Це ще одна історія про міграцію українців, які через війну, страх за своє життя та життя дітей, залишили рідний дім і шукали порятунок в інших країнах. Одна з них - одеситка Аня. Коли почалася війна, вона була на сьомому місяці вагітності. Її чоловіка не було поруч, він був дуже далеко і міг повернутися ще зовсім нескоро. Тому і настояв, щоб вона негайно виїхала, щоб бути у повній безпеці. Про свій досвід міграції до США Аня розповіла Біляївка.Сity.
Перший пункт призначення - Молдова
Мене дуже налякали новини 24 лютого про початок війни і вибухи, які чула в той день. Батьки сказали, що треба шукати більш безпечне місце. Про це благав і чоловік, надсилаючи сотні повідомлень. Так, 25 лютого з батьками: мамою, татом і моїм котом ми поїхали в Молдову.
Тато довіз нас до кордону, а потім повернувся додому, бо він ще не пенсійного віку. І ми з мамою, з валізою та пакетами у руках поїхали своїм ходом до Кишиніва.
Знаходились там два тижня. А потім вирішили, що треба їхати далі. Тоді у Молодові починалась паніка через Придністров’я. Нас це теж налякало. Я добре володію польською мовою, тому поїхали до Польщі. Знайшли і забронювали попередньо там житло.
Приїзд до Польщі і плани на Америку
Але до Польщі через Кишинів ми вилетіти не могли, рейсів не було. Треба було їхати до Румунії до найближчого міста. І ми дісталися до Ясси. Нас там зустріли і прийняли волонтери. Тиждень ми ще залишались у Румунії, а потім з Ясси вилетіли до Варшави. Деякий час жили там.
Варшава. Праворуч, інформація для українців, де вони можуть отримати допомогу
Згодом одна моя подруга розповіла про гуманітарний пароль США. Вона теж була вагітна на той час і збиралася отримати його. Це давало гарантію захисту. Там вона на високому рівні. Як майбутній мамі, хотілося, щоб дитина була у повній безпеці. Не хвилюватися за пологи, медичну допомогу та інші ситуації, які можуть виникати потім.
Я знала, що люди проходять до Америки через Мексику. І знала, що це було дуже важко, адже на кордоні їм доводилося стояти по три доби. Були величезні черги.
Моя мама вирішила залишитись у Польщі. А я готувалася до випробування і до найгіршого.
Подруга пройшла цей шлях перша і все мені розповіла. Вони з мамою знаходились на кордоні в Мексиці чотири дні. Це в Тіхуана. Але там дуже допомагають волонтери. Останні – це американці, які мають українське коріння. Вони допомагали координувати чергу. Домовилися з представниками мексиканської влади, щоб орендувати спортзал. Там встановили ліжка, принесли матраци, постіль, подушки, надавали їжу. Вони зустрічали українців прямо в аеропорту в Тіхуана і везли своїм транспортом до кордону. Все - безкоштовно. Навіть за кордоном українське земляцтво не полишає своїх - підтримують у всьому.
Кіт та валізи з рюкзаками, які Аня взяла з дому
Як мігрувала до США
Мій шлях до США також пролягав через Мексику і був важкий. По-перше, я вже була без мами. Летіла з Варшави до Парижу. Там переночувала, вранці вилетіла до Мехіко, а звідти - в Тіхуