Це зараз у нас мангали, а раніше були кабиці. Традиційні вуличні пічки південно-українських сіл, які будували віддалено від будинку. Бо влітку на Півдні було дуже спекотно, щоб варити їжу в приміщенні.
Зазвичай, будували її під деревами, щоб був природний затінок. Інколи над нею робили навіс, який покривали очеретом, шифером.
Історія кабиці бере початок від чумаків, які жили або подорожували степом. Вони робили пічку в землі, або ж у глині. Для кращої тяги вхідний отвір робили там, звідки віяло повітря.
Кабиці дозволяла степовикам дуже швидко приготувати їжу. Зверху вони ставили чавунні горщики, казани, розпалювали оберемком комиша (місцева назва очерету), потім підкладали дрова та чекали, коли вариво забулькотить.
Пізніше, коли степовики осіли, вони модернізували кабиці, зробивши її бульш зручною для використання. До речі, спорудити її нічого не коштувало. Могли зробити для якихось потреб - для приготування їжі на весілля, толоку чи виряжання.
Коли в Біляївці почали з'являтися газові балони та пічки, кабиці все одно використовували - варили їсти худобі, у великих коритах варили закрутки на зиму.
Цікаво, що точно такий же принцип будівництва вуличної пічки використовували американські індіанці, зокрема в Дакоті. У Штатах таку пічку називають дакотською.
Чумацька пічка та дакотська пічка індіанців - хто у кого запозичив ідею, наразі, не відомо
