Що значить бути волонтеркою, мешканка Теплодара Марина Рязанова знає давно. Сім років поспіль вона працює в команді благодійного фонду “Добрий самарянин”. З початком повномасштабної війни ще більш активно включилася у цю роботу, допомагаючи військовим, переселенцям, місцевим. Зізнається, що були і періоди вигорання, але незважаючи на це відчувала, що робить не достатньо багато з того, що могла б. Тому у серпні 2022 добровільно пішла до лав ЗСУ. Зараз продовжує нести військову службу, проходить внутрішню трансформацію, на шляху якої здобула нову спеціальність і стала гіпнопрактиком. Марина мріє, що її нові знання та вміння допомагатимуть проявлятися людям і виліковувати їх душевні рани, особливо тих, хто повертатиметься з лінії фронту.
Допомагати людям, говорить Марина, це її внутрішній стан з дитинства.
- Тато мав інвалідність, мав обмежені фізичні можливості. Я дитиною не могла зрозуміти, чому таким людям нічим не допомагають. Мені так хотілося, щоб до нього приходили, підтримували, приділяли якусь увагу. Я жила з думкою, що коли виросту, обовʼязково комусь допомагатиму, - ділиться Марина.
Сім років тому вона прийшла до благодійного фонду “Добрий Самарянин”, щоб стати волонтеркою. За її словами, у цьому фонді працюють люди з великими серцями, які є для неї прикладом. Коли працює команда, тоді це і масштаби, і результат.
Марина була авто волонтером. Розвозила допомогу (пакунки) літнім людям, які не можуть ходити, важким хворим, малозабезпеченим тощо.
Щороку з командою долучалась до проєкту “Збери подарунок дитині”. Переважно, це діти, які знаходились в інтернатах, багато серед них були з інвалідністю. Фонд допомагав дітям з 11 інтернатів.
Марина Рязанова з колегами волонтерами
Чим я можу бути корисна?
- Я звикла реагувати на заклик чи прохання допомогти. Відповідно, після повномасштабного вторгнення росії, перше, що прийшло в голову: а чим я в цій ситуації можу бути корисна? І ми з іншими активістами почали активно у Теплодарі збирати необхідне для наших захисників: теплий одяг, консерви, аптечки, - згадує волонтерка.
Марина чергувала у штабі тероборони. Туди почали прибувати переселенці. Так вона почала допомагати їм. Житло, посуд, ковдри, медикаменти, психологічна підтримка. Все трималося на звичайній людській довірі. Кинули клич, що потрібно, і люди приносили.
- В мене машина весь час була забита допомогою. Всі тоді намагалися максимально підтримувати один одного, - каже волонтерка.
Люди залишали навіть ключі від своїх квартир, мовляв, якщо комусь буде треба, заселяйте безкоштовно. У Теплодарі досі живуть три родини з Маріуполя, які втратили все майно, у них немає дому, але вони частково знайшли його тут.
Щосуботи волонтери роздавали людям - незахищеним громадянам, продуктові набори. Спочатку це було 30 пакетів на тиждень, а потім завдяки підтримці одного благодійного фонду видавали вже по 250 пакетів. Приїжджали на Вигоду, Маяки, Мирне, Широку Балку, Березань. Ну а Теплодар був вже на постійній основі.
Марина Рязанова під час видачі допомоги
Для переселенців організовувати терапію. Привозили їх на екскурсію до господарства “Пан Білан” - на полуницю, у квіткові теплиці.
- Я добре запамʼятала, як одна з переселенок, вчителька з міста Баштанка, вперше за довгий час тоді посміхнулася, коли зайшла у теплицю з квітами. Війна залишила на ній сильний відбиток, Це дуже цінно, бачити, що твої зусилля дають результат, - ділиться Марина, - нещодавно йду по Теплодару, до мене підбігає жінка, обіймає, вітається, дякує. І я згадую, хто вона і чому дякує. Значить, все правильно робимо, не можна залишити людей у скруті в такий час.
Доводилось крізь себе пропускати історій людей і їх біль
За словами Марини, людей, які потребували допомоги, ставало все більше, як і запитів щодо потреб військових. І тоді вона почала відчувати, що поступово вигорає сама. Навіть записалась у групу психологічної підтримки для волонтерів. Це спеціальний телеграм канал, який організували друзі з фонду.
- Чому вигораєш? Бо доводилось крізь себе пропускати сотні історій людей, пропускати їх біль через себе. В такі моменти витрачається багато енергії, а поповнити її тобі нема де. Це зараз ми вже дозволяємо собі посміхатися, пити каву, займатися улюбленою справою. А в перші місяці такі моменти, коли ти могла підзарядитися, були відсутні. Що казати, я від початку вторгнення пів року музику не слухала, - ділиться Марина, - але моє вигорання було без дипресії. Просто треба було кілька днів побути з собою і перезавантажитись. Жодного разу думок, що більше цим займатися не буду, не виникало.
