Багато програм — одна проблема: чи знає Біляївська громада, як управляти своєю природою?

Чи може громада доглядати за зеленими зонами, не знищуючи біорізноманіття? Як гуманно регулювати чисельність безпритульних тварин, а не роками боротися з наслідками? І що робити, коли дикі тварини дедалі частіше з’являються поруч із людськими оселями? Ми продовжуємо досліджувати, як Біляївська громада взаємодіє з природою — від місцевих правил і бюджетних програм до щоденних рішень комунальних служб — і які природоорієнтовані альтернативи можна застосувати.

Ми звикли називати Біляївку зеленим містом. Однак дедалі частіше бачимо ознаки того, що природи в його повсякденному житті стає менше. Дерева, висаджені під час акцій з озеленення, часто не приживаються. Програма поводження з безпритульними тваринами діє роками, але проблема не зникає. Кронування дерев, регулярний покіс трави, прибирання опалого листя — усе це відбувається за звичною для комунального господарства логікою, яка формувалася десятиліттями. Але наскільки ця логіка відповідає новим умовам — тривалим посухам і маловоддю, війні, втраті біорізноманіття та необхідності планувати екологічно орієнтоване повоєнне відновлення?

Протягом цього року Біляївка.City багато писала про окремі проблеми, пов’язані з тим, як громада управляє природним середовищем. Тепер ми хочемо подивитися глибше — звідки взагалі беруться рішення, які щодня змінюють простір навколо нас.

Для цього ми почали аналізувати місцеві програми, правила та інші документи, за якими працюють міська рада і комунальні служби. Нас цікавить не лише те, чи виконуються вони, а й те, наскільки закладені в них підходи відповідають сучасному українському законодавству, європейському курсу України та принципам збереження біорізноманіття.

Безпритульні тварини: Біляївка фінансує стерилізацію, але поки не управляє популяцією

Перша тема для аналізу — безпритульні тварини. Почали з неї, бо вона повністю вийшла з-під контролю: собаки нападають на людей, вони є причиною частих конфліктів між мешканцями громади, які люблять тварин, підгодовують їх, і тими, хто бояться безпритульних тварин — і мають на це підстави.

Зокрема, одна з наших читачок Лідія Опря поділилася, що на її маму напала вулична собака, та впала та зламала шийку стегні. Для літньої людини — це трагедія. Екс депутата Біляївської міської ради, екс члена виконкому Олега Рогачка вкусила вулична собака — і він змушений був зробити курс щеплення проти сказу, у нас десятки скарг від мешканців через вуличних собак, які нападають на дітей.

У Біляївці проблему намагаються вирішувати вже не перший рік: тварин виловлюють, стерилізують, вакцинують, до цього долучаються комунальні служби, ветеринари, благодійні організації та волонтери. Тож сказати, що громада нічого не робить, було б несправедливо.

Більше того, у 2025 році Біляївська міська рада затвердила окрему Програму поводження з тваринами та регулювання чисельності безпритульних тварин на 2025–2027 роки. Її мета сформульована цілком конкретно — гуманно зменшувати чисельність безпритульних тварин.

На три роки на програму передбачили 327,315 тисячі гривень. З них 108,014 тисячі — на вилов і транспортування тварин, 219,301 тисячі — на комплекс ветеринарних та пов'язаних заходів, серед яких стерилізація, карантинування, тимчасове утримання, лабораторні дослідження та інші процедури.

Однак ми спробували поставити інше запитання: а як міська рада зрозуміє через три роки, що програма справді спрацювала? Що ми не просто витрачаємо гроші на окремі заходи, а наближаємося до конкретної мети — зменшення кількості безпритульних тварин? Яким є маркери в самій програмі? І чи визначені вони?

І тут виявилася перша суттєва прогалина. У програмі немає головної цифри — скільки безпритульних собак було в Біляївській громаді на момент її ухвалення. Не вказано навіть приблизної чисельності популяції, методики її визначення, розподілу собак територією громади, частки вже стерилізованих тварин, кількості нестерилізованих самок чи інших вихідних даних, за якими можна було б надалі оцінювати зміни.

Це може здатися бюрократичною дрібницею, але без точки відліку складно оцінити ефективність усієї програми.

