11 листопада Херсон звільнили після 265 днів окупації. Українських військових зустрічали неймовірно емоційно – міцними обіймами, прапорами, сльозами радості. Місто не скорилося загарбникам, а стало символом незламності та українства. Вісім місяців партизани та активісти руху спротиву готували плацдарм для ЗСУ, постійно нагадуючи окупантам та зрадникам, що вони чужі на цій землі, що наші хлопці вже близько.
Лілія – була серед них. Вона одна з головних координаторок руху "Жовта Стрічка" в Херсоні. Дівчина разом зі своїми однодумцями організувала мирний рух громадянського опору. Коли російські військові патрулювали місто, вона клеїла листівки, малювала графіті, розвішувала стрічки та передавала важливу інформацію Збройним Силам України.
У "Жовтій стрічці" кажуть: якщо говорити про сміливість, то це про Лілію. Адже 80% роботи руху опору у Херсоні – це її заслуга.
Біляївка.City вона розповіла, чому не побоялася виражати протест, коли навіть багато чоловіків з силових структур виїхали з міста. Звідки взялася ця мужність, і що давало їй сили боротися?
- Насамперед, я хотіла бути прикладом для своєї 12-річної доньки. Тому будь-яка така громадська робота відволікала мене. Приходячи додому, я надихалась патріотизмом власної доньки, яка допомагала плести стрічки, малювати плакати, купувати фарбу.
24 лютого, як і всі, Лілія прокинулась від "російських будильників", які прилітали по українським містам та над ними. У лютому росіян в Херсоні ще не було, перша військова техніка з’явилася у місті ближче до березня. Це викликало страх та паніку, але розгубленості не було. Тоді тисячі людей самоорганізовувались та виходили на протести, це було небезпечно, але такий час, говорить дівчина.
Після перших мітингів на активістів та патріотів почали полювати, їх викрадали, катували. Велика небезпека була попасти у так звані підвали до росіян. Але Лілія зізнається, що найстрашніше було нічого не робити. Діяти так, щоб не попастися, допомагали інструкції з безпеки та кібергігієни. Це важлива інформація для тих, хто хоче чинити мирний спротив в окупації і зберегти життя.
Лілія говорить, що діяла завжди дуже обережно. Але були випадки, коли вона була близькою до викриття. Люди бачили її з плакатами або фарбою. Боялась, що можуть здати, але місцеві патріоти не видавали, бо Херсон – це Україна. Листівки та графіті з українськими наративами морально підтримували херсонців. На ворогів та колаборантів вони діяли як елемент тиску: їм тут не місце, спротив посилюється.
Це давало сили боротися далі. Була віра, що Херсон знову буде вільним. Врешті успіхи української армії на фронті та робота партизан в тилу дали свої результати. 11 листопада, коли з’явилися перші повідомлення, що наші хлопці вже близько, Лілія повірила не одразу. Хоча це її листівки "ЗСУ йде" кошмарили окупантів і надихали місцевих, що Херсон буде українським.
- Не вірила, поки не побачила їх на власній вулиці. Тоді швидко побігла додому за прапорами та символіками. І наробила багато фото з воїнами. Сльози, навіть зараз, коли згадую, бо 100% вони бачили всі мої надписи "ЗСУ ЙДЕ".
Щоправда знайшлися в Херсоні і зрадники. Переважно це були люди, які купилися на гроші та обіцянки рашистів. Але коли пішла тенденція, що ті кидають навіть своїх, колаборанти різко почали шукати амністію в очах патріотів та правоохоронних органів України.
Згадуючи свій досвід життя в окупації, Лілія говорить, що страху не відчувала. Складнощі були лише фінансові, потрібно було годувати сім’ю та купувати ліки. Вижити в умовах безробіття, дефіциту та високих цін було непросто. Особливо, якщо потрібні препарати, які в аптеках не продають. Раніше їх привозили на замовлення. Під час окупації із цим були свої проблеми.
- Я потребую спеціальних медикаментів, які замовляла окремо в аптеці з 200-300% накрутки на ціну. Було тяжко, але мені допомагали фінансово.
