Трагічна звістка прийшла до Біляївки 19 вересня. Загинув наш земляк, захисник України Володимир Калмик. Він був неймовірною Людиною з великої літери, щирим другом, турботливим чоловіком, батьком, дідусем, справжнім патріотом і супер-вчителем. Загинув, як справжній герой. Йому було 55 років. Прощання відбудеться 21 вересня, поховають його на алеї Героїв на Шевченківському кладовищі у Біляївці.
Володимир Іванович став на захист країни з першого дня війни. Добровольцем прийшов до військкомату, ніс службу у роті охорони. А у травні добровольцем пішов на фронт, захищав Україну у складі 28 окремої механізованої бригади.
Загинув 17 вересня внаслідок ворожого артобстрілу під час наступу наших воїнів на Херсонському напрямку.
За фахом Володимир Калмик - вчитель фізичного виховання. Багато років пропрацював у Біляївських школах №1 та №2.
Ще два тижні тому він з фронту у відеозверненні вітав своїх колег під час вчительської конференції з початком нового навчального року. Понад усе бажав, щоб наші діти навчалися у вільній, мирній, успішній країні, щиро вірив у Перемогу України.
- Володимир був душею компанії, світлою, глибоко порядною людиною, патріотом України та свого міста. На таких принципах виховував своїх дітей, онуків, а також учнів, - згадують про загиблого його колеги зі школи №1. - Завжди відповідально ставився до роботи. Завжди натхненно готував школярів до спортивних змагань, спартакіад, вірив у їх здібності. Був безвідмовний у проханні допомогти. І це невимовний біль, розуміти, що його більше немає. Що ми більше не побачимо його щиру посмішку, не почуємо його співу під гітару і підбадьорювання, що все буде добре...
- Я пам’ятаю перший день гострої фази війни, коли ми зібралися біля військомату, - згадує редакторка Біляївка.City Галина Халимоник, - побачила у ці дні два всесвіти. Ще ніколи до того, не бачила такий яскравий перетин двох Україн в одному просторі. Повний параліч, розгубленість та неготовність до дій з боку тих, хто мав би підготуватися до оборони та захисту, забезпечити всім необхідним та підготувати територіальну оборону, дати впевненість в тому, що готові разом обороняти країну, та надзвичайно потужне бажання жертвувати собою та захищати Україну з боку простих людей, які прийшли добровольцями записуватися на фронт, з боку військових, з боку небайдужих громадян, які ділилися останнім та купували все необхідне.
Одні роками використовували Україну як ресурс для збагачення та наживи, інші трудилися на робочому місці, працювали додатково, щоб мати право залишатися свободною людиною з власною думкою. Уособленням цих людей для мене назавжди залишиться вчитель Біляївської школи №1 Володимир Іванович Калмик.
Інтелігентна, світла, добра, сердечна, м’яка та абсолютно не військова людина. Він з перших хвилин був готовий ставати до оборони, захищати цінності, які неодноразово проголошував. Він завжди стояв на позиціях вільної, соборної, незалежної України, завжди був її патріотом та залишився ним до останнього подиху.
Він боровся за права вчителів, коли у 90-ті не виплачували зарплати, а керівники району відсилали їх отримати гуманітарну допомогу замість зарплатні. Він відстоював свободу вибору під час Помаранчевої революції, захищав свободу слова та зносив утиски з боку захисників Партії Регіонів та посіпак Януковича. Вони переслідували тоді вчителів на робочих місцях, які були незгодні з лінією проросійської партії.
У 2014 році, коли росія відгризла у нас Крим, а доля України була під питанням – він разом з усією родиною, маленькими доньками фарбував у синьо-жовтні кольори дерева в парку – підкреслюючи, що Біляївка – це Україна. Він ніколи не боявся заявити про це голосно. Ніколи не соромився своєї країни, завжди пишався нею та доводив своїм життям, що вона варто того, аби відстоювати її Незалежність. І навіть померти за це.
2014 рік
Я пам’ятаю, коли ми фарбували дерева в парку, нам всім була страшною невідомість та розуміння, що поруч з нами живуть люди, які готові встромити ножа в спину. І це велика вселенська несправедливість, що через загарбника та зрадників, які не вірили в свою державу, такі прекрасні люди відлітають до Бога. Це жахливо несправедливо. Він мав би ростити своїх дітей, радіти онукам, бути парою коханій дружині, сіяти добре та вічне в серцях учнів. Це втрата нашого цвіту, квіту України, який задушили будяки, бур’ян та безродне перекотиполе.
В останню путь проводжатимуть героя 21 вересня.
Об 13.00 - відспівування у Храмі Покрови Пресвятої Богородиці (парк Перемоги).
Поховають Володимира Калмика на Шевченківському кладовищі, на Алеї слави, поруч з іншими побратимами, які, як і він, захищали свою країну до останнього подиху.
Якщо хочете підтримати родину - 4149 4991 2589 1232 (Людмила Петрівна Калмик).
.
