Біляївець Іван Цуркан: як хлопець з нетеатральної родини став заслуженим артистом України

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 01.12.2018 22:12
  • 0

Біляївець Іван Цуркан зараз служить в Одеському театрі ляльок, виступає на театральних підмостках Одеського дому клоунів та Одеського українського театру. Входить у десятку кращих клоунів одеської сцени. У 2018 році отримав звання заслужений артист України. Хоча, згадує, що в дитинстві панічно боявся сцени та ніколи не думав пов'язувати своєї життя з акторством. 

- Мені здавалося, що ця професія несерйозна, - говорить Іван, - є слюсар, є моряк, є вчитель. Це професії. А актор? Це ж не професія, не робота. Так, забава. Лише потім зрозумів, що це покликання. 

 Біляївка.City

Народився Іван у нетеатральній родині, але вважає, що потяг до мистецтва в генах. Дідусь грав на гармошці та відбивав чечітку, тато мав відмінне почуття гумору, хоча не часто його демонстрував. А мама? Вона у всьому підтримувала та вірила, що зірка сина обов'язково засяє.  

Жив хлопець в самому центрі Біляївки, музична школа знаходилася від будинку за кілька кроків. Як говорять тут, буквально в городі. Звуки, які звідти лунали, манили Івана. Він навіть підігрував їм на дитячій гармошці, сидячи під парканом. 

Однак першим захопленням стали танці. У танцювальний гурток пішла займатися двоюрідна сестра Катерина. Він разом з нею. Втім довго там не затримався. Обійшов всі гуртки Будинку творчості: кулінарія, макраме, радіотехнічний, художній. Перепробувавши всі види мистецтв та занять, дістався нарешті до музичної школи. 

- Було літо, але я вмовив маму сходити зі мною та пройти прослуховування, - розповідає Іван. 

У школі було пусто, але їх зустріла нинішній директор - Антоніна Карпівна Дмитрієвська. Вона одразу побачила в хлопцеві талант. Той безпомилково відтворював всі мелодії та звуки. 

Взяли та не дали покинути навчання після перших моментів, коли Іван знову занудьгував. 

 Біляївка.City

- Мені дозволили займатися за індивідуальною програмою, - розповідає актор, - багато років після закінчення музичної школи я не брав інструмент до рук, але зараз вдячній викладачам та друзям. Перші не дали покинути навчання, а друзі, дізнавшись, що я вмію грати, просили брати баян на наші вечірки. Це робило мені їх зіркою та полегшувало комунікацію з дівчатами (посміхається). 

 Архів Івана Цуркана

 Із задоволенням Іван брав участь у капусниках та літературних вечорах, які проводила класний керівник Наталія Михайлівна Сирова. Її актор згадує з великою вдячністю та теплотою. 

- У нас був неймовірний клас та класний керівник. Ми весь час організовували щось. Але в класі, для себе та батьків, не на загал. Вчили величезні уривки, багато читали, увесь час щось вигадували. Зачиняли двері та чудили. Але оскільки це було серед своїх - великого страху не було. 

 Архів Івана Цуркана

Після закінчення школи Іван так і не вирішив, ким хоче бути. Хтось з друзів казав: тобі б в актори. Але хлопець навіть не уявляв, що це реально. Не знав, що такий учбовий заклад є в Одесі, що тут знаходиться відома Одеська кіностудія, де знімають фільми. А ще лякало те, що треба буде виходити на сцену. 

Тому взяв тайм-аут на рік. Без діла не сидів. Допомагав братові в автомайстерні - мив карбюратори. Руки були в мозолях, думки в мріях, а на один карбюратор йшло часу більше, ніж у брата на десяток. Тож почув вердикт: не твоя це справа. 

Тоді прийшло бажання все ж таки спробувати себе в акторстві. Запитав у мами, а де взагалі отримують цю професію? Посібник для абітурієнтів підказав декілька навчальних закладів. Зупинилися на Одесі. Банально - на щось інше та на відстані не вистачило б грошей. 

Зібрали все, що було в родині. Їх вистачило на квитки з Біляївки до Одеси та скромно пожити на квартирі у сестри.

До іспиту Іван готувався з класним керівником, яка допомогла підібрати тексти та поставити вимову. 

У день творчого іспиту хлопець хвилювався так, що декілька разів хотів вийти на вулицю та повернутися додому. 

