У селі Майори Біляївської громади живуть справжні "жайворонки". У кожного з них своя причина вставати рано. Хтось зустрічає світанки у теплицях, хтось — біля худоби або відчиняючи двері магазину. Це історії звичайних людей, які просто роблять свою справу щодня. Чим наповнені їх ранки, що змушує прокидатися вдосвіта? Не завжди обов’язок. Часто — любов, звичка та турбота про інших.
Світло світанку, яке приносить урожай
Подружжя Альони та Миколи Іванових прокидається раніше за сонце. Три роки тому вони вирішили здійснити давню мрію — облаштувати власну теплицю. І хоча спочатку це була мрія Миколи, усе вийшло завдяки спільній праці та підтримці дітей.
— Якби хтось мені раніше сказав, що я займатимусь теплицями, не повірила б ніколи. Але тепер це наше життя, — згадує Альона.
Починали без досвіду, самотужки, з помилками та пошуками. Зверталися до досвідчених господарів, радилися. Але коли перші кущі томатів дали плоди — були сльози радості.
— Я дуже емоційна людина, коли побачила результати, плакала. Думала: "Боже, невже це ми самі зробили?"
Микола та Альона Іванови
Найбільш насичений сезон, кажуть господарі, триває з травня по жовтень. Прокидаються вдосвіта, якусь годину-півтори працюють удвох, а далі — хвилина на каву, і Микола вирушає на роботу. Увечері знову разом — підживити, доглянути.
Вирощують багато: огірки, помідори, баклажани, перець, кабачки, редис. Попри чималий об'єм роботи, усе роблять самі, нікого не наймають. Якщо не встигають, і треба допомога, то приїздять діти.
— Фізично дуже важко. Хто займається теплицями, той знає, що немає ні вихідних, ні свят. Не зробиш сьогодні, завтра вже немає сенсу. Тому що рослині, як і людині, потрібна любов і тубота.
Проте, зізнаються господарі, є в цьому й свої радощі. Насамперед, це вдячність людей, які кажуть: "У вас найсмачніші огірки та помідори". Ще одним бонусом ранкових прокидань є можливість спостерігати за неймовірно красивими світанками.
— Ми зустрічаємо і світанки, і заходи сонця, — каже Микола. — Заходиш у теплицю вибирати огірки, а вони, як на рентгені, світяться крізь плівку.
А найгарніші ранки, додає Альона, починаються з травня. Саме тоді прокидається ще одна її радість — квіти. Це захоплення вона перейняла від мами. Тепер і її подвір’я нагадує ботанічний сад. Біля квітів, говорить жінка, вона знаходить відпочинок і наповнюється натхненням.
Прокидатися рано — це вже спосіб життя
Ранки Марини Стрижевської також починаються задовго до світанку. Уже 19 років вона працює продавчинею у місцевому магазині — і стільки ж років у її господарстві є корови. Перша з’явилася у 2006-му як подарунок, і з того часу життя стало невід’ємно пов’язане з ранніми підйомами.
— Зараз тримаємо з чоловіком трьох корів. Прокидаємося о п’ятій, усе по господарству робимо разом, — розповідає Марина.
Каже, що ранні підйоми стали настільки звичними, що навіть коли є нагода поспати довше, все одно прокидається рано. "Не спиться — бо це вже спосіб життя", — жартує вона.
Марина Стрижевська
У магазині жінка працює за графіком "два через два". Ранок перед зміною проходить у швидкому темпі: спочатку до худоби — нагодувати, подоїти, потім приготувати щось сину із собою на роботу, зібратися самій. А каву вже можна спокійно випити в магазині, коли є вільна хвилина.
Час від часу, зізнається господиня, думки про те, щоб не тримати худобу, все ж виникають. Але поки війна — вирішили не здаватися. Бо головне, що вдома завжди є свіже й домашнє: сир, сметана, молоко.
Попри такий ритм життя, клопоти та підйоми, коли ще за вікном темно, Марина не скаржиться. Адже у її житті є справжнє світло — це онуки. З ними усе забувається, і втома, і турботи.
День починається рано і минає сред людей
Олена Пишненко працює в магазині, який відчиняється першим у Майорах. Такий графік повʼязаний із його розташуванням, він знаходиться поруч із зупинкою.
— О пів на сьому вже приймаю перших покупців, — розповідає Олена. — Це люди, які чекають автобус на роботу. Ми відкриваємось рано саме для них: щоб вони могли купити кави, водички або щось перекусити в дорогу.
Прокидається жінка близько шостої, спочатку треба впоратися з домашнім господарством. А потім — швидко зібратися й вирушати на роботу.
Коли Олена підходить до магазину, на порозі завжди хтось чекає. Насамперед швиденько намагається відпустити тих, хто поспішає на роботу. А потім має трохи вільного часу, щоб у посидіти у тиші та випити чогось гарячого.
Олена Пишненко
Каже, найбільше в роботі їй подобається саме спілкування. Колись пробувала працювати в іншому магазині, там було менше людей, тихіше, але й порожніше.
— Мені не вистачало цього живого спілкування. Не витримала — і повернулася сюди. Тут жвавіше, цікавіше. Хоч іноді так наговоришся за день, що вдома вже хочеться просто мовчати, — сміється Олена.
Так проходить її день: у русі та серед людей. Він починається разом із селом, а для когось — із її посмішки та привітного слова.
Більше надихаючих історій про мешканців села Майори — читайте нижче за посиланнями 👇
Хочете більше цікавого та корисного - підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook, Instagram, Viber, Telegram та Youtube, про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра – дивіться тут.