У 2026 році, відповідно до оприлюдненої інформації на сторінці міськради у Facebook, у Біляївській громаді стерилізували 19 тварин, із них лише 6 собак і 13 кішок. Це багато чи мало? Якщо на вулицях громади живе 50 безпритульних собак — це дуже суттєве охоплення. Якщо 300-500 — ситуація зовсім інша.

Безпритульні тварини - одна з численних зграй на вулиці БіляївкиАвтор: Біляївка.City

Тим часом серед очікуваних результатів програми прямо записана «стійка динаміка до зниження чисельності безпритульних тварин». Тобто громада планує отримати динаміку, але в самому документі немає точки відліку, від якої її можна рахувати, немає методики відстеження процесу.

Є й інша проблема. Фінансовий план доволі конкретний: відомо, скільки грошей передбачено на кожен рік і на які групи заходів. Але фінансовому плану не відповідає настільки ж конкретний план результатів.

У програмі не визначено, скільки собак за ці кошти планують виловити, скільки — стерилізувати, вакцинувати проти сказу, ідентифікувати, повернути власникам, прилаштувати у нові родини чи після стерилізації повернути у місця попереднього перебування. А це принципова різниця між виконанням заходів і досягненням результату. Можна використати всі передбачені програмою кошти, провести закупівлі та оплатити виконані роботи. Формально фінансова частина буде виконана. Але якщо немає початкового обліку і кінцевого показника чисельності, ми все одно не знатимемо, чи стало безпритульних собак менше.

Звідки беруться нові безпритульні собаки

Стерилізація потрібна — це один із базових гуманних інструментів регулювання чисельності. Однак уважне читання самої Біляївської програми показує ще одну важливу річ. Міська рада визнає: безпритульна популяція поповнюється не лише завдяки цуценятам, які народжуються на вулиці. До неї потрапляють також загублені та покинуті домашні тварини.

Якщо стерилізувати собаку, яка вже живе на вулиці, вона більше не матиме потомства. Але якщо водночас на вулицю продовжують потрапляти нові домашні собаки — загублені, покинуті або ті, що постійно перебувають на самовигулі, — популяція постійно поповнюється.

Тому громада може роками стерилізувати безпритульних собак, але їхня чисельність зменшуватиметься повільно або відновлюватиметься. І питання вже не тільки в тому, скільки собак ми можемо стерилізувати, а й у тому, як не допустити появи наступної безпритульної собаки.

Саме тут стають важливими ідентифікація домашніх тварин, можливість швидко знайти власника загубленої собаки, доступна стерилізація власницьких тварин, контроль самовигулу та відповідальність за покидання.

І це суттєва прогалина програми, яка має бути виправлена: не реагувати на проблему, а створювати умови, аби ця проблема не з'являлася.

Частина цих механізмів у Біляївській громаді вже передбачена Правилами благоустрою: власники мають реєструвати тварин, не допускати їх неконтрольованого розмноження та дотримуватися правил вигулу.

У вересні 2026 року міська рада окремо закликала мешканців не допускати самовигулу та стерилізувати домашніх тварин. Тому питання в тому, наскільки вони реально працюють: скільки домашніх собак зареєстровано, і чи взагалі існує такий реєстр в громаді, якщо хтось захоче зареєструвати собаку, чи контролюється самовигул, чи притягають власників до відповідальності та чи впливають ці заходи на поповнення безпритульної популяції.

Для невеликого міста це дуже знайома ситуація: собака має двір і господаря, але регулярно виходить за межі подвір’я без супроводу. Формально вона не безпритульна. Однак для формування популяції ця різниця може бути не такою великою, особливо якщо тварина не стерилізована.

Така собака може брати участь у розмноженні, хоча ніколи офіційно не потрапить до категорії безпритульних. Тому без розуміння масштабів самовигулу громада ризикує працювати лише з видимою частиною проблеми: виловлювати тварин, які вже постійно перебувають на вулиці, але не контролювати один із можливих каналів поповнення цієї популяції.

Цікаво, що у програмі Львівської міської громади, яку ми взяли для порівняння, тварини на самовигулі прямо включені до системи визначень. Це не означає, що львівську модель треба просто скопіювати в Біляївці. Але вона показує інший спосіб постановки проблеми: працювати не тільки з твариною після того, як вона стала безпритульною, а й із поведінкою власників.

Стерилізували і повернули. Що далі?

Є ще одна принципова відмінність, яку ми побачили під час порівняння програм.

