“Я була дружиною ризикового безстрашного чоловіка ще до війни. Євген – екстремальний мандрівник та альпініст за покликанням, безмежно закоханий в Україну. Більшу частину свого життя він присвятив тренуванням, подорожам, змаганням. А з 2014-го року паралельно займався волонтерською діяльністю, регулярно їздив у зони бойових дій та допомагав нашим захисникам, як міг. Я розуміла, що у разі повномасштабної війни він точно не залишиться осторонь”, – розповідає Біляївка.City Надія, дружина військового парамедика з Одеси.
Відмовляти не було сенсу
Познайомилася пара в IT-компанії, куди Надя прийшла на стажування. Женя там працював маркетологом. Спочатку вони майже не помічали одне одного. Аж поки у Жені не з’явився чотирилапий друг – лабрадор Ларі. Можна сказати, що він і об’єднав пару. Одна спільна зустріч з милим цуценятком вилилася у чотири роки подружнього життя.
– Секрет нашої пари в тому, що ми поважаємо інтереси, бажання та цілі, які маємо, – каже Надія, – не перетягуємо ковдру на себе, а, навпаки, підтримуємо у всіх починаннях. Наприклад, восени 2021-го року Женя представляв Україну на Tour des Geants – гонці довжиною 330 км у горах на межі Італії, Франції та Швейцарії з набором висоти 24 км. Це надскладна дистанція, величезний ризик і місяці тренувань, коли ми майже не бачились. Однак, я розуміла, наскільки це важливо для нього, адже сама спортсменка. Тому, звичайно, підтримувала і раділа його досягненням.
У перший день війни Євген пішов добровольцем до військкомату. Те, що війна неминуча, пара зрозуміла десь за місяць до повномасштабного вторгнення і почала потрохи готуватися. Тож, коли 24-го лютого вони прокинулися від вибухів, діяли злагоджено та швидко. Надя схопила зібрану тривожну валізу і поїхала до родичів, що мешкають у передмісті Одеси, а Женя пішов записуватися до лав територіальної оборони.
– Відмовляти його не було сенсу. Це рішення він прийняв ще до війни, – ділиться дружина військового парамедика.
Паралельно Женя почав проводити курси з тактичної медицини для бійців. У нього був великий досвід надання першої медичної допомоги. Адже він – альпініст. Його хобі – це постійний ризик, який нерідко супроводжується нещасними випадками. І коли біда стається високо в горах, лише знання тактичної медицини може врятувати життя.
Дзвінок: “Мене відправляють на фронт”
– Одного разу він подзвонив мені і сказав, що його відправляють на фронт у якості військового парамедика. Він пишався тим, що матиме змогу рятувати хлопців на передовій. Для мене, звичайно, ця новина була жахливою, хоча я й намагалася максимально тримати себе у руках, – каже Надія.
З тих пір вона щодня з нетерпінням чекає на дзвінок від коханого. Чи все з ним добре? Щоправда, в зоні бойових дій зв’язок є не завжди. Тож іноді доводиться чекати по 4-5 днів.
– Тоді я записую йому відеоповідомлення і розповідаю про свій день, свої плани і досягнення. Аби навіть перебуваючи на фронті, він завжди був у курсі всіх подій. Звичайно ж, це важко, коли ти пишеш і не отримуєш відповіді. Пам’ятаю, як приймала участь у благодійному забігові на підтримку ЗСУ, зайняла друге місце серед жінок. Так хотілося поділитися цією новиною з коханим, однак зв'язку не було ще кілька днів – для мене це була справжня перевірка терпіння.
“Якби я була черв’ячком, ти б мене все одно так сильно кохав?”
– Коли нам все-таки вдається поговорити хоча б декілька хвилин, я, зазвичай, жартую. Таким чином намагаюсь підтримати його і хоч трохи відволікти від усього того жаху, що відбувається довкола. Якось він був дуже стомлений після чергового обстрілу. Звичайно ж, мені не терпілося розпитати, що сталося, але я розуміла, що це не влучний момент. Тож просто спитала: “Женя, скажи чесно, якби я була черв’ячком, ти б мене все одно так сильно кохав?” Це його так розсмішило, що він потім ще довго того черв’ячка згадував.
Надя ніколи не запитує, як у чоловіка справи. Вона розуміє, що він сам поділиться тим, що можна казати, а все інше – не для розголосу. Натомість регулярно дізнається, як він себе почуває, що в нього на душі.
Дівчина завжди шукає способи, як підтримати коханого, хоч і віддалено. Вона вірить, що перешкоди лише зближують та зміцнюють стосунки.
– Іноді я готую його улюблені страви і відправляю через волонтерів. Разом з їжею кладу маленькі коробочки із написами, типу “Відкрий, коли буде лячно” або “Відкрий, коли буде сумно”. Звичайно ж, у них ховаю щось крихітне і символічне, аби він міг взяти з собою на фронт.
Мурал в Аркадії, присвячений військовому парамедику та його лабрадору
Одного разу Женя приїжджав в Одесу за медичним спорядженням. Дівчина вирішила зробити йому особливий подарунок. Вона звернулась до команди одеських художників LBWS із проханням створити мурал в Аркадії, присвячений військовому парамедику та його улюбленому лабрадору Ларі.
– Найкумедніше, що коли приїхав Женя, розпочалось справжнє стихійне лихо – дощ, сильний вітер, – згадує дівчина, – але я розуміла, що іншої можливості найближчим часом в мене не буде, тож таки витягнула його гуляти у непогоду. Коли ми дійшли до картини, Женя спочатку взагалі пройшов повз. Я зупинилась, кажу: “Дивись, який пес, так схожий на нашого Ларі”, – а він все одно нічого не розуміє. Лише після моєї фрази “То може це дружина тобі подарувала?!” нарешті побачила погляд, сповнений захвату і здивування одночасно. Тоді й зрозуміла: сюрприз вдався!
Дружина військового – це його надійний тил
– Бути дружиною військового – це одночасно страшно і почесно. Я хочу побажати усім жінкам, які чекають чоловіків з фронту, набратися сил і терпіння. Будьте міцним тилом для своїх захисників, робіть їм маленькі сюрпризи (наскільки це можливо в умовах війни) та завжди кажіть, наскільки ви пишаєтесь ними. Також не забувайте й про себе – бережіть психологічне здоров'я. Вийдіть з усіх груп, де з ранку до ночі сіють паніку, діляться страхами та домислами. Краще присвятіть свій час мистецтву, спорту або добрій справі. Давайте триматися, допомагати одне одному і разом наближати Перемогу!
