Сьогодні часто можна почути від волонтерів, що збирати донати стало важче. Та й самі люди, які у перші місяці повномасштабної війни були дуже активні та загорілися волонтерством, з часом перестали цим займатися. Біляївка.City поговорили з тими, хто не зійшов з дистанції, та запитали у них про мотивацію, що у них змінилося за цей час, і що дає сил продовжувати робити свою справу.
Міні-цех, в якому пошили тисячі одиниць військового спорядження
"Тільки б не відрізати пальці", - з такими думками вчительки Біляївського ліцею №2 шили перше військове спорядження у травні минулого року, коли надійшов запит від захисників на пошиття амуніції. Лише одна з них - Юлія Кирилюк, яка за першою освітою кравчиня, мала такі навики. До неї колежанки й звернулися за допомогою. І так з того, що треба "трішечки допомогти", Юля стала головною швачкою. Всі інші відповідають за свій етап роботи - вирізають, кроять, прасують. Робота знаходиться для всіх.
Сьогодні це повноцінний міні-цех, де шиють плитоноски, тактичні сумки, аптечки, підсумки для турнікетів, спеціальні штани для поранених у госпіталь та інші необхідні речі для захисників. А тоді, згадують жінки, вони навіть уявлення не мали, з чого починати.
- Перші викрійки нам допомагали робити хлопці, - згадує Оксана Касаткіна, - вони принесли нам п'ять різних плитоносок. І з них, враховуючи побажання військових, ми зробили повністю свою модель. Тобто немає такого, що ми щось повторили.
За відгуками військових, їх плитоноски не поступаються фірмовим, а по деяким параметрам навіть кращі. Добре носяться, влітку не парять, зручні.
Медичні сумки також шили за підказками захисників. Для прикладу їм передали сумку з військової академії, але дівчата у процесі модернізували її по-своєму. Зразком для аптечок були натівські, теж як просили хлопці.
Закупкою матеріалів, як і раніше, займається Оксана. Вона з посмішкою згадує свої перші поїздки на 7-мий кілометр, коли була зовсім дилетантом. А сьогодні точно знає, куди йти та до кого звертатись, ще й іншим допомагає зорієнтуватися.
Раніше кошти на тканину та інші неохідні матеріали збирали з допомогою людей, які перераховували кошти на ці потреби. Зараз із цим, зізнаються дівчата, стало складніше. Але вони знайшли вихід, щоб продовжувати виробництво.
- Ми порадилися з нашим колективом та вирішили, що кожен щомісяця буде відраховувати по 500 грн на закупівлю матеріалів. І я дуже вдячна своїм колегам, що вони підтримали цю ініціативу, - розповідає директорка ліцею Наталія Клименко. - Також з цих внесків ми долучаємося до зборів на придбання необхідного обладнання для біляївських захисників.
На питання, скільки вони за цей час виготовили та передали військового спорядження, вчителі відповідають, що збилися з ліку, хоча спочатку вели облік всього, що шили. Кількість плитоносок, за їх підрахунками, вже давно перевалила за 100. Щодо аптечок, то лише з одного рулона такини виходить 375 штук, а їх замовляють часто та багато. Єдине, про що сьогодні вони переживають найбільше, це не встигнути пошити вчасно.
- На жаль, одна плитоноска повернулася назад. Ми її відправили, але не встигли, хлопець загинув. Для нас це найболючіший момент. І наче поспішали, але все одно впоратися з усіма замовленнями ми не встигаємо.
Сьогодні дівчата збираються у цеху двічі на тиждень - по вівторках та п'ятницях після уроків, а буває й у перервах між ними. Зараз їх троє, і вони намагаються поєднувати школу, яка працює у дві зміни, родину та власні справи. Але б від допомоги не відмовилися, бо робочих рук не вистачає катастрофічно. Тож, якщо є бажання і мінімальні навики, звертайтеся за телефоном 096-767-80-47 або до Біляївського ліцею №2.
Інколи, кажуть волонтерки, справді накриває втома, але вони розуміють, що хлопцям там ще важче, і наші клопоти тут навіть не зрівняти з їхніми умовами.
- А потім ще й отримуєш відео з подякою від захисників. І думаєш - ну, як я можу зупинитися? - говорить Юлія Кирилюк.
Фото - Біляївка.City
Дівчина, яка дарує тепло
Вікторія Дорошенко з Біляївки починала з виготовлення окопних свічок. Це дуже необхідна річ в холодну пору - у бліндажах з їх допомогою військові можуть зігрітися, підігріти їжу або закип’ятити воду для чаю. Сьогодні Вікторія продовжує робити свічки, яких за цей час передала вже понад 3 тисячі, але знайшла для себе ще один напрямок волонтерства - організовує збори для військових.
- Почалося все з того, що одна з бригад, в якій служить наш земляк, відкрила збір на пристрій нічного бачення, але він у них зовсім не просувався. І я вирішила ризикнути і допомогти. Необхідну суму вдалося зібрати за декілька днів. А потім воно якось пішло - збір за збором, і так до сьогодні.
За цей час Вікторія потоваришувала з різними бригадами. Хлопці самі знаходять її через соцмережі і звертаються з різними потребами. А після збору вони продовжують спілкуватися та тримають зв'язок.
Вікторія Дорошенко
- Вони для мене як родина, хоч у житті ми ніколи не бачилися. І я розумію, що їм теж необхідна ця підтримка. Бо люди розслабилися, почали менше допомагати. І повірте, захисники це відчувають.
За словами Вікторії, її постійно не покидає думка, що вона робить щось незначне. Але хлопці знайшли аргументи і переконали її в тому, що вона помиляється.
