Я багатьма речами завдячую своїм батькам – Катерині Дмитрівні та Карпу Прокоповичу. Це вони були прикладом, ідеалом, вершиною людяності, порядності, відношення до дітей та один до одного. Обидва пройшли війну, тато був в’язнем концтабору. Разом прожили 62 роки. Я жила оточена любов’ю, ні в чому не знала відмови, але і вимоги були дуже високі. Якщо вчитися – то по-максимуму, якщо взялася за справу – доводи до кінця.
Звідти: поставила мету - досягай її. Планку весь час піднімай для себе. Коли я стала директоркою музичної школи, то чітко знала, що через кілька років школа зміниться: стане відкритою для батьків, стане другим домом для учнів, буде сучасною. І навіть, коли ніхто не вірив у наші задуми – вони здійснювалися. Актову залу ми збудували за лічені місяці. Хотіли ворота змінити, не вистачало на секцію – майстер нам подарував її. Хотіли художній клас, з інструментів були одні олівці та ксероксний папір – а виросло це в серйозний напрямок роботи школи. Мрії здійснюються у тих, хто багато працює!
