У пошуках безпечного прихистку багато українців обрали сусідні з нами країни – Польщу, Румунію, Молдову, Чехію. Але біляївчанка Анна Левицька – одна з небагатьох, яка після початку війни наважилася подолати більш ніж 4000 км та дісталася найзахіднішої країни Європи – Португалії. Країни, яка омивається Атлантичним океаном, і звідки знамениті мореплавці Васко да Гама та Магеллан Фердинанд здійснили свої подорожі та великі відкриття. Про свою подорож, але не кораблем, а на власному авто погодилась розповісти й Анна. А ще відповіла на найпоширеніші питання стосовно того, що чекає українських мігрантів у Португалії: умови проживання, допомога, працевлаштування, адаптація.
Анна – талановита нейл-майстриня з Біляївки. Декілька років тому переїхала жити до Одеси, де продовжила займатися улюбленою справою і дарувати людям красу. Але в обмін на безпеку доньки Аня залишила налагоджене життя і тепер змушена його влаштовувати за тисячі кілометрів від рідного дому.
Якби не донька і родич у Португалії – нікуди б не поїхала
Рішення виїхати з України я ухвалювала виключно з позиції матері. У мене є донька, яку максимально хотілося вберегти від жаху і страшних реалій війни. Так склалося, що в Португалії вже багато років живе дідусь Варі, батько мого колишнього чоловіка, який прийняв нас у себе. Зізнаюсь, до цього моменту я жодного разу не цікавилася цієї країною, нічого про неї не гуглила і в принципі ніколи б не подумала, що колись можу тут опинитися.
Найскладніше було наважитися їхати у таку далечінь на машині. Дорога - це велика відповідальність, і ти ніколи не знаєш, що тебе там чекає. Був варіант перетнути кордон, а потім пересісти на літак. Але ми везли з собою багато речей, серед яких переважна частина – це мої інструменти та матеріали. Адже я розуміла, що знайти роботу у сфері нейл-індустрії - це реально. Принаймні, розглядала таку можливість, тому взяла з собою все необхідне.
Їхали ми рівно 7 днів, враховуючи черги на кордонах, зупинки та ночівлі. Виїжджали вранці, я їхала рівно стільки, скільки вистачало сил бути за кермом. Увечері обов'язково шукали місце, де можна зупинитися, переночувати та набратися сил. Дорога була складною, але цей шлях значно полегшили люди. Звичайно, це волонтери, які зустрічали на кожному кордоні. У Румунії, наприклад, чоловік оплатив нам номер у готелі, а також придбав в дорогу величезний пакет з продуктами та смаколиками для доньки. Просто тому що дізнався, що ми з України, і захотів нас підтримати. Хтось давав кошти на пальне.
Наш шлях був довгий, застали навіть негоду, бо виїжджали у березні. Але завжди знаходилися місцеві, які пропонували допомогу. І це було так органічно та доброзичливо, що емоції просто переповнювали. Ми безмежно вдячні кожному, хто зробив для нас цю відстань менш стресовою та тривожною.
Про життя українських мігрантів у країні
Зараз ми живемо у місті Віана-ду-Каштелу, що на півночі Португалії. Місто розташоване на узбережжі Атлантичного океану. Його називають архітектурною перлиною країни. Наразі це затишне містечко стало нам другою домівкою.
Віана-ду-Каштелу розташоване між річкою Ліма та Атлантичним океаном. В епоху великих географічних відкриттів дослідники з Португалії вирушали в плавання саме з Віани
В Португалії ми оформили статус тимчасового прихистку. Для цього, прибувши, потрібно звернутися у відділення міграційної служби. Там вам видадуть три важливі документи, які дозволять знаходитись у країні на тих самих правах, що й португальці. Це номер платника податків, номер соціального страхування та номер користувача системи охорони здоров'я. Окрім того, можна розраховувати на соціальні виплати у розмірі 150 євро щомісяця на людину.
Оскільки я іноземка, і не знаю мови, служба зайнятості відправила мене на курси вивчення португальської. Цікавий момент – заняття безкоштовні, але за відвідування мігрантам платять гроші. На курсах можна отримати базовий рівень знання мови. Цю інформацію фіксують у службі зайнятості і пропонують варіанти роботи відповідно вашої спеціалізації. Оскільки в Україні я працювала у б'юті-індустрії, тут все це враховують і вносять до бази.
До Великодня у Португалії прикрашають вулиці святковими інсталяціями
На щастя, сфера моєї діяльності така, що я, мабуть, у будь-якому куточку світу можу знайти для себе пропозиції. Тут із пошуком роботи допомогли знайомі свекра. Вони мене познайомили з українкою, яка багато років живе в Португалії, і має свій салон. Дівчина запропонувала мені роботу у своїй студії. Ось так через знайомих і добрих людей я продовжила займатися тим, що люблю і вмію.
