Біляївка.City розпочинає відеопроект "Спогади старожилів". Це будуть історії простих біляївців, які розкажуть їх для нинішніх та майбутніх поколінь. Сьогодні ми розмовляли з Марією Пилипівною Мироник.
Вона все життя прожила в Біляївці. Народилася в 1930 році, але дитячі спогади в ній живі. Розповідаючи історію своєї родини та історію Біляївки цих років, вона ледве стримує сльози.
Про Голодомор 32-33 років знає з розповідей батьків та старших членів родини. І вважає, що використовувати зараз слова "голодомор", "геноцид" - це аморально.
- Таке страхіття було, усе забрали, підмели під паличку, усе забрали, вивезли все. Зерно було, але його все вивезли у Росію, бо там голодовка теж була, не така, як у нас, у нас все вивезли, все забрали, - згадує Марія Пилипівна.
Найстрашніший спогад - про біляївську родину, в якій від голоду померли діти. Старших поховали в городі, а молодшого, коли несила була терпіти голод, з'їли.
Після того як радянська влада вирішила, що виконала поставлені завдання та зломала супротив селянства, вони продовжили примусову колективізацію. Змучені голодом люди йшли на роботу в колгоспи, бо там давали харчі.
Тато Марії Пилипівни був сапожником. Жив на те, що приносили люди, яким майстрував чоботи. Але життя було таким складним, що інколи вся їжа родини складалася з варива зі шматочків коров'ячої шкіри, річкових горішків та коріння польових квітів, перетертих з макухою.
Фото та відео Біляївка.City