Зараз Марина говорить, що команда волонтерів активно продовжує працювати. Вона також збирає необхідну допомогу для військових, але це все тепер не так масштабно, а більше в індивідуальному порядку.
- В мене є багато знайомих, які воюють на різних напрямках на фронті. Вони звертаються, і ми намагаємось допомогти. Я ж зараз трішки відійшла від активного волонтерства, бо з серпня 2022 року сама стала частиною ЗСУ, - пояснила волонтерка.
Це було передбачувано
Жінка говорить, що в її родині не було ніколи військових. В той момент вона думала, чим ще може бути корисна. З її оточення багато знайомих пішли добровольцями.
- Перші два місяці після початку повномасштабної війни спільними зусиллями ми годували захисників, які несли службу на різних локаціях. Згодом ці ж хлопці почали звертатися за броніками, тепловізорами. І постійно мені казали, що такі люди потрібні їм в армії. І я вирішила мобілізуватися, - розповіла жінка.
Коли прийшла у військкомат, то спочатку її відомовляли, казали подумати ще.
- Але я тоді вже вирішила, що хочу бути причетною, щоб мої знання наближали нас до перемоги. Оскільки я фінансистка, то мені запропонували робити в армії те, що я добре вмію і в тилу. Зараз я веду у бригаді дві служби: топографічну і продуктову.
Рідні люди підтримали вибір Марини. Її мама, коли дізналась про це рішення, сказала, що це було передбачувано, і вона не знає, чому донька чекала аж до серпня. Чоловік і діти підтримали.
Разом з усіма іншими колегами - службовцями Марина пройшла військову підготовку-навчання. Має сертифікат стрільця. Каже, що і до цього тримала в руках автомат, але то було у тирі.
- Коли ти тримаєш справжній автомат або стріляєш з протитанкового кулемету, то це все складніше та інші відчуття. Але якщо дотримуватись тактики і прислухатися до інструктора, все виходить. З чим найскладніше, так це з вагою амуніції, яка добряче заземляє.
Довелося Марині виїжджати і в зону виконання бойових завдань.
- Вперше ти їдеш туди у рожевих окулярах, а повертаєшся іншою людиною, - говорить Марина. - Всяке траплялося. Було і гучно, і небезпечно. І в окопах сиділи, і в палатках ночували. Я відчула ту реальність. Але страху не було. Хоч і обстріли були, і дрони розвідувальні працювали. Правило одне - ти маєш бути завжди зібраний.
Запитала у Всесвіту: яка моя місія
Зараз, говорить жінка, в неї період потужної трансформації. А почалося все напередодні її Дня народження навесні.
- Я багато міркувала про своє життя. Внутрішній стан був нестабільний. І на свій День народження послала у Всесвіт запит: хто ж я, яка моя місія, що я роблю так чи не так, в якому напрямку мені рухатись? - ділиться Марина. - Запитала сама себе, ким би я хотіла бути. Не хотілося знецінювати себе і свою роботу. Я почала прислухатися до себе і згадала дитинство, про що тоді мріяла.
Марина Рязанова
- Мені подобається психологія. Я бачила, спілкуючись з переселенцям, що можу знаходити потрібні слова. Ці люди не могли прийти до психолога і розповісти, що їм болить. Я їх вислуховувала, направляла і вселяла надію.
І так склалося, що вже зараз вона пройшла навчання і здобула нову спеціальність, отримала два сертифікати міжнародного зразка. Стала гіпнопрактиком. Це спеціаліст, який працює з підсвідомістю людини. Адже саме там можуть таїтись багато блоків та упереджень, які заважають бути собою і проявлятись як особистість.
- Я сама через це пройшла і знаю, що це працює, - каже Марина.
Зараз вона проходить навчання з самокоучингу, щоб пропрацювати спочатку саму себе і потім вже допомагати людям.
- Я так само залишаюсь в ЗСУ. Там в мене чудовий і сильний колектив. Мені подобається там працювати. Це був мій свідомий вибір, і я його не зміню. Але вірю, і роблю все для цього, що буде можливість займатися і улюбленою справою.
- Зізнатися, хвилювалась, чи зможу працювати з людьми, чи знову не вигорю. Бо за цей час з різними доводилось зустрічатися, - говорить Марина. - Але ні. Я бачу, як у людей змінився емоційний стан, не в кращий бік. Я бачу тих, хто приїжджає з фронту, як проходить їх відновлення. Хтось сильний духом, а хтось надламується. Багатьох очікує складний посттравматичний синдром. Тому сподіваюсь, що зможу допомогати людям повертати радість і сенс життя, виліковувати їх душевні рани.
