Вона у всьому – у відсутності рабського ставлення до тих, хто стоїть на крок вище в соціальній ієрархії, у ставленні до людей з інвалідністю, яких тут багато повсюди, бо вони не повинні сидіти у чотирьох стінах – навколо безбар’єрне середовище, у ставленні до дітей та людей старшого віку. Перших – оберігають, других – поважають: не викидають із активного соціального життя. Можна і працювати, і мати багато активностей, і знижок на різноманітне дозвілля.
Нещодавно писала статтю для польського медіа про вчителів з України, які знайшли роботу в Польщі. Вони відзначали одну головну рису: в школі всі рівні, стосунки директор-вчитель будуються не на страху, а на взаємній повазі. У директора немає заступників, лише секретар, який займається документами.
- За час, що працюю в школі, мене не обтяжили додатковою роботою, обов’язками, перевірками, все будується на довірі. План пишу для себе, а не тому, що хтось вимагає, - розповіла Катерина Коваленко з Вінниці, яка знайшла роботу вчительки інформатики в польському технікумі, - за весь час директор один раз зайшов подивитися, як влаштувалася, похвалив за роботу та пішов.
Зовсім інше ставлення представників влади та їх виборців. У Франції, розповіла нам біляївчанка, що зараз там знаходиться, було свято для матусь. Заступниця мерії була на ньому не почесна гостя, а людина, яка бігала між усіма учасницями заходу, пригощала, запитувала, чи комфортно їм. Фокус – на людях, а не на посаді.
У більшості країн, в які потрапили українки, набагато менше ейджизму – якщо тобі 50, то це не кінець життя. Будь-яка професія – гідна поваги, і може прокормити родину. Цієї рівності, казали співрозмовниці, Україні бракує.
Але найчастіше казали, що хочуть привезти з цивілізованого світу – мирне та спокійне життя, в якому менше стресу, більше взаємоповаги та гарного ставлення. Роками російська пропаганда, яка лилася з усіх сторін на українців стверджувала, що лише на росії є особлива духовність та душевність, яку давно, нібито, втратив західний світ. Насправді ж, люди на власні очі переконувалися, що тут вони зустрілися з безпрецедентною для себе доброзичливістю, привітністю, душевністю та теплотою. Десятки теплих історій розповідають наші співрозмовниці: як шеф поліції на польському кордоні вийшов зі своєї службової автівки та віддав її для перевезення мам з малесенькими дітьми, як батьківські комітети шкіл збирали новим учням з України все: від білизни до велосипедів, як нові подруги дарували українкам набори косметики, щоб вони відчули себе жінками, як ділили з ними помешкання та шматком хліба.
Росія намагається від 2014 року покарати Україну за намагання бути частиною цивілізованого світу – розстрілами на Майдани, накази про які давали чиновники та правоохоронці, які втекли до Росії, анексією Криму, окупацією Донецької та Луганської областей, та великою війною 2022 року. Однак мільйони українців побачили різницю між двома світами. І хочуть перемоги цивілізації для України.
на фото: Фіона Кудреватих - харків'янка, яка евакуювалася до Польщі разом з мамою та неповносправною тіткою, у дівчини СМА, тут для неї повсюди безбар'єрне середовище
