Персинська Оксана наразі виконує обов’язки директорки Біляївського ліцею №3. Досвід для неї це не новий, на цій посаді в різні роки вона була тричі, один раз її призначали директором. Багато років поспіль Оксана Валеріївна працювала завучем.
Директорство, говорить жінка, це не її сфера. І навряд чи вона погодилась бути нею на постійній основі, бо це дуже велика відповідальність.
– Я люблю працювати з дітьми, а директор, як на мене, – це другий завгосп. До уроків не добігаю, дітей бачити не встигаю, бо то перевіряють котельні, то беруть воду на аналіз в їдальні, то треба поїхати організувати отримання підручників. Друга половина дня – це розбори між дітьми, батьками – черга до кабінету вишикується, – пояснює з посмішкою Оксана Валеріївна.
Нове покоління не обходить 10-ою дорогою
Вона говорить, що її покоління або ще старше у шкільні роки завучів боялись і обходили 10-ою дорогою, а директор взагалі здавався неприступним. Зараз такого у дітей немає, вони не бояться, а інколи і спілкуються без субординації, як з другом.
– Вони вільно заходять у кабінет і питають все, що хочеш: Валеріївно, а який у нас урок; ой, а я загубився; ой, а в якому ми зараз кабінеті; а у вас немає таблєточки, бо голова болить. Наймиліше – це обійми. Йдеш вранці коридором, а вони кидаються обійматися – так вітаються. Спочатку це було дивно, а зараз ми звикли.
За фахом Оксана Валеріївна вчитель початкових класів, української мови та літератури. Також багато років викладає зарубіжну літературу.
Вперше вона стала в.о. директора у 2009 році. Згадує, що її викликали до районо і повідомили, що ситуація склалась так, що вона повинна стати завучем. І тут же дали іншу заяву, мовляв, директорка пішла, тож ви тимчасово будете ще й виконувати її обов’язки.
Вдруге Оксана Валеріївна приступила до цих обов’язків, коли директорка Ольга Тьоса пішла у декретну відпустку. Деякий час була і директором. Втретє вона в.о. вже зараз.
Квіти, творчість і улюблений кіт Валєра
Серед останніх захоплень директорки – квіти. Говорить, що саджає на городі не овочі, як більшість, а квіти – троянди, лілії, гладіолуси, іриси, анемони та багато інших. Є молодий сад.
– Раніше в мене не було такої любові до квітів. Це, скоріше був вибір після повномасштабного вторгнення. Приходила після роботи – і в квітник, відволікатись, релаксувати: полити, прополоти, підгорнути.
Ще одна любов директорки – коти. Це – з дитинства. Але є одна особливість - більшість тварин приходять до неї самі, і більшість з них з якимось вадами.
Живе у Валеріївни кіт Валєра, прибився. Спочатку, коли вона щоранку виходила його кликати їсти, сусіди цікавились: хто такий Валєра?
Прийшла до жінки кицька з кошеням, стали вони Льосею і Кешою. А потім, говорить, почали з’являтись якісь миршаві, худі, хворі, дикуваті, – путящі не йшли. Один з перебитою щелепою, у іншого щось з оком, той кульгавий, а той хрипить, не може нявчати. І всіх намагалася виходити.
Зараз директорка опікується 15 котами, Валєра і Льося з Кешою живуть у неї постійно, інші приходять лише підживитися вранці і ввечері.
Був період, коли директорка займалась творчістю, віршувала. Втім, каже, що то була чисто практична необхідність для роботи педагога-організатора.
– Бо приїздили з дітьми на якісь заходи-змагання, і усі 24 школи-учасниці виступають за одним сценарієм, і всі це слухають, нецікаво. Тому сідала і писала сценарії сама, складала вірші, перекладала якісь пісні.
Директорка свою творчість не зараховує до поезії, а називає жартома віршомазанням. Займалась цим, каже, ще у студентські роки. Між одногрупниками було змагання: дивитись бразильські та мексиканські серіали і у віршованій, комічній формі робити короткий переказ певних серій. Хто зробить смішніше, той переміг.
Оксана Персинська у студентські роки
Вміє директорка шити. Стара швейна машинка дісталась їй від бабусі, яка і навчила всьому. Шила вона для себе сарафани, спіднички, фартушки. І зараз, якщо треба щось підшити, полагодити, бере і робить.
– Колись в інституті я опановувала вишивку, дістався мені портрет Шевченка, такий великий, де він у папасі. В результаті мене вистачило лише на папаху, зрозуміла: не моє це мистецтво.
Одна з улюблених справ Оксани Валеріївни – читання. Вдома в неї є величезна бібліотека з більш ніж трьома тисячами книг. І вона постійно поповнюється.
– Тато любив читати, щось від нього перейшло, багато книг я сама купувала і продовжую купувати. Бо навчальна програма змінюється, треба постійно бути в курсі.
В останні роки з’явилось ще одне захоплення – подорожувати з чоловіком. Але мріє директорка, як і багато інших, лише про одне.
– В мене племінник наразі захищає Україну, і я кожну хвилину чекаю від нього повідомлення. Три дні не виходить на зв’язок, а потім крапочку надішле, і мені вже радість. Всі попередні мрії відійшли на другий план – лише перемога. Чекаємо, наближаємо, продовжуємо навчати дітей, радіти кожному їх досягненню, успіху, і всі робочі моменти сприймати лише з позитивом.