У Біляївці одним із ключових механізмів є вилов, стерилізація і повернення собаки. Саме повернення не означає, що громада робить щось неправильно: такий механізм передбачений українським законодавством. Але для оцінки результату важливо розуміти, що відбувається з твариною далі.

Стерилізована собака вже не матиме цуценят. Але після повернення на вулицю вона не перестає бути безпритульною. Вона продовжує потребувати вакцинації та ветеринарного контролю, може переміститися в інший район або потрапити під повторний вилов, через хворобу, голод може стати агресивною.

У Львові цей етап прописаний детальніше. Там модель передбачає вакцинацію, стерилізацію та адопцію або повернення, причому пріоритет віддається прилаштуванню. Для виловленої собаки передбачені ветеринарний огляд, карантин, вакцинація, стерилізація, післяопераційне утримання та ідентифікація. Якщо тварину повертають, передбачені подальша ревакцинація та повторні спроби прилаштування.

Важлива й інша деталь: у реєстрі залишається історія конкретної тварини — її фотографія, місце вилову, проведені ветеринарні процедури, місце повернення та інші дані. У Біляївській програмі такої детально описаної системи простежуваності немає.

Далі, якщо собаку довелося повернути на вулицю, хтось має знати, де ця тварина перебуває, коли її вакцинували проти сказу, коли потрібна наступна вакцинація, чи не змінився її стан, чи не надходять скарги на агресивну поведінку і чи можна спробувати прилаштувати її повторно.

Саме тут значно більшою може бути роль місцевих волонтерів та опікунів тварин. Державне регулювання передбачає поняття опікуна безпритульної тварини — людини або організації, яка добровільно опікується такими тваринами на певній території.

Для Біляївки це особливо цікаво, адже такі люди фактично вже є. Вони знають собак у своїх районах, годують їх, часто першими помічають нових тварин, можуть допомагати зі стерилізацією чи післяопераційним доглядом. Питання в тому, чи можна цю неформальну мережу включити у загальну систему так, щоб після повернення собака не просто зникала з поля зору міських служб.

Отже, проблема не в тому, що Біляївка стерилізує собак. Навпаки, стерилізація, вакцинація та гуманне поводження з тваринами потрібні.

Питання в іншому: чи не залишається система переважно реактивною — коли собака вже опинилася на вулиці, її виловлюють, стерилізують, вакцинують і в багатьох випадках повертають.

Наступним кроком могло б бути управління всією проблемою: з’ясувати, звідки тварини потрапляють на вулицю; працювати із самовигулом та покиданням; ідентифікувати собак; повертати загублених власникам і активніше шукати нових; знати подальшу долю повернутих тварин; контролювати вакцинацію; залучати опікунів. І, найголовніше, — регулярно рахувати популяцію, щоб бачити, чи вона справді скорочується, чи навпаки - зростає.

Звісно, що це лише попередня аналітика, яку варто було б робити більш ґрунтовно з експертами, однак навіть вона дає розуміння, що програма поводження з безпритульними тваринами не відповідає ні проблемі, ні тим рішенням, які вже існують в інших громадах.

Ольга Бобкова - волонтерка, яка на громадських засадах робить більше для безпритульних тварин, ніж багатотисячна програма: ці зусилля варто об'єднати

Що можна змінити у програмі

• Порахувати безпритульних собак. Проводити щорічний облік за однаковою методикою, щоб мати точку відліку і бачити, чи справді їхня кількість зменшується.

• Додати вимірювані показники. Не лише скільки грошей передбачено, а скільки собак планують виловити, стерилізувати, вакцинувати, ідентифікувати, повернути власникам та прилаштувати.

• Вести облік кожної виловленої собаки. Фото, місце і дата вилову, проведені процедури, вакцинація, стерилізація, ідентифікація та подальша доля тварини.

• Зробити прилаштування одним із пріоритетів. Окремо рахувати, скільки собак після вилову повернули власникам або передали новим господарям, а скільки повернули на вулицю.

• Не втрачати собаку з поля зору після повернення. Передбачити облік повернутих тварин, повторну вакцинацію, контроль стану та повторні спроби знайти їм власників.

• Працювати не лише з безпритульними, а й із власницькими собаками. Вимагати ідентифікувати домашніх тварин, запобігати покиданню та допомагати швидко повертати загублених собак власникам.

• Окремо працювати із самовигулом. Фіксувати такі випадки, встановлювати власників і проводити з ними роботу, адже нестерилізовані домашні собаки на самовигулі також можуть поповнювати безпритульну популяцію.

