Людмилі Белінській з Одеси повідомили, що її чоловік Руслан, який був військовим, загинув. Однак вже за 10 днів їй повідомили, що він живий, але в полоні. Тоді жінка наважилась на неймовірний вчинок.
Джерело: ТСН
Жінці подзвонили зі звісткою, що чоловік загинув під Херсоном. Обіцяли привезти тіло за кілька днів. Людмила не повірила й перепитала, чи це він, на що їй відповіли – є 3 свідки.
"Ваш чоловік - герой, він загинув, привеземо за день-два. Я кажу це точно він? Так, три свідки, які бачили, як пробило голову наскрізь, не виживають люди від такого поранення", - згадує жінка ту розмову.
Готувались до похорону
Згодом Людмилі повідомили, що під щільним вогнем не можуть забрати тіло Руслана. Однак спробують це зробити, тому родина має готуватися до похорону.
Однак насправді Руслан був живий. Весь цей час він лежав в окопі в селі Олександрівка на Херсонщині. Його туди відтягнули, аби не переїхала техніка. Там чоловік пролежав 3 дні, після цього мешканці Олександрівки пішли окопами, аби подивитися, чи немає там поранених українських військових.
"Вони почули, що я хриплю і мене дістали. Мене поїли яйцями і молоком", - розповідає Руслан.
Чоловіка взяли в полон
Руслана ховали у хліві. Оскільки він мав поранення в голову, двоє чоловіків вирішили доправити його до лікарні,. По дорозі їх перехопили росіяни. Вони привезли Руслана у СІЗО, а згодом до лікарні Херсона. Йому пропонували перейти на бік ворога, але воїн обрав полон.
Нейрохірурги провели операцію Руслану. Йому видалили частину черепа та почистили рану. Мозок був ушкоджений, що вплинуло на моторику, тому чоловік не міг ходити. Окупанти розуміли, що втекти він не зможе.
Руслан подзвонив дружині
У лікарні Руслану вдалось пригадати номер дружини. За 10 днів після звістки про загибель, їй подзвонили лікарі з Херсона і повідомили, що Руслан живий.
Відтоді жінка мала змогу говорити з лікарем, але ситуація у Херсоні загострювалася. Ставало складно з медикаментами.
У вересні Людмила наважилась їхати в окупований Херсон. Їй вдалось знайти перевізника, який погодиться через десятки блокпостів перевести важкопораненого українського військового. Вона попередила Руслана, який чекав кілька днів.
"Немає і немає, я не знаю, що думати, і тут відкриваються двері. В мене сльози на очах, я плакав, я не можу говорити", – згадує чоловік.
Без допомоги херсонців нічого б не вийшло
Людмила зазначила, її спецоперація провалилась, якби не допомога відчайдушних херсонських лікарів. Щоб вийти з лікарні, вони чітко дотримувалися порад небайдужих херсонців.
На чорному вході їх чекала автівка, а за кермом машини був чоловік місцевої масажистки, яка приходила до Руслана в лікарню. На паромній переправі Руслана та Людмилу чекали українські перевізники.
Подружжю пощастило, оскільки росіяни не перевіряли їх ретельно. На першому українському блокпості Людмила зрозуміла – спецоперація вдалась, вони їдуть додому. Людмила по суті викрала свого Руслана з полону. 13 вересня вони повертаються до Одеси саме в день народження Руслана. Вдома на нього чекали доньки з тортом.
Є надія, що встане на ноги
Зараз Руслан наполегливо тренується, через пошкодження мозку порушена моторика рухів. Але м'язам дають щоденне навантаження, аби мозок згодом згадав, як кінцівками посилати правильні імпульси. "Організм буде використовувати резерви і здорові частини мозку візьмуть на себе функцію пошкоджених. Нейропластичність - це дуже складний процес", - кажуть в реабілітаційному центрі.
Чоловік прагне для початку почати хоча б самостійно пересуватись квартирою. “Я для цього все роблю, я тренуюся. Першик крок мені дає надію на майбутнє, що я зможу ходити”, - говорить Руслан.
