукового керівника і Головного конструктора реактора.
3.Розробник програми випробувань і персонал Чорнобильської АЕС, яких Головний конструктор не попередив про здатність РБМК до "саморозгону" у певних ситуаціях, ввели реактор у потенційно небезпечний режим. Вина за це лежить на Головному конструкторі, керівництві експлуатуючою організацією і керівництві ЧАЕС.
Але цих людей не було на лаві підсудних.
Головний конструктор академік - Микола Доллєжаль, прожив 101 рік, помер у 2000-му році на своїй дачі, яку йому подаровав Сталін за успішний іспит першої радянської атомної бомби. Плутоній для цієї бомби був вироблений на реакторі – прототипі РБМК.
Микола Доллєжаль
До кінця днів він не визнавав свою провину:
- Чорнобиль… У мене є своя версія аварії. Передусім, на Чорнобильській станції був жахливий персонал. Ми безрезультатно писали в усі інстанції, говорили про халатний режим експлуатації.
Науковий керівник академік Анатолій Александров після Чорнобиля публічно покаявся й покинув наукову діяльність.
Вважав причиною вибуху диверсію, але наприкінці життя докоряв собі: до Чорнобиля він не зміг примусити Доллєжаля усунути з конструкції реактора РБМК відомі дефекти. Помер у 1994 році, проживши 91 рік.
Академік Валерій Лєгасов керував локалізацією наслідків аварії в зоні ЧАЕС. Звалив провину за аварію на персонал ЧАЕС та намагався приховати від усього світу справжні масштаби Чорнобильської катастрофи. Тяжко хворий від величезного опромінення радіацією, він публічно визнав себе в числі винуватців аварії на ЧАЕС.
27 квітня 1988 року, через два роки й один день після катастрофи, Валєрій Лєгасов наклав на себе руки. Він прожив 52 роки. Посмертно його нагородили званням Героя Росії.
Валерій Лєгасов
Академік Лєгасов мав оголосити у другу річницю трагедії результати свого розслідування. Перед смертю він записав на диктофон деякі маловідомі факти про трагедію. За матеріалами цих аудиозаписів BBC зняли фільм "Пережити катастрофу: Чорнобильська ядерна катастрофа" (англ. Surviving Disaster: Chernobyl Nuclear Disaster).
Варто відзначити, що саме він запропонував з гвинтокрилів засипати палаючий реактор сумішшю бору, свинцю, доломітової глини, що зменшило наслідки трагедії. Також саме він наполіг на повній евакуації міста Припять.
У 35-ту річницю трагедії прес-служба СБУ опублікувала ще деякі, маловідомі факти щодо трагедії.
Архівні справи свідчать, що аварії на ЧАЕС траплялися і до 26 квітня 1986 року. Наприклад, у 1982 році на 1 енергоблоці відбувся значний викид радіоактивних речовин. Але доповідь КДБ про це закінчується звичним «здійснено заходи для недопущення панічних та провокаційних чуток». У 1984 році аварійні ситуації були на 3 і 4 енергоблоках.
У 1983-му керівництво Москви отримало інформацію, що ЧАЕС є однією з найнебезпечніших атомних станцій в СРСР через відсутність засобів безпеки. У випадку аварії радіоактивність оцінювалась «в 60 разів вища, ніж під час вибухів атомних бомб в Хіросімі та Нагасакі».
Після аварії радянська влада шукала різні «теорії змови», але не визнавала реальності. Вже 27 квітня був готовий перелік «неблагонадійних» жителів Прип’яті, іноземних делегацій, які відвідували ЧАЕС, а також «сектантів, представників німецької національності та тих, хто листується за кордон». А згодом з’являються документи, що «націоналісти» хотіли отримати зразки зараженого ґрунту за допомогою «агентурної мережі у Києві», щоб дискредитувати радянське керівництво у світі.
8 липня 1986 року з’явилася директива, яка засекречувала всі деталі аварії на ЧАЕС: її причини, характер руйнувань, склад суміші, викинутої в повітря при вибуху, радіаційний стан, масштаби робіт з ліквідації, захворюваність та інші.
У жовтні 1987 року кореспондент французької газети Жан П’єр Водон намагався вивезти за кордон зразки ґрунту і води з Прип’яті. Проте в секретній доповіді КДБ звітував про успішну спецоперацію: взяті іноземцем зразки були підмінені на радіоактивно чисті.
Більше фактів про аварію можна дізнатися у двох збірках «Чорнобильське досьє КҐБ», підготованих Архівом СБУ та Українським інститутом національної пам’яті. Вони розміщені у вільному доступі за посиланнями:
Перша книга 
bit.ly/3fEBiAG
Друга книга bit.ly/3hCFMJD
Фото Олександр Білінський, МК, Вікіпедія