Українські б’юті-майстри у Португалії - на вагу золота
Із б’юті сферою у Португалії все погано, загалом як і в Європі. Культ краси тут далеко не на першому місці. Люди не заморочуються з цього приводу, їм байдуже, наскільки якісно майстер виконав ту чи іншу роботу. Неважливо – нігті це, волосся або шкіра. Максимум, який вони готові заплатити за манікюр – це 10 євро, при тому, що техніка виконання дуже кульгає. І що головне – цей результат португальців абсолютно влаштовує.
Квітучі величезні кущі гортензій ростуть просто на вулицях міста
Інша справа з українками, які живуть в Португалії. От вони за хорошим майстром полюють, бо знають, як мають виглядати красиві нігті та доглянуті руки. Варто було мені залишити одне повідомлення у телеграм-групі, що я нейл-майстер з України, як одразу посипалися клієнти. Тут є куди розвиватися, ринок абсолютно неконкурентний. Особливо, якщо ти майстер своєї справи, то конкуренція тобі взагалі нестрашна.
Дві важливі умови, без яких не орендувати житло
Із житлом у Португалії нам пощастило. Як я вже розповідала, нас прихистив дідусь Варі. Із досвіду подружки, яка також переїхала сюди через війну, можу сказати, що для того щоб орендувати житло в країні, потрібно укласти контракт і знайти поручителя – особу, яка гарантуватиме вас як порядну і надійну людину. Домовитися про винайм житла без цих двох умов практично неможливо. Контракти укладаються довгострокові. Мінімум на рік. Але, згідно із законом, ви можете його розірвати через 4 місяці, попередивши за 2 місяці. Контракт дає вам насамперед гарантію, що вас не виженуть із орендованої квартири і не підвищать ціну. Крім того, за угодою власник навіть не може зайти до квартири без вашого дозволу.
Цитруси ростуть скрізь, як у нас сливи, вишні та яблука
Ціни на житло так само, як і в Україні, залежать від того, де воно знаходиться. Чим ближче до центру, тим вищою буде вартість. У маленьких населених пунктах це близько 250-300 євро на місяць. Квартира на околицях Лісабона обійдеться у 300-350 євро. У самій столиці за таку суму вдасться оселитися в невеликій кімнаті, а оренда всього помешкання буде на третину дорожче.
Мігрантам у цьому сенсі допомагає держава, 70% від сплати за житло вона бере на себе. Плюс є пільги на комунальні послуги. Але на цю допомогу можуть розраховувати лише безробітні, поки шукають роботу, і не мають доходів. Власне кажучи, все це разом із соціальними виплатами і допомагає біженцям якось тут виживати.
Ціни на продукти дорожчі, ніж у нас. Наприклад, буханка хліба коштує десь 1,50 євро. Соняшникова олія - 3 євро, масло – 2,5 євро. Ціни на морепродукти взагалі космічні. Хоча океан поруч, але це нічого не міняє. Похід до магазину, практично нічого не купивши, лише необхідне – хліб, яйця, шматочок сиру, ковбаски, огірок, помідор - в середньому обійдеться вам у 10-12 євро. Якщо ви не працюєте, це дуже дорого.
Молодша школа у Португалії відрізняється від нашої
У Португалію ми приїхали 13 березня. Вже через тиждень донька почала ходити до місцевої школи. Директор особисто провела її по всіх класах, познайомила з дітьми та вчителями. Варя швидко знайшла спільну мову з однокласниками, діти дуже тепло її прийняли. Окрім того, навчальна програма тут дещо відрізняється від того, що ми звикли бачити в українських школах. Сам процес подачі матеріалу набагато простіший, переважно в ігровій формі. Якщо подивитися її зошит, то там все у суцільних малюнках, наліпках, розмальовках.
Молодша школа у них на зразок нашого дитсадка. Окрім вчителів, у класі ще є помічниця, як "нянечка" у садочку. Вона зустрічає дітей біля школи, допомагає, якщо вони з чимось не справляються або потрібна допомога. Все органічно та інтерактивно, через це і мовний бар’єр не так відчувається.
У Португалії відчуваємо себе у безпеці, але не вдома
Найпотужніше враження, яке я отримала у Португалії, - це, звичайно, океан. Це таке велич і сила, що просто не передати словами. Я б побажала кожній людині хоча б раз у житті побачити його на власні очі і відчути увесь діапазон емоцій. Тільки тут, на фоні цього велетня, приходить розуміння, яка ти піщинка у цьому Всесвітні.
До речі, саме океан - головний маестро погоди у Португалії, особливо якщо ти живеш на півночі країни, як ми. Тут погода міняється на день кілька разів. Неможливо передбачити, як одягнутись, щоб було комфортно. Тобі або буде спекотно, або холодно, або неочікувано задощить. Після обіду - обов’язково вітер. Якщо штиль та спокійно, це чудо або десь стався збій.
Пляж Арда, місто Віана-ду-Каштелу
Не можу сказати, що розглядаю Португалію як країну, в якій могла би залишитися і влаштовувати тут життя й надалі. По своїй волі – ні. Звикаю до думки, що житимемо тут якийсь час. Але як і мільйони українських мам, я мрію, що одного разу зможу сказати доньці: завтра ми їдемо додому.
