П’ятнадцять років тому у Біляївці започаткували фестиваль "Біла лілія". Саме тоді у 2008 вперше місцеві господині винесли на ярмарок особливу випічку - запашну вертуту, яку у Біляївці раніше вміли готувати чи не в кожній родині, а рецепт передавали з покоління в покоління. Саме з того часу, завдяки майстриням, ця випічка набула нового значення, стала генетичним кодом мешканців, брендом міста, а згодом на її честь заснували фестиваль "Дністровська вертута". Війна завадила другий рік поспіль провести улюблений багатьма фестиваль. Однак біляївські вертутниці активно передають свій досвід молодому поколінню і печуть тепер вертути для героїв-захисників, щоб вони нагадували їм про дім, турботу і тепло.
Одні з найактивніших учасниць фестивалю поділились спогадами про нього і розповіли, який найголовніший секрет приготування біляївської вертути.
Вертуту у Біляївці готували завжди, але вона не завжди була на слуху
Ініціаторкою проведення фестивалю "Біла лілія" стала біляївчанка Світлана Дигуляр. Власне, вона і запропонувала зробити вертуту головною фішкою свята.
- Я вже точно не пам’ятаю, яка це була зустріч і де, але говорили ми про День міста. Надія Гончаренко, яка тоді була заступницею міського голови, сказала, що треба придумати щось незвичне, щоб зацікавити мешканців. І я запропонувала вертуту. На той час вона не була на слуху. Якщо якісь господині і готували її, то більше вдома, для рідних і близьких, - розповіла пані Світлана.
- В моїй родині завжди вертути у печі пекла бабуся Параска, навчилася від неї і мама. Я любила спостерігати на кухні за ними, тому також знаю усі тонкощі і кілька десятиліть поспіль печу вертути сама. Знала, що й інші біляївські господині печуть. Тому й подумала: чому б не показати свою майстерність людям?
На перший фестиваль, згадує пані Світлана, вийшло всього 10 господинь. Інші відмовлялись, соромились, бо не знали, що це буде і як. Підтримали тоді ініціаторку господині з інших населених пунктів: Троїцького, Березані, вони теж привезли випічку, вертути, хоч і не з прісного витяжного тіста, як роблять у Біляївці, а з дріжджового.
Під час першого фестивалю "Біла лілія", 2008 рік
- Одна з перших наших майстринь, яка спекла саме біляївські вертути і стояла поруч зі мною, була Валентина Соловйова. Як тільки ми розрізали першу вертуту, навколо нас зібрався цілий натовп. Люди хотіли спробувати хоч маленький шматочок, такий був інтерес, - зазначила жінка.
Наступні роки активно до організації і проведення фестивалю підключилася міська рада. Переломним господиня вважає 2012 рік, тоді провели перший майстер-клас з приготування вертути, фестиваль набув особливої популярності і не втрачає його досі.
Під час першого фестивалю "Біла лілія", 2008 рік
За роки фестивалю, говорить пані Світлана, траплялося різне: і сюрпризи, і розчарування, і факапи. Але найголовніше, залишились чудові відгуки відвідувачів, а учасники отримували увагу і подяки.
- Мені приємно, що мою ідею підхопили, що вертута стала фішкою, улюбленою родзинкою фестивалю. Це настільки вже відомий захід, що люди чекають його. Мені другий рік телефонують і питають: а що, вертут знову не буде? Засмучуються люди.
Про вертути, зазначає пані Світлана, знають і за межами Одещини. Більше того, багато хто хоче навчитися їх готувати. Саме тому вона створила у соцмережі сторінку Клуб "Вертута біляївська". Там спочатку фотографіями своїх виробів та рецептами приготування випічки ділились місцеві господині. Але згодом почали приєднуватися і люди з інших областей України і навіть за кордону.
- Я помітила, що активною стала молодь, тобто цікавляться, хочуть навчитися пекти вертути. Це означає, що інтерес до неї не втратиться. Рецепт зберігатимуть і передаватимуть далі. Таку фішку втрачати не можна.
Головні секрети приготування вертути
Серед найактивніших учасниць фестивалю вертут: Гончаренко Віра, Костецька Людмила, Турятко Ніна, Руснак Тетяна, Данілова Ольга, Рогачко Тетяна, Романович Ніна, Какуша Любов, Клименко Наталія, Земляна Надія, Ведьохіна Валентина, Назаренко Галина, Горлева Людмила, Лисенко Валентина, Лисенко Інна, Антоненко Людмила, Дигуляр Світлана, Байгозіна Лариса, Рогачко Наталія, Литвиненко Галина, Дима Світлана.
У 2019 році господині спекли найбільшу вертуту вагою 50 кг та два метри у діаметрі, встановивши рекорд України.
Частина майстринь розповіли, що рецепт вертути отримали від мами та бабусі, інші – переймали майстерність у досвідчених господинь і роками вдосконалювали власний рецепт.
Але усі майстрині зазначають, що є два найголовніші секрети приготування вертути: високої якості борошно і гарний настрій. Все інше: пропорції, правильний заміс, час, щоб тісто, коржі вистоялися/вилежалися, тепло на кухні - теж має значення, але супутнє. Основа рецепту одна: вода, борошно, олія, сіль. Але кожна може додавати до нього свою фантазію.
Стверджують також господині, що процес випікання вертути в чомусь сакральний, потребує багато сил, терпіння, енергії, але результат компенсує їх.
Після майстер-класу вся Біляївка почала пекти вертути
Біляївчанка Світлана Дима пече вертути 45 років поспіль. Навчила її свекруха, яку вважали у Біляївці дуже гарною господинею.