• Залучити волонтерів та опікунів до системи. Вони можуть допомагати відстежувати повернутих собак, повідомляти про нових тварин, сприяти вакцинації та прилаштуванню.

• Визначити території, куди собак не варто повертати. Зокрема, враховувати близькість природних територій, місць гніздування птахів та інших важливих для дикої фауни ділянок.

• Щороку публікувати результат програми. Скільки собак було на початку року, скільки виловили, стерилізували, вакцинували, прилаштували, повернули на вулицю, скільки витратили коштів — і головне, чи стало безпритульних собак менше.

Зелене місто — це не лише покошена трава і висаджені дерева

Схожу проблему ми побачили, коли проаналізували, як у документах громади прописаний догляд за зеленими насадженнями.

На відміну від безпритульних тварин, тут правил досить багато. Чинні Правила благоустрою Біляївської громади окремо регулюють утримання зелених насаджень. Вони передбачають їх інвентаризацію, забороняють самовільно знищувати або пошкоджувати дерева та кущі, а видалення зелених насаджень має відбуватися за встановленою законодавством процедурою.

Тобто сказати, що зелені насадження у місцевих документах зовсім не захищені, було б неправильно.

Питання виникають в іншому — яке саме уявлення про доглянуте зелене місто закладене в цих правилах.

Наприклад, серед обов'язкових робіт прописане регулярне знищення бур'янів та скошування трави заввишки понад 10 сантиметрів. Там само — видалення сухостійних дерев і чагарників, сухого та пошкодженого гілля, заміна засохлих і пошкоджених дерев та кущів.

Це цілком зрозуміла для традиційного благоустрою логіка: висока трава — скосити, сухе — прибрати, пошкоджене — замінити.

Але сучасне управління міською зеленню ставить ще одне питання: чи кожну зелену ділянку взагалі потрібно утримувати однаково? Чи варто деякі лишати як відповідь на нові кліматичні умови, посуху.

Біля дороги або перехрестя висока трава може погіршувати видимість. На дитячому чи спортивному майданчику потрібен один режим догляду. Але навіщо за такими самими правилами косити ділянку парку, схил або іншу територію, де різнотрав'я може цвісти, давати насіння, зберігати вологу та створювати середовище для комах?

Саме такого розмежування в чинних Правилах ми не побачили. Є чітка висота, після якої траву потрібно косити, але немає окремого режиму для ділянок природного різнотрав'я. Цього поняття, як і поняття збереження біорізноманіття, бажаних для громади рослин, видів дерев — немає в Правилах благоустрою, ні в якихось інших дотичних програмах.

Практика збереження ділянок різнотрав'я — стає традиційною для багатьох міст

А що робити з листям

Схожа ситуація з опалим листям. Правила благоустрою передбачають його збирання у парках, рекреаційних зонах, садах і скверах. Окремо заборонено складати опале листя на прибудинкових територіях та біля контейнерних майданчиків.

Але й тут можливий більш диференційований підхід.

Листя справді необхідно прибирати з проїздів, тротуарів та інших місць, де воно заважає руху або може створювати небезпеку. Однак це не означає, що восени треба максимально очистити від нього кожну зелену ділянку, тим паче — парк.

Під деревами, у частині парків та інших природніших зонах листя може залишатися частиною природного циклу або використовуватися для мульчування. Зібране листя можна компостувати там, де для цього створені належні умови.

Тобто питання знову не в тому, прибирати листя чи не прибирати взагалі, а в тому, де це необхідно, а де ми витрачаємо ресурс на те, щоб прибрати те, що природі могло б бути корисним.

Посадити дерево — ще не означає озеленити місто

Ще одне питання, яке ми не знайшли серед показників місцевих документів, — приживлюваність нових дерев.

У громаді регулярно відбуваються висадки. Про них можна прозвітувати дуже зрозуміло: посадили 20, 50 чи 100 дерев.

Але для міста важливіше інше: скільки з них залишилися живими через рік, два, три?

Якщо висадити сто саджанців, а через кілька років залишиться сорок, навряд чи коректно продовжувати рахувати результатом озеленення всі сто.

Тому до кількості висаджених дерев варто додати ще один показник — відсоток приживлюваності. А разом із ним — відповідального за догляд, графік поливу та контроль стану молодих насаджень протягом перших років.

