Кирило Ковальчук – відомий український футболіст, півзахисник. Він прославився грою у складі одеського “Чорноморця”, кишинівського “Зімбру”, казахського “Ордабасі”, збірної України. У юнацькому складі “Карпат” вийшов до фінальної частини чемпіонату України свого віку, разом із молдовською командою став срібним призером чемпіонату Молдови та володарем Кубку Молдови, грав у Лізі Європи з футболу, у складі “Чорноморця” став фіналістом Кубку України. Свою спортивну кар’єру футболіст починав з тренувань у Біляївській ДЮСШ у той час, коли навіть бази для тренувань тут не було.
Зустрілися з Кирилом перед товариською зустріччю команд ветеранів “Чорноморця”, Біляївської ОТГ та мерів України. Кирило приїхав виступити за рідну біляївську збірну. Попри зірковий статус він не втратив зв'язок з рідним містом, де живуть його батьки та старший брат з родиною. Розмовляємо на стадіоні Біляївської ДЮСШ, яким футболіст не приховано захоплюється, як радіє змінам у місті.
Під час товариського матчу в Біляївці
- Ми з братом (Сергій Ковальчук – також відомий футболіст, який грав за російський “Спартак”, прим.Біляївка.City) у дитинстві на цьому місці проводили по 12 годин, тоді тут і близько не було таких умов. Тренувалися наполегливо під пильним оком тата. Навколо стадіону був суцільний бетонний паркан з дірками у ньому. Тато міг піти, але ми знали – він час від часу приглядав за нами. Тому не могли собі дозволити відпочинку ні на хвилину. Не було значення – зима чи літо. Спека, хотілося на річку, а ми тренувалися.
Кирилу – 34. Нещодавно він заявив про завершення кар‘єри футбольного гравця. Каже, що заробив досить, щоб забезпечити себе та дітей. Зараз хоче зосередитися на інших напрямках життя, але найголовніший – це родина та діти. А ще дуже хотів повернутися до улюбленої Одеси, до теплого південного сонця та моря.
- Я міг би ще пограти кілька років, були пропозиції, - каже Кирил, - але кожен має відчувати той момент, коли найкраще піти. Останні роки я працював у Казахстані, далеко від дому. Мені не вистачало родини поруч. Частина життя прожита у літаках та переїздах. Життя одне. Хочеться провести його частину все ж таки поруч з рідними людьми, з друзями, з батьками, а не бачитися з ними раз на 2-3 місяці.
Ковальчук розповідає, що право так рано піти на відпочинок він виборов дуже наполегливою працею.
- Футбол – це постійний режим, обмеження, тренування з ранку до ночі, постійні травми. Якщо професійний футболіст прокидається вранці і у нього нічого не болить – це нонсенс. Є тисячі, мільйони хлопців, які грають у футбол, але зірками, в сенсі гарних пропозицій, високих гонорарів, стають одиниці. Я особисто своїм успіхам завдячую батьку та братові, своїм тренерам, особливо Роману Григорчуку, Валерію Непомнящєму. Останній ніколи не підвищував голос, людина-легенда, який сказав нам, молодим хлопчакам важливі слова: на ваше місце – буде 50 бажаючих зайняти його, якщо ви витягнули щасливий квиток, і вже тут - доведіть своє право займати його, скористайтеся цією перевагою.
Кирило розповідає, що в його житті не було фактично випадків, про які можна сказати “пощастило". Всі досягнення – це великий труд.
- Бувало таке, що тебе запросили після вдалої гри у попередньому клубі, пограти кілька місяців в інших, де теоретично можуть бути кращі умови. У тебе є всього три місяці, щоб показати себе. Натовп дихає тобі у спину. Конкуренція у футболі – шалена. Тільки твоя наполегливість, витривалість дають тобі шанси на укладання вигідного контракту.
Дуже важливим у свій кар’єрі Кирило називає внесок свого тата та брата Сергія. Батько Сергій Ковальчук - працював тренером у дитячо-юнацькій школі “Чорноморця”, потім опікувався спортом в КП ФСТ “Колос”. Але це не тільки про спорт, каже Кирило. У родині навчили цінувати свій час та шанобливо ставитися до заробленого, відповідати не тільки за себе, а й за родину. На запитання, як вдалося втриматися від шляху, яким часто йдуть відомі футболісти з різноманітних світських хронік, Кирило Ковальчук відповідає:
- Весь мій графік був розписаний по хвилинах. Дійсно, якщо ти досягаєш якогось рівня, наприклад, коли у 24 роки купив собі дім у престижному районі Одеси, то важко втриматися від запаморочення успіхом. Просто я знав ціну грошам. Вони ніколи не були “легкими”. Нас з дитинства привчали багато працювати. Я знаю, що таке пасти корову, працювати на городі, не йти з друзями купатися на річку, бо у тебе тренування з 10 ранку до 10 вечора. У родині нас так вчили, що ми допомагаємо один одному. Наприклад, на свої перші серйозні гроші в 16 чи 17 років я купив квартиру старшому братові. У мене одна дружина Дарія, з якою ми разом 16 років, двоє дітей – донька та син, чекаємо ще на дитину. З розумінням, що це найважливіше, нас виховували батьки. Я ніколи не шкодував, що моє дитинство було спортивним. І свого сина планую віддавати у спорт, бо це виховання характеру та наполегливості.
Батьки та діти Кирила Ковальчука - вірні вболівальники, які часто підтримують його на трибунах
Зараз у Кирила разом з братом Сергієм є кілька бізнес-проєктів, над розвитком яких вони працюють. Адже важливо зароблені кошти у спорті правильно інвестувати.
- У нас траплялися і помилки, але це все – досвід. Зараз відкрили, серед інших проєктів, ресторан “Море”. Будемо раді бачити там наших земляків з Біляївки.
Молоді, яка сьогодні підростає у Біляївці, тренується на дуже сучасному стадіоні, Кирило Ковальчук радить не витрачати на пусте найпродуктивніші роки свого життя, наполегливо працювати, пам’ятаючи про конкуренцію, намагатися бути кращими та досягати успіху.
