Тривалий час вважалося, що спорт ділиться на “чоловічий” та “жіночий”. Нібито футбол, бокс, самбо, рукопашний бій, дзюдо – це для хлопців, а фігурне катання, танці, художня гімнастика – це для дівчат. На жаль, ці стереотипи поширюють і чимало відомих представників спортивного світу. Однак жінки власним досвідом доводять протилежне. Серед них – спортсменки з Біляївської громади.
Мало хто знає, що українським жінкам, аби на законних засадах можна було грати у футбол, довелося чекати п’ятдесят років. Адже у колишньому Радянському Союзі діяла постанова Держкомспорту про заборону всіх видів східних єдиноборств, чемпіонатів із бриджу й жіночого футболу. Пояснювали її ухвалення тим, що такі фізичні вправи негативно впливають на організм жінок та її репродуктивну функцію. Хоча така “турбота” не заважала радянській владі дозволяти жінкам працювати в шахтах, на шкідливих заводах та фабриках.
Дискусії про те, чи можна дозволяти жінкам займатися силовими видами спорту, досі тривають на теренах України із середини 80-их років минулого століття. Саме тоді у традиційно “чоловічі” види спорту прийшли жінки.
Боротьба, бокс, пауерліфтинг, гирьовий спорт, футбол – не було такого виду спорту, де б жінки не показували високих результатів.
Футболістка, яка грає у складі юнацької команди
Спортивний коментатор Денис Босяк вважає, що жінкам у футболі – не місце.
Однак сьогодні близько 40 мільйонів жінок у світі займаються футболом. За словами президента Української асоціації футболу Андрія Павелка, в Україні у професійному футболі займаються 9404 жінки, УАФ опікується чотирма жіночими збірними, 66 жінок працюють тренерками та 46 є представницями суддівського корпусу. Також працюють 179 жіночих футбольних клубів, академій та шкіл, в яких грає більше шести тисяч футболісток.
Ольга Андреєва – вихованка Біляївської ДЮСШ. Її історія – унікальна. Коли розформували жіночу секцію із футболу в Біляївці, дівчина не захотіла залишати футбол і прийняла пропозицію тренера перейти займатися до групи футболістів-юнаків.
Юнаки, за словами дівчини, прийняли її в команду, як рідну. Вона не вимагала поблажливого ставлення до себе, виконувала усі вправи і завдання, а під час змагань допомагала здобувати команді бали.
Ольга не лише продовжує з хлопцями тренуватись, а й виступає із ними на змаганнях. Вона також входить до складу жіночої футбольної команди міста Ананьєва. Заради того, щоб виступати за цю команду, дівчині доводиться їздити далеко від дому на тренування.
Нещодавно Ольга отримала розряд кандидатки в майстри спорту.
- Із першого тренування Ольга вирізнялася з-поміж інших спортсменок сильним характером, спритністю, витримувала усі навантаження, – розповідає її перший тренер Сергій Клименко. – Що й казати: вона не давала спуску у грі хлопцям. Тримала на контролі всю ситуацію на полі, вправно вела і пробивала м’яч обома ногами. Оля довела, що дівчинка в футболі – це не випадковість.
Сама футболістка розповіла, що її завжди тягнуло до м’яча. У той час, коли її подруги-однолітки гралися ляльками, вона на вулиці ганяла м’яча із сусідськими хлопцями.
Друзі та знайомі Ольги її захоплення футболом сприймають позитивно. В школі під час фізкультури хлопці, граючи у футбол, завжди запрошують до команди. Але їй таки довелося зустрітися зі стереотипом щодо жінок у футболі.
- Це був обласний чемпіонат. Тренеру часто доводилося відстоювати мою участь у складі юнацької команди. Я того разу вийшла на поле, декількома маневрами забрала м’яч у суперника, обвела його. І одразу почула: йшла б ти краще з поля, дівчині у футболі не місце. Виявляється, хлопець образився, йому було ніяково, що саме дівчина виявилася вправнішою за нього у футболі.