Це особливо важливо за тривалих періодів спеки та посухи.

Є ще одна пастка у звичайній статистиці озеленення. Одне доросле дерево і один маленький саджанець можуть потрапити до звіту як одна одиниця.

Але для міста це зовсім не рівноцінна заміна.

Велике дерево вже створює тінь, охолоджує простір, утримує вологу, є середовищем для птахів і комах. Молодому саджанцю знадобляться роки, щоб почати виконувати ті самі функції — якщо він узагалі приживеться.

Тому поруч із показником «скільки дерев посадили» громаді потрібен інший: скільки дорослих дерев втратили.

І тоді наприкінці року можна було б побачити реальний баланс: скільки дерев видалили, скільки посадили і скільки з раніше посаджених вижили.

Зрештою ми приходимо приблизно до тієї самої проблеми, яку побачили у програмі поводження з безпритульними тваринами.

Там можна порахувати стерилізації, але без обліку популяції важко сказати, чи стало безпритульних собак менше.

Тут можна порахувати висаджені дерева, покоси, обрізування та інші виконані роботи. Але самі по собі вони не відповідають на значно важливіше питання: чи стає у громаді більше здорової зелені?

Саме в цей бік сьогодні рухається європейська природоохоронна політика. Наприклад, Регламент ЄС про відновлення природи вже використовує для міських екосистем такі показники, як площа міських зелених просторів та деревний покрив. Для України це не пряма вимога як для держави-члена ЄС, але це показує принципово інший спосіб оцінювати результат: не скільки разів комунальна служба виконала певну операцію, а що відбулося із самою природою в місті.

Для Біляївки це могло б означати поступовий перехід від однакового догляду за всіма зеленими територіями до різних режимів: десь залишати короткий газон, десь косити рідше, десь зберігати різнотрав'я, а частину територій залишати максимально наближеними до природних.

І найголовніше — почати вимірювати те, чого зараз у документах майже не видно: скільки зелені громада має, скільки втрачає і скільки реально відновлює.

Що конкретно можна змінити

• Переглянути універсальну вимогу косити траву вище 10 см. Визначити території інтенсивного догляду та ділянки, де допускається природне різнотрав'я і рідше сезонне косіння.
• Створити карту зелених насаджень громади. Нанести дерева, парки, сквери, природні зелені ділянки, нові посадки, території з дефіцитом зелені та проблемні місця.
• Порахувати деревний покрив громади та стежити за його зміною. Це дозволить бачити не тільки кількість окремих дерев, а загальну площу, яку вони реально вкривають кронами.
• Ввести показник приживлюваності нових дерев. Перевіряти посадки через рік, два і три та оприлюднювати результат.
• Для нових посадок передбачати догляд одразу. Хто поливає, як часто, протягом якого періоду і за які кошти — це має бути частиною плану посадки, а не питанням після висадження.
• Окремо рахувати втрату дорослих дерев. У щорічному звіті показувати, скільки дерев видалено, з яких причин, скільки посаджено натомість і скільки молодих дерев прижилося.
• Запровадити різні режими поводження з опалим листям. Прибирати його там, де цього потребують безпека і функціонування території, а на визначених зелених ділянках залишати, використовувати для мульчування або спрямовувати на компостування.
• Підбирати рослини не тільки за декоративністю. Враховувати місцеві умови, посухостійкість, потребу в поливі, користь для запилювачів та ризик поширення інвазійних видів.
• Зробити збереження дорослого дерева пріоритетом перед його заміною саджанцем, якщо стан дерева та вимоги безпеки дозволяють його зберегти.
• Щороку складати «зелений баланс громади». Не лише скільки покосили, обрізали чи посадили, а скільки зелених територій і деревного покриву збережено, втрачено та відновлено.

Наш попередній аналіз показує спільну проблему: громада багато робить, але не завжди може виміряти, чи змінює це ситуацію. Стерилізуємо собак — але не знаємо, чи стає їх на вулицях менше. Висаджуємо дерева — але не рахуємо, скільки з них прижилося. Косимо траву й прибираємо листя — але не оцінюємо, як це впливає на біорізноманіття. Наступний крок — перейти від виконання окремих заходів до управління результатом: рахувати, аналізувати, змінювати практики й ухвалювати рішення на основі даних, щоб ми могли й далі казати, що Біляївка — це зелене місто.