Після звільнення Херсона рух "Жовта стрічка" опублікував фото Лілії та її історію. Адже, на думку активістів, країна має знати своїх героїв в обличчя. Сама Лілія говорить, що відпочити планує лише після перемоги України. Мріє приділити більше часу сім’ї та власному здоров’ю. А українцям, які зараз знаходяться на захоплених територіях, в оточені ворогів, радить пам’ятати, що окупація – тимчасова, а Україна - вічна.
Об’єднані жовтою стрічкою: як виник рух опору в Херсоні
Активісти руху говорять, що їх зброя - це мирний громадянський протест, і він так само важливий, як будь-яка інша боротьба. З одного боку, це інструмент тиску - не дати окупантам відчути себе у безпеці на чужій території. З іншого - можливість об’єднати українців в окупації і показати, що вони не самотні в своїй боротьбі.
На Херсонщині рух спротиву "Жовта стрічка" починався з двох людей, які були його кістяком. Наприкінці квітня активісти вивезли свої родини з окупованої території. Самі повернулися в Херсон, щоб продовжити боротьбу. Один з них - Іван, який займався програмним забезпеченням у команді. В інтерв’ю ВВС News Україна чоловік розповів, що вони обрали назву "Жовта стрічка", бо це один з кольорів національного прапору.
"Кожен може висловити власний протест. Просто пов’язати жовту стрічку. І окупанту не знайти, хто це зробив. І простому українцю ця стрічка нагадуватиме, що це Україна. І він не втрачає надії".
Так жовта стрічка стала символом громадянського спротиву.
Як чинили спротив на окупованих територіях
Коли на окупованих територіях вперше заговорили про референдум, одним із напрямків роботи активістів був бойкот псевдоголосування. Людей агітували не отримувати паспорт країни-терориста. Пояснювали, чому не потрібно брати участь в незаконному голосуванні, і як цього можна уникнути.
Людей закликали ігнорувати псевдореферендум та не отримувати російський паспорт
Масштабною акцією в Херсоні був флешмоб "Віддери фашизм". Люди знищували агітаційну рекламу рашистів - палили газети, псували білборди.
Також вішали жовті стрічки, розклеювали листівки, малювали графіті "ЗСУ йде" чи "ЗСУ близько" та передавали українській армії інформацію про ворога.
Координатори інформували активістів про необхідні заходи з безпеки. Наприклад, виходиш на завдання - почисть телефон, міняй маршрути, одягни інший одяг, приховай обличчя.
"Хтось в’язав стрічки у себе в селі, хтось в комендантську годину в Херсоні йшов малювати жовту стрічку на ворожому білборді. Ми не просили про це. Але у людей було стільки сміливості. Щоразу нас це мотивувало вкладатися в людей і працювати далі", - розповів Іван.
Звичайно, ця робота була дуже ризикованою. Так, в однієї з активісток вдома знайшли пакет жовтих стрічок. Хтось здав її, і вона три тижні провела в підвалі.
Флешмоб "Віддери фашизм"
Загалом рух спротиву "Жовта стрічка" об’єднав навколо себе українців не тільки в Херсоні, а й на Донеччині, Луганщині та Криму.
Щоб усі могли безпечно "зібратись" в окупації, активісти організували два онлайн-мітинги. До віртуальних протестів долучилися близько 65 тисяч людей.
Координатори "Жовтої стрічки" наголошують, що вони чинять опір мирним шляхом. Замахи на колаборантів не влаштовували. Хоча активістам часто це приписують. Кажуть, що не усі можуть вбивати чи підривати когось. Але є інші методи висловити свій протест в окупації. І люди були вдячні за таку ідею. Говорили, якби не жовті стрічки, то вони б не знали, як показати свій спротив.
Сьогодні вся Україна радіє звільненню Херсона та вітає херсонців з цією подією. Але активісти стверджують, що рух спротиву продовжує свою боротьбу. Адже українці з інших окупованих темрявою міст так само чекають на ЗСУ і вірять, що вони вже близько.
