Наталія Клименко очолила Біляївську другу школу у 2020 році. Це був період не з легких – другий рік пандемії, коли формували дистанційне навчання, обирали платформу. До цього вона працювала завучем.
– Коли я стала завучем, вважала, що для мене нормальне життя завершилося, мовляв, все, не буду нічого бачити і встигати, – згадує директорка.– Але адаптувалася і йти на посаду директора було трішки легше.
Зошити перевіряє вночі
Втім, говорить Наталія, очікування одні, а реальність зовсім інша. Бо директор, як з’ясувалось, це за сумісництвом головний завгосп, який вимушений займатися і матеріально-технічною базою. Коли справа доходить до посадових обов’язків, часу зовсім не вистачає.
– Зошити я, наприклад, перевіряю часто вночі і календарні плани теж пишу вночі. Я дуже до себе принципова. Якщо ставлю ціль, то все інше відходить на другий план, поки все не реалізую. Це по відношенню до себе така. Тому і працюю вночі.
Плюси роботи, говорить Наталія, - це новий досвід і гордість за досягнення дітей. У ліцеї навчаються 602 учня, і вона знає кожного з них на прізвище.
– І в обличчя майже всіх знаю, можливо десь не всіх з початкової школи, я їх менше бачу. А так в основному знаю всіх учнів в обличчя і прізвища, навіть їх родини. Хоча я не з Біляївки, людей знайомих тут мало, лише ті, хто пов’язаний з нашою школою.
Серед плюсів також – задоволення від результату своєї роботи.
– Це коли вмовляєш вчительку піти на сертифікацію, а вона не хоче. Потім йде через силу, а після навчання в неї очі горять, бо бачить позитивні зміни. Оце перекреслює все негативне і змушує йти далі, – пояснює директорка.
Мінуси від роботи також є, і їх немало. Наталя говорить, що через велику занятість дуже мало часу приділяє власній родині.
– Мені інколи шкода своїх дітей, з іншими я проводжу більше часу. Бо, повторюсь, до себе дуже принципова, відключаюсь від усього і роблю все те, що треба. Мої діти мене інколи просять: мам, пообіцяй, що завтра ти залишися і побудеш з нами. Особливо, якщо це вихідні чи дні відпустки.
Любить випікати солодощі і подорожувати
Вчителькою Наталія мріяла стати з дитинства, іншого варіанту навіть не розглядала. Дівчинкою вона постійно ходила з указкою і всіх навчала. Також з дитинства Наталя має хист до кондитерської справи. Вміє і любить випікати солодощі.
– В мене Ютуб забитий або відео щодо школи, або рецептами випічки, – ділиться директорка. - Знайомі казали: навіщо тобі школа, в тебе пекти так гарно виходить, цим займайся. Але ні, лише вчителька – і крапка.
Раніше Наталія радувала свою родину випічкою частіше. Зараз, через зайнятість, рідше. Але на свята – то обов’язково. Найулюбленішими є все, що має у складі вишні.
– Я багато різного печу, переважно, печиво, торти, бісквіти, рулети. У кожного в родині свій смак. Тому намагаюся всім догодити, роблю декілька варіантів одразу – окремо кожному.
Дуже любить Наталя подорожувати Україною. Свої мандрівки почала з Криму, до війни об’їздила всі цікаві місця півострова.
– Спочатку я поїхала до Криму сама, а потім ми це робили з нині, на жаль, вже покійною Любов Тяпкіною. Возили туди дітей на канікулах. Також ми об’їздили західні регіони країни і не один раз. Навіть коли завучем була, ще встигала. Якщо ні, то діти підходили і нагадували: ну що, Михайлівно, коли і куди їдемо?
Директорка говорить, що багато яскравих моментів її життя пов’язані саме зі школою чи педагогікою. Студенткою вона працювала у дитячому таборі у Кароліно-Бугазі. Їй так це сподобалось, що наступного року вона спеціально достроково склала сесію, щоб піти знову працювати влітку у табір з дітьми.
Родина Наталії досить спортивна, але про себе вона так сказати не може. Фізкультура – це був єдиний предмет, який вона не любила у школі.
– Вчитель був дуже вимогливий, я мала спортивну статуру, і він постійно давав, на мою думку, непосильні для мене вправи. Тому я це все не любила, а інколи і боялась, – пояснює жінка. – Можливо, зараз я б грала у волейбол. Це мені цікаво. Але коли я це роблю, чоловік щоразу починає мене вчити. А я так не люблю, і на цьому мій волейбол закінчується.
Директорка говорить, що не любить сидіти на місці і займатися рутинною роботою. Тому постійно реєструється на участь у різних проєктах і стимулює це робити своїх вчителів. Бо це прекрасно урізноманітнює життя.
– Наш колектив переважно молодий, у вчителів є запал розвиватися, і вони радо підтримують різні ідеї. Всіма пишаюся. У нас й досі працює швейний цех, який шиє захисникам амуніцію. Всі вчителі, у кого є вільний час, приходять і допомагають, – зазначає Наталія. – Найголовніше, завдяки підтримці колективу я залишаюсь на посаді директорки. Бо якби не бачила віддачі від колег, навряд чи був стимул щось продовжувати робити.
