Дмитро Кабаненко – приватний підприємець з селища Хлібодарське, що на Одещині. Побудував успішний бізнес у сфері гостинності – з 2014 року керує готелем "Хлібодарський". На громадських засадах займався у селищі благоустроєм, навчився екологічним методом боротися з амброзією і навіть уклав угоду з місцевою радою на виконання цих робіт. З початку повномасштабного вторгнення Дмитро разом з усією країною бореться зі ще одним шкідником – зовнішнім. Його волонтерська місія полягає у тому, щоб переганяти автівки з Європи і передавати їх військовим. В умовах воєнного стану зробити це чоловікам, які є невиїзними, - непросто. Але йому це вдається. Як? Чоловік розповів Біляївка.City.
Давно розумів, що росія розв’яже війну проти України
- Студентом я часто бував у Криму, бачив їх військові бази і розумів, що рано чи пізно це станеться. Це було задовго до подій у 2014-му. Після них вже було цілком зрозуміло, що повномасштабна війна буде.
24 лютого Дмитро пам’ятає як сьогодні. Після вибухів в Одесі перше, що зробив, це позаклеював усі вікна скотчем та вивіз родину у більш безпечне місце.
Люди у той момент вже активно самоорганізовувались: чоловіки думали, як забезпечити порядок у селищі, об’єднувались в самооборону, патрулювали вулицями. Дмитро також пішов до старостату. Відніс туди усі камери, які демонтував в готелі.
До самого готелю також почали активно прибувати жінки з дітьми, які виїжджали з небезпечних місць і шукали прихистку. Якщо була потреба, їх розміщували безкоштовно. Багато було іноземних волонтерів – з Франції, Німеччини, Великої Британії, які привозили гуманітарну допомогу. А от мажорних чоловіків, зізнається Дмитро, приймали дуже дорого. На ці кошти одразу купували нові камери, які встановлювали у селищі, та монітори, щоб за усім спостерігати і вчасно зреагувати на диверсантів, які можуть туди зайти.
Військові поручилися
На громадських засадах Дмитро тоді виконував обов’язки оперативного чергового Хлібодарської громади. Цілодобово слідкував за камерами та наглядав за тим, щоб у селищі не з’явилися чужі. Коли ця робота була налагоджена, чоловік передав пульт охорони іншим людям. А себе знайшов в іншій допомозі – став привозити авто для фронту з-за кордону.
- Я дізнався, що є така потреба. Благодійник придбав для військової частини три автомобілі. Два доставили, один не змогли – не знайшлося водія. Я викликався допомогти. Мене одразу попередили, що отримати дозвіл на перетин кордону буде складно. Перегоном займаються або жінки, або чоловіки, які за станом здоров’я непридатні для військової служби. Я вивчив це питання. Дізнався, що є цілком законні підстави, які дозволяють мені це зробити як волонтеру. Для цього потрібно отримати мотиваційні листи від військових та благодійних фондів, в яких вони ручаються за тебе. Далі це все ретельно перевіряють відповідні служби, а потім видають дозвіл.
Дмитро Кабаненко під час проходження військової підготовки
Мотиваційні листи Дмитру надали командири декількох військових частин, з якими він знайомий ще з 2014 року. Тоді готель "Хлібодарський" зачинився для відвідувачів і приймав військових, які виходили з Криму. Так само відгукнулися благодійні організації з України та Польщі.
Перше авто волонтер переганяв з польського міста Плешев. Але сталася неприємна, хоч і стандартна для цієї процедури, ситуація - через 400 км машина зламалась. Довелося викликати евакуатор. Допомогла із цим українка, яка мешкає в Польщі. Дівчина знайшла оптимальний варіант по ціні. Але коли власник фірми дізнався, що цю автівку Дмитро везе на фронт, то взяв на себе послуги евакуатора.
- Далі стояло питання з ремонтом. Зателефонував військовим, вони кажуть – кидай авто та повертайся додому. Але як – стільки зусиль, і все марно? Я вирішив почекати, поки зроблять діагностику. Дякувати Богу, у Польщі було де зупинитися – мене прихистив друг. За тиждень СТО виставило рахунок за ремонт, пояснили, що з ладу вийшла корзина щеплення та гідравлічна система. Оскільки я таких коштів не мав, то довелося оголошувати збір. Завдяки небайдужим людям за добу зібрав половину суми, іншу частину надали друзі тієї українки, яка допомогла з евакуатором. І справа зрушила з місця.
Люди у чергах вмирали
Але найскладніше, говорить Дмитро, чекало попереду. Тоді ще діяло нульове розмитнення, і кордони були перевантажені. Люди стояли у чергах тижнями – вмирали, народжували дітей. Були й інші трагічні випадки, коли машини просто спалахували на місці.
- Я потрапив у затор, який розтягнувся на 8 кілометрів у 3-4 ряди. Усе просувалося дуже повільно. Я показував документи з підтвердженням від конкретних військових підрозділів, що везу авто для ЗСУ, але ніхто не давав зеленого коридору. Руки просто опускалися. Їздив з одного пункту до іншого, просив, щоб пропустили, але у відповідь чув одне - "ми також волонтери, станьте у загальну чергу".
Автівки, які вдалося привезти з-за кордону та передати на потреби армії
Потім нульове розмитнення скасували, ситуація більш-менш стабілізувалася. В будь-якому разі шанси не “зависнути” у черзі на кордоні мають лише ті, у кого з документами буде все в порядку. У Дмитра з цим проблем не виникало, але знає хлопців, в яких вони були. Причому, стверджує він, абсолютно безпідставно. Вони і справді переганяли авто для армії, але не було якогось папірця, і до них виникали питання.
Загалом процедура купівлі іноземного авто для ЗСУ не відрізняється від купівлі транспорту для особистого користування. Єдине, тут за документами покупцем виступає благодійний фонд.
- Головною умовою має бути акт приймання-передачі між благодійним фондом та військовою частиною. По суті, цей документ засвідчує, що машина буде використовуватися за призначенням, а в людини, яка її пригнала, не буде проблем із законом. Коли мені телефонують, я одразу про це запитую. Якщо військові можуть мені його надати, я їду.
За покупкою авто для ЗСУ стоять десятки людей
За декілька місяців Дмитру вдалося привезти з-за кордону 6 автівок, серед них – позашляховики, буси та машина швидкої допомоги. Усі пішли на південний напрямок фронту – Херсон, Миколаїв, Одесу.
Машини фонди та благодійники обирають за запитами військових, часто вони роблять це самі. Потім знаходять людину, яка поїде її забирати. Так виходять на Дмитра. Витрати на дорогу та транспортування чоловік бере на себе. Лише останній раз благодійник зі Львова компенсував йому дорогу.
Автомобілі приганяє не лише з Польщі. "Швидку", наприклад, привезли з Фінляндії. Її придбали на кошти львівського мецената, який уже багато років живе в США. Машина подолала більше 2,5 тисяч кілометрів, і зламалася. Благодійник також оплатив ремонт. Тож військовим її передали в належному стані.
- Ще було замовлення на дві автівки в Нідерландах. Я поїхав, виявився металобрухт. Але сказали брати. Оголосили збір на реставрацію, люди відгукнулися. На все про все пішло півтора місяці.
Під час одного з відряджень Дмитра прихистила родина в'єтнамців, з якою він співпрацював, коли мав бізнес на ринку "7-ий кілометр"
Щоб не витрачати час і кошти на машину, яка не варта уваги, Дмитро звертається до знайомих, які живуть за кордоном. Вони їдуть на місце, оцінюють її стан та розповідають про свої враження.
За покупкою кожної автівки для ЗСУ іноді стоїть десятки людей — хтось збирає кошти, хтось шукає авто, хтось забирає звідти й везе на фронт, хтось ремонтує. Більшість людей між собою не знайомі. Усе тримається на бажанні допомогти. Бо машини на фронті – це розхідний матеріал. Сьогодні є, а завтра – зламалася чи обстріляли. Тому потреба в них колосальна.
Місяць тому Дмитро відкрив власний благодійний фонд - "Хлібодарський". Надалі планує працювати через нього. Говорить, що це найоптимальніший варіант в контексті привезення авто з-за кордону.
- Не треба шукати фонди та бути посередником. І меценати є, які готові перерахувати кошти на рахунок БФ. Але вони хочуть працювати лише з перевіреними організаціями.
Наразі Дмитро збирає усі необхідні документи, щоб БФ "Хлібодарський" запрацював. Найбільша проблема виникла з отриманням свідоцтва неприбуткової організації, бо були закриті бази. Але її вдалося вирішити.
Готель "Хлібодарський" також продовжує працювати. Для військових діє знижка у 30%. Представників громадських організацій та благодійних фондів, за попередньою заявкою, приймають безкоштовно.
Фото у публікації - з архіву Дмитра Кабаненка.
