Вони не наділені суперсилою чи надзвичайними здібностями, не професійні військові і раніше не думали, що візьмуть зброю до рук. Вони звичайні люди, які до війни працювали фінансистами, психологами, підприємцями, музикантами, програмістами, і після вторгнення окупантів могли б продовжувати працювати в тилу, займатися своєю справою. Але, вирішили, що більше потрібні в армії. Зараз вже воїни, максимально мотивовані і готові захищати свою країну. Їх найсильніша зброя – це любов до України. Бійці 126-ої окремої бригади територіальної оборони Одеси ЗСУ розповіли, ким були у мирному житті, і що їх спонукало стати добровольцями.
Українець не лише за паспортом
Військовому з позивним Мудрий 29 років, він кандидат економічних наук з банківської справи. В мирному житті був успішним бізнесменом, керував фінансовою компанією, яка займалась інвестиціями. Активно займався спортом, виступав на змаганнях з тріатлону: біг, плавання, велогонка.
Військовим себе він ніколи не бачив. Цілі були інші – розвивати свій бізнес, здобувати перемоги у спорті, розвивати країну, але довелося залишити усе те життя, яке було до 24 лютого.
Мудрий
- В мене через кілька місяців мали бути спортивні змагання у Барселоні, до яких я готувався. Але почалася війна, і пріоритети змінились, - говорить Мудрий.
- Мене часто запитують: чому я не залишив Україну? Для мене це був би вчинок не гідний чоловіка. Я українець не лише за паспортом, а душею і серцем, по життю. Тут народився, виріс, тут моя родина, тут створив бізнес. Чому я маю кудись їхати? І особливо, коли росія намагається позбавити свободи і незалежності мою країну. Рішення лише одне – брати до рук зброю і захищати.
Боєць каже, що спочатку скептично сприймав новини про можливий напад росії на Україну. Бо сподівався, що у 21 столітті усі питання вирішуються шляхом дипломатії.
Він переконаний, що за цей час Україна вже довела усім, що є не 23-ою, а першою армією світу. Інакше як пояснити факт, що наші захисники дають відсіч тим, кого вважали другою армією світу.
- На жаль, ціна нашої перемоги висока, жахлива. Але я вірю, що Україна засяє ще більше, а майбутнє покоління українців буде ще більш свідомим і сильним.
Дівчина з лопатою в окопі
Творча особистість, композиторка за фахом, громадська діячка за покликанням, а зараз - бойовий медик з позивним Руна. З перших днів війни дівчина приєдналась до волонтерського руху, а пізніше очолила місцевий партизанський загін спротиву.
Руна
- Коли твої плани на майбутнє горять разом з українськими містами, ти мобілізуєшся і просто робиш те, що повинен. Тож, ми почали з виготовлення великої партії коктейлів Молотова, а потім перейшли до тренувань з бойової підготовки. Вже пізніше, коли я дізналась про потребу у спеціалістах з тактичної медицини в ТРО, прийняла рішення рухатись в цьому напрямку, — згадує Руна.
Після такого рішення, за словами військової, більшість її друзі припинили з нею спілкування. Дівчина припускає, що так їм зручніше заперечувати сам факт війни, залишаючись в зоні умовного комфорту.
Проте саме в теробороні Руна по-справжньому зрозуміла, що таке побратимство, міцні зв’язки та справжня дружба, навчилась цінувати життя тут і зараз.
- Я сьогодні — це дівчина з лопатою в окопі, дівчина, яка повзе в повній екіпіровці, притискаючи до себе автомат, а потім втискається в колючий пісок після кидання гранати. Мені не страшно, я не втомлююсь, бо я пам’ятаю, заради кого та чого тут, — розповідає вона. - Ми будемо чинити опір до останнього. Я - бойовий медик, а це значить "стріляй в чужих, рятуй своїх". Тож попереду - багато роботи. А після перемоги – відбудова країни, дім на колесах та кругосвітня подорож.
Хотіли бути корисними
Це брати-близнюки, вони добровольці тероборони і зараз мають позивні Найк та Егоїст, хоча один одного називають Малий. Найк - кваліфікований інженер в будівельній компанії, Егоїст – програміст.
Хлопці мали достатньо можливостей виїхати за кордон в перші дні війни. Проте бажання боронити рідне місто стало пріоритетом.
Найк та Егоїст
- Ми думали про те, де можемо бути корисними зі своїм досвідом та вміннями. Так ми приєднались до лав місцевого підрозділу ТРО і взялись за налаштування систем відеоспостереження та зв’язку на одному з пунктів тимчасового перебування добровольців, — розповів Найк.
Згодом брати потрапили у структурний підрозділ бригади та почали здобувати нові для себе знання з військової підготовки та тактичної медицини.