Із думкою, що футбол – це не жіноча гра, Ольга категорично не згодна.
- Тоді можна говорити, що і бальні танці не для чоловіків. Мій молодший брат, наприклад, займався бальними танцями і у нього добре виходило, зараз він захоплюється боксом і також показує непогані результати. Одне іншому не заважає.
Дівчина не виключає той факт, що у професійному футболі, якщо вона колись виступатиме на такому рівні, зі стереотипами доведеться зустрічатися частіше. Але це її не пригнічує.
У 2019 році Оля та її партнерки стали срібними призерками Чемпіонату України з пляжного футболу. Під час інших змагань Ольга Андреєва також здобула титули краща гравець і краща нападаюча.
Ольга поділилася, що хотіла б пов’язати своє майбутнє з футболом.
- Я хочу займатися тим, що люблю. Щоб ніколи не виникало думок, що робота тобі ненависна, але ти мусиш на неї йти, бо треба заробляти гроші. Я люблю футбол. Якщо щось не складеться, цей спорт все одно назавжди залишиться у моєму житті.
Про що насправді думають боксерки?
Бокс уперше з'явився серед олімпіадних видів спорту в 1904 році. Сто років довелося чекати жінкам, щоб аж у 2012 році вони отримали змогу вийти на Олімпійський ринг у цьому виді спорту.
І все одно навіть зараз спортсменкам доводиться стикатися з упередженнями та сексизмом.
Із думкою титулованого боксера не погоджується Олександра Ткачова. Вона займається у секції боксу Біляївської ДЮСШ. Усього за півтора роки здобула титул чотирикратної чемпіонки Одеської області і стала призеркою чемпіонату України з боксу. Її тренер Володимир Ігнатьєв називає дівчину однією з найперспективніших учениць і вважає, що головні перемоги боксерки ще попереду:
- Це – незвичайна дівчина, в житті – тиха, а на ринзі – вулкан.
У бокс Олександра прийшла через своє захоплення карате. Боксувати ж першим став брат. Саме його тренування так сподобалися дівчинці, що вона змінила вид спорту, і вже наступного разу боксувала разом з братом.
- Я не шкодую, що обрала бокс. Це – красивий спорт і один з найбезпечніших. Мені у ньому подобається все: навантаження, робота в парі, емоційна розрядка, – розповіла боксерка.
За її словами, до секції приходять займатися дуже мало дівчат. Олександру в її виборі підтримував батько і переконував, щоб вона не залишала бокс.
- Із нами тренується хлопець, років двадцяти, який не розуміє, що я, дівчина, знайшла у боксі. Говорить, що це – чоловічий спорт, і він ніколи б не дозволив своїй донці ним займатися. Мені дивно це чути, адже мій батько іншої думки, – зазначає Олександра.
Деякі знайомі юнаки, розповіла дівчина, теж неправильно сприймають її захоплення: жартують, посміюються, запрошуючи її допомагати владнувати справи, де потрібна сила. У таких випадках Олександра згадує слова свого тренера: «Хто хоче зі мною змагатися, посперечатися, приходьте на ринг».
- На рингу я викладаюся на повну силу. Були випадки, коли перемагала суперниць вже у другому раунді. Але в щоденному житті це абсолютно не проявляється, – ділиться дівчина.
Оскільки дівчат на заняттях бракує, часто тренуватися на рингу Олександрі доводиться з хлопцями. Адже жіночий бокс від чоловічого не відрізняється ні правилами, ні вимогами. Жінки лиш одягають на груди додатковий захист.
Дівчина не хвилюється, що через заняття боксом її тіло втратить «жіночність», бо вважає це нісенітницею.
- Так, бокс допомагає скидати вагу. Це відповідь, якщо хтось хоче займатися ним замість фітнесу. Але мені більше подобається відточувати не фігуру, а вміння, майстерність, щоб досягати успіхів саме у спорті, – зазначила Олександра.