- Якось у розмові з військовим я сказала, що нічого особливого не роблю. А він мені заперечив та навів приклад. Каже, уяви, що ми це автомобіль, а ти - СТО. Одне без іншого не зможе працювати. Ти повинна зрозуміти, наскільки це важливо для нас. І знаєте, після таких слів з'являється ще більше мотивації, щоб діяти і не опускати руки.
Вікторія згадує нещодавню ситуацію, коли 82-ій бригаді дуже терміново була потрібна зарядна станція "Екофлоу". Але зібрати 32 тисячі за два дні - це нереальна ціль.
- Я розуміла, що відкривати збір немає сенсу, тому ризикнула написати актору Юрію Ткачу. Мені одразу відповіли, скинули кошти, і ми встигли закупити все вчасно. А після мого посту подяки на ранок надійшло п'ять запитів від інших бригад. Тож, сьогодні ми чекаємо ще на декілька станцій, які так само допоміг придбати Юрій Ткач. А ця ситуація мені показала, що треба шукати різні шляхи та не боятися стукати у різні двері.
Вікторія зізнається, що волонтерство її дуже змінило. Вона стала більш рішучою, перестала боятися, хоча відверто зізнається, що була зовсім іншою. Навіть перед війною загадала на Новий рік бажання - вийти з зони комфорту. Дівчина робила на замовлення їстівні букети. Але робочу сторінку вела не так активно.
- Я хотіла створювати розмовні сторіс, розвивати свою справу, але мені заважав якийсь внутрішній бар'єр. Я була закомплексована та зажата, всього боялася. Тому й загадала таке бажання. Сьогодні я про це не думаю, іду, як кажуть, напролом, бо розумію, що треба шукати різні шляхи, щоб допомогти хлопцям. Дуже надихають слова пісні: "Нiяких не можу, такого я слова не знаю. Мушу, роблю, маю мрiю, зможу". Сьогодні це мій девіз.
Як можна допомогти
Актуальні збори та потреби Вікторія публікує на своїй сторінці в Інстаграм. Зокрема, наразі триває збір на віск та парафін для виготовлення окопних свічок. Можна підтримати донатом або надати матеріал (підійдуть навіть залишки свічок).
Фото - з архіву Вікторії Дорошенко
Плетуть сітки та допомагають донатами
Рік і дев'ять місяців повномасштабної війни вчителі Білявського ліцею №1 плетуть маскувальні сітки для військових. У жовтні минулого року вони виготовили та передали на фронт 350 м2 маскувального полотна. Сьогодні ця цифра зросла майже у п'ять разів. І вчителі кажуть, що будуть плести і надалі, поки є запити і потрібна їх допомога.
Спочатку дуже допомагали біляївці, які приносили речі та одяг. Потім почали закуповувати тканину на рулони, винайшли навіть власну технолонію плетіння, яка допомає робити сітки легкими, міцними, а плетіння – швидшим.
- Сьогодні до цього процесу задіяно шестеро вчителів. З початком начального року збираємося двічі на тиждень, у п'ятницю після уроків та по суботах, - розповідає голова волонтерської групи ліцею Тетяна Турбіна.
Працювали вчителі й влітку під час відпустки. А на осінніх канікулах їм на допомогу приходили учні. З серпня по жовтень вони виготовили для захисників шість сіток.
Перед плетінням радяться з військовими, від яких надійшло замовлення. Вони допомагають обрати колір під пору року та місцевість. Для цього висилають хлопцям зразки тканини, а вони вже обирають, які їм підходять для маскування.
За словами директорки ліцею Тетяни Довженко, окрім плетіння сіток, ще з початку великої війни їх колектив організував волонтерську групу, щоб долучатися до інших важливих ініціатив. Її головою обрали Тетяну Турбіну. Щомісяця вчителі перераховують донати, а потім ці кошти передають на різні потреби та збори.
- Усі надходження я фіксую, а на початку місяця звітую перед колегами, скільки коштів було зібрано і куди їх витратили.
Лише за останніх пів року вчителі долучалися до зборів на тепловізор, турнікети, квадрокоптер, амуніцію, ремонт та купівлю запчастин для автомобіля. Передавали кошти на будівельні матеріали для багатодітної родини з Херсонщини, на паливо для волонтерів, які їздили на східний фронт, купували інші необхідні речі для військових.
Серед тих, кому допомагають, часто є випускники школи, які сьогодні на передовій. Також підтримують захисників, які служили в одній бригаді з їх колегою, вчителем фізичної культури Володимиром Калмиком, якій загинув на херсонському напрямку.
Батьки та учні ліцею теж беруть участь у волонтерських ініціативах. На святі першого дзвоника вони зібрали 42 тисячі гривень. Кошти передали на потреби захисників з Біляївки.
Вчителі продовжують виконувати свою основну роботу. Але своїм обов'язком вважають допомагати тим, завдяки кому, попри війну та тривоги, вони можуть це робити. Бо кажуть, що межа між життям тут і фронтом - це хлопці, які ризикують собою та виборюють перемогу. А вони будуть їм у цьому допомагати.
Як можна підтримати
Сьогодні тканину для плетіння маскувальних сіток вчителі закуповують з власних донатів, однак є гостра потреба в основі - рибацькій сітці. Запаси, які надавали раніше люди, вони вже використали. Нова коштує дуже дорого. Тож, якщо є можливість поділитися, вчителі будуть дуже вдячні. Приносити можна у Біляївський ліцей №1.
Вони на фронті не втомилися. Чи можемо ми втомлюватися їх підтримувати?
Фото - з архіву Біляївського ліцею №1