- Мене тримало тільки те, як я подивлюся мамі в очі. Відправили мене в Одесу з великою такою сумкою в клітинку, куди склали одяг, харчі, баян, віддали останні гроші. Не уявляв собі, що складу цю сумку та поїду додому. Мліло все від цієї думки. Тому тримався.

А ще хлопця лякало, що все життя доведеться займатися тим, до чого душа не лежала: ремонтувати автомобілі та виносити тирсу з токарного цеху. 

Пропускав один за одним абітурієнтів. Залишилося всього декілька. Серед них Іван. Він розповів все, що вивчив. Почув від голови приймальної комісії: а чому такий вибір творів? Вам би молодий чоловік щось смішне, комічне, розповісти. Вивчите та приходьте знову. 

Згодом цей викладач став майстром курсу, де навчався Іван - Євген Юзефович Гимельфарб. Заслужений діяч мистецтв. Він став хрещеним в професії. Рекомендував в театр ляльок. 

 Архів Івана Цуркана

В акторському середовищі є упередження проти акторів театру ляльок, розповідає Іван. Багато хто думає, що це легко, не серйозно. Однак ці люди просто давно не були в театрі. Директор театру Йосиф Михайлович Меркович підтримує осучаснення вистав.

Сучасний театр вивів лялькаря з-за ширми. Показав, що той вміє гарно танцювати, виконувати трюки на очах у глядачів. Є окремо спектаклі для дорослих. Приходячи на них, глядач відкриває для себе новий жанр. Він в захоплені, бо інколи лялька може показати те, що людині не під силу. 

- У нас складні декорації, костюми, а в залі найвибагливіші глядачі: діти, - говорить Іван. 

 Архів Івана Цуркана

Коли актору присвоїли звання заслуженого артиста, то здивування в нього було не меншим, ніж радість. 

- Я спокійно ставлюся до цього, але, звісно, було приємно. Дехто не вірив, що в моєму віці без зв'язків можна отримати звання. Окрім того, у мене немає вищої театральної освіти. Це могло теж стати перепоною. 

Але для Івана освіта у вузі - не в пріоритеті. Окрім театру ляльок, він бере участь у виставах Дому клоунів, а  віднедавна - в українському музично-драматичному українському театрі імені Василька. 

Так сталося, що актор, який мав грати у виставі, отримав травму. Тож, режисер Іван Уривський шукав заміну. Зупинився на Іванові. 

- Для мене це була честь, не хотілося підвести колектив, тому викладався та працював багато. Вистава збирає аншлаги. 

 Запитали у Івана, про що мріє, та чи не жалкує, що обрав "несерйозну" професію?

- Шкодую, що не вчив англійську. Це дуже обмежує пошук пропозицій. Зараз їх дуже багато, але треба англійська на високому рівні. Раніше мріяв багато подорожувати. Моя професія дає таку можливість, але хочеться ще більше. 

А от щодо вибору професії - не шкодує. Виявилося, що вона набагато складніша, серйозніша, ніж думав, коли не мав досвіду. 

Іван завжди готовий до чогось нового в житті. Як і раніше, мріє розвиватися, подорожувати, їздити на гастролі, надихатися, надихати, та знати, що це комусь потрібно. 

 Біляївка.City

 Не так часто, як би хотілося, але приїздить в рідне місто. Любить після шумного великого міста, сходити на річку порибалити, без поспіху підрізати виноградну лозу. Рідко бачить друзів та рідних, але професія забирає майже чесь час. 

- Знімаюся в кіно, беру участь у зйомках реклами. Рідні там мене бачать частіше, - жартує Іван. 

Окремо актор звернувся до батьків дітей, які живуть в невеличких містах чи селах: 

- Дайте своїм дітям змогу бачити чудеса. Возіть їх в театр, спонукайте запрошувати театр в Біляївку. Жалкую, що в дитинстві я мало такого бачив. 

Театр ляльок був на гастролях в Біляївці, але це має відбуватися частіше, масштабніше, вважає він, та хоче, щоб діти та дорослі знали: театр може бути різним, він вміє надихати. 

Тим, хто знаходиться у пошуках себе Іван радить: вірте в себе, долайте труднощі, невдачі та перепони. Тоді будь-яка мрія стане реальністю. 

 

 

Коментарі:

Цікаві матеріали наших партнерів

Останні новини