Єдиноборства – і для жінок
Боротьба, самбо – спорт, який теж традиційно пов'язують з чоловіками. До програми Олімпійських ігор чоловічу вільну боротьбу включили у 1904 році, жінки знову сто років чекали.
Як мінімум дивно читати ці слова, бо в Україні за останні роки саме жінки на світовій арені показують у самбо кращі результати.
Мріє досягнути серйозних висот у цьому виді спорту Рената Зайченко. Вона – багаторазова чемпіонка Біляївського району з самбо, трикратна чемпіонка Одеської області з самбо, срібна призерка Першості України, чемпіонка з рукопашного бою та універсального бою. Входить до спільноти спортсменок Біляївської федерації самбо і протягом шести років представляє її на змаганнях різних рівнів.
Рената розповіла, що з дитинства їй подобалися тайський бокс, боротьба, бокс. Але батьки віддали її на гімнастику. Втім вона відвідала лише два тренування та кинула.
За декілька років мама вирішила зробити другу спробу долучити доньку до спорту і привела її подивитися на тренування секції самбо, яка тільки почала працювати.
- Там тоді тренувалися лише хлопці. Але мене це не хвилювало. Достатньо було десяти хвилин подивитися, як вони борються, і я зрозуміла: ось те, чим я хочу займатися, – ділиться дівчина.
Однак вибір дівчини зрозуміли і підтримали не всі. Деякі однокласники і вчителі намагалися переконати її, що це – не «жіноче» заняття.
- Вони казали: «Яке самбо? Ти ж дівчинка!» Але я не збиралася жити чужими думками, піддаватися стереотипам і продовжувала тренувалася, – розповіла Рената.
Рената (праворуч) разом з тренером Юрієм Черненьким та іншими його вихованцями
Вона почала брати участь у змаганнях, хоча, зізнається, спочатку були хвилювання.
Перемогам передувала низка поразок, але це не зупиняло дівчину. Вона активно працювала над своїми помилками, головною з яких вважає страх програшу.
Новина про успіхи Ренати швидко розлетілася школою. Це стало приводом для хлопців знову нагадати дівчині, що самбо – не для дівчат.
- Чомусь так буває, старшокласники починають діставати дівчат, які займаються єдиноборствами, намагаючись показати, що вони – чоловіки, у будь-якому випадку будуть сильнішими. Мені, наприклад, також говорили, що мої медалі усі куплені, і нічого я насправді не вмію.
Якось після чергових обвинувачень Рената вирішила на місці провчити одного свого кривдника, легко поклавши його на лопатки. Після цього вже ніхто не сумнівався в її майстерності.
Ліворуч на фото Рената з Чемпіонкою Європи з самбо Христиною Бондар, праворуч - на змаганнях з рукопашного бою з колегою-спортсменкою Юлею.
Абсолютно не погоджується спортсменка з думкою, що самбо, боротьба – єдиноборства стирають так звану «жіночність».
- Від тренувань ми – жінки – не стаємо хлопцями. Я, наприклад, так само люблю сукні, спідниці, підбори, роблю зачіски і мейкап. І фігурою своєю задоволена, – пояснює Рената.
Дівчина говорить, що спорт для неї – це здоров’я. Корисно володіти прийомами і для самооборони. Вона, наприклад, знає, що зможе себе захистити у разі небезпеки.
- Не лише самбо, а будь-який спорт – це корисно для здоров’я, особливо зараз, коли більшість веде малорухливий спосіб життя. Я від самбо отримую задоволення, інколи це допомагає випустити негативні емоції.
Для себе Рената вже вирішила, що продовжуватиме кар’єру самбістки і мріє стати тренеркою. Власним прикладом доводити своїм вихованкам та вихованцям, що не існує окремо «чоловічих» або «жіночих» видів спорту. Все залежить від бажання і здібностей людини.
Це – лише три історії про те, як усупереч гендерним стереотипам обирати дійсно той шлях у житті, до якого лежить душа. Ми поступово стаємо країною, де кожна людина має право на реалізацію свого таланту та людського потенціалу.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.