- Мама теж пекла вертути, але по-іншому. Свекруха ж витягувала коржі на ліктях. Я дивилась, як вона це робить, і казала, що не навчуся ніколи. Це ж так важко. Але захотіла, і навчилась, - говорить жінка.
Пані Світлана також згадує, що у перші роки фестивалю учасниць з вертутами було небагато. Можливо, хтось і хотів би теж спробувати спекти, але не всі знали як.
- У 2020 році я показала майстер-клас з приготування вертути, зйомку проводив один з київських телеканалів. І після того, як відео вийшло, вся Біляївка почала пекти вертути, - говорить пані Світлана. – Телефонували, дякували, що поділилася усіма секретами. Що вертути почали нарешті виходити такі, як треба. А мені приємно, що молодь вчиться, продовжують традиції наші. Нехай, може, буде людям про мене пам’ять, що навчила.
Якщо не спечу вертут на фестиваль, підніметься тиск
За словами Галини Литвиненко, вона дуже боялася виходити з вертутами на ярмарок. Але куми, друзі наполягли і вмовили.
- Боялась, бо це ж треба з людьми спілкуватися, пропонувати, продавати. А раптом щось буде не так! В перший рік участі я спекла 50 вертут. Прийшли з донькою, почали розкладати, і як почали люди до нас йти, що ми розгинатися не встигали, я не встигла навіть фартух надіти. Миттєво все розкупили. І усі наступні ярмарки було так само, - розповіла господиня.
- Фестиваль вертут – це моє одне з найулюбленіших свят. Навіть у доньки весілля було як раз в день фестивалю. І я цілу ніч пекла. Вона мене сварила, що в мене тиск підніметься від втоми. А я кажу: ні. Тиск підніметься, якщо я не спечу вертути. А потім додала: давай я швиденько зранку побіжу спочатку з вертутами на фестиваль, а потім вже на весілля, - з посмішкою згадує пані Галина.
Любов до вертут у жінки з дитинства. В родині була традиція, бабуся пекла, потім тітка.
- Це було святе. На Проводи рідні завжди чекали бабусю з вертутами. Потім - мою тітку чекали. А тепер вже мене.
Вертути пані Галини замовляли у Київ, Миколаїв, Херсон, Харків і навіть везли за кордон. Готує вона їх, коли знайомі передають своїм синам воїнам посилки на передову.
Радує жінку, що коли вона пече вертути, маленька онука часто знаходиться коло неї, просить і їй тісто дати. Значить, є надія, що сімейна традиція пекти вертути продовжиться.
Усі хотіли вертуту зі шкварками
Наталія Рогачко почала пекти вертути ще школяркою. Рецепт – від мами. Вона, згадує жінка, завжди пекла вертути у неділю.
- Коли мене запросили до участі у фестивалі, я приготувала не лише вертути, а й інші українські страви – сальтисон, налисники. Людей було багато, і усі хотіли саме вертуту зі шкварками. Ми і пригощали, і продавали. З донькою одягли українські костюми, з нами приходили фотографуватися, було приємно і весело.
За словами пані Наталії, дівчата в її родині вміють готувати вертути. Але навчати ще є кого, зараз цей досвід в неї хоче перейняти і онук.
Біляївські господині, які печуть вертути
Коли печеш для наших воїнів – втоми не відчуваєш
- У нас вдома був закон – на вихідні щось пекти. Тому з випічкою в мене давня любов, - ділиться Валентина Ведьохіна. - Однак саме біляївські вертути навчилася готувати декілька років тому. Участь у фестивалі беру з 2013, але з булочками пиріжками, солодощами. Якось побачила – вертути у дівчат. І теж почала пробувати, пізніше подивилась майстер-клас Світлани Дими, підправила свій рецепт, і тепер враження, наче печу їх все життя. І у невістки моєї вони виходять смачні.
- Я так радію, що навчилася. Бо коли зараз проходять благодійні ярмарки, коли волонтери збирають кошти для наших захисників, я печу вертути і теж завжди виходжу, щоб хоч якось підтримати воїнів. Або з радістю готую, щоб передати їм скуштувати.
- Коли знаєш, що для хлопців печеш, і втоми не відчуваєш. Під час минулорічної акції я 18 вертут зробила, встала зранку, і до обіду все було готове. Не знаю, як так швидко, і як все вдалося, був ентузіазм, що саме хлопці будуть їсти їх, бо їм хочеться домашнього.
Для вертути потрібен настрій
Погоджується з колегою-майстринею і Ніна Романович. Вона вважає, що під час процесу приготування вертути дуже важливий настрій і емоції, особливо, коли ти знаєш для кого цю вертуту готуєш, для якої події.
- Коли захисникам пекли, то величезні коржі в мене по всій кухні літали, і все вдавалося, - пояснює жінка.
Свій рецепт вертути пані Ніна спочатку частково запозичила з молдавської кухні. Але виходило не те, що хотілось. Почала аналізувати, експериментувати, читати, дивитися рецепти інших майстринь і винайшла власний. Хоч, зізнається, і досі може додавати до нього якусь нову родзинку.
Жінка говорить, що залюбки показує знайомим, як готує вертуту. Наразі цим цікавиться колега з вокального ансамблю.
Також господиня наголошує, що справа випікання вертути нелегка, потребує не лише навичок і терпіння, а і сили. Але для доброї справи вони завжди знаходяться.
- Коли ми передавали вертути захисникам на фронт, на другий день мені на вайбер прислали фото, що мої вертути потрапили у Миколаїв саме до наших біляївців. Я аж розплакалась, так було приємно. Такі моменти вселяють ще більшу віру у нашу Перемогу і додають сил, щоб залишатися у тонусі, бо наша підтримка важлива, - зазначила пані Ніна.