- До війни ми намагались обирати нові професії так, щоб завжди бути на різних позиціях та у різних сферах. Я вивчаю нові мови програмування, а мій брат проєктує багатоповерхівки. А ввечері ми обмінюємось інформацією, кожен стосовно своєї справи, і шукаємо, де ці нові знання можуть бути корисні. Дотримуємось цього ж принципу і тут, у бригаді, допомагаючи один одному вже в нових реаліях, — доповнив свого брата Егоїст.
В братів не залишилось рідних, зараз вони наставники один одному і мають спільні плани на майбутнє. Після перемоги мріють побудувати великий дім за власним проєктом і перевезти в нього своїх котів, за якими дуже сумують.
Мирною людиною була, поки в Україні був мирний час
Жінка-воїн з позивним Голда з родини корінних одеситів. Народилася та виросла в Одесі. І куди б не приводила її доля, знову поверталася до рідного міста. За фахом перекладачка, а також підприємниця, власниця салону краси. З 2017 року – зоозахисниця, яка допомагала безпритульним собакам, котам, птахам не лише в Одесі, а й інших регіонах України.
- Я була щасливою… до початку війни. А потім зрозуміла, що мирною людиною була, поки в Україні був мирний час, а зараз ситуація зовсім інша і стосується кожного українця. Тому і вирішила добровільно піти до ЗСУ, - поділилась військова.
Голда
Зробила це Голда разом зі своїм чоловіком. Вони наразі служать у різних військових частинах і бачаться вкрай рідко.
- Ми з чоловіком були абсолютно впевнені, що в нашій країні завжди буде мир. Тому про військову підготовку, військове навчання думок ніколи не було. Тепер все інакше. Зараз ті, хто ще вчора був звичайними людьми, добровільно прийшли до ЗСУ і стали військовими, щоб припинити звірства, які кояться на нашій землі, повернути в Україну мир та спокій.
Страшно, що є ті, кого вже не повернути. Страшно, але водночас я безмежно пишаюся нашими українцями, які не сумніваються в нашій Перемозі. Добро завжди перемагає зло. Ми воюємо на боці добра. А значить, все буде Україна!
Війна – це тяжка психологічна робота
Військовий з позивним Сарган за фахом психолог. Коли побачив, що росія вторглася в Україну і руйнує її міста, зрозумів, що не зможе залишатися вдома. Пішов і записався до тероборони, де служить вже 5-й місяць.
Сарган
- В мене немає військового досвіду, але я розумів, що психологія на війні теж потрібна, бо війна – це тяжка психологічна робота, - говорить він. - Як фахівець, я знаю, як піклуватися про своє психологічне здоров’я, на що звертати увагу. Намагаюсь підтримувати і своїх хлопців з підрозділу, даючи поради. Тут важливо бути відкритим. Бо будь-який сум, хвилювання важливо не тримати в собі, а виговорювати. І коли поруч є людина, яка може тебе вислухати і зарадити - це важливо.
Тут, на передовій, за словами Саргана, доводиться виконувати різну роботу: більш небезпечну, менш небезпечну. Але вона уся потрібна.
- Я, наприклад, перші тижні працював на кухні. І це теж було важливо, адже у полі бійці мають отримувати свіжу і гарячу їжу, а не харчуватися сухпайками. І хтось має це для них робити. А щоб виконувати небезпечні завдання, довелось навчатися багатьом іншим речам: глибоко закопуватись, маскуватися, бути пильним і швидко реагувати на небезпеку.
Вірить Сарган, що правда на нашому боці, і що Україна обов’язково переможе.
Завдання - оберігати родину
Бійці з позивними Шеф та Підлеглий - батько і син. Вони разом вступили до лав Сил ТрО ЗСУ. До війни так само разом працювали.
Шеф і Підлеглий
- Я навчався на інженера-будівельника і працював з батьком. Але російські окупанти завадили моєму навчанню. Змусили вчитися володіти зброєю і воювати, - розповів Підлеглий. – Цікаво, що в армії я теж у підпорядкуванні у батька, він командир відділення, тому і тут отримую він нього на горіхи, але не нарікаю. Пішов до тероборони, бо жити в окупованій Україні не зможу. Тут або наша Перемога, або смерть. І саме перша, переконаний, неминуча.
- Я у мирному житті займався будівництвом, мав невеликий бізнес. Тепер своїм завданням вважаю оберігати родину, країну. Робити це вдома я б ніяк не зміг, тому і пішов воювати, - доповнив слова сина Шеф.
Хочете більше цікавих статтей, новин, пояснювальних матеріалів, розповідей про надихаючих людей - підтримуйте роботу Біляївка.City за посиланням, а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook, Instagram, Viber та Youtube.
А ще можна підписатися на наш сайт у розділі Google New. Просто натисніть на повідомлення, що під цією статтею 👇
Будемо разом 🤗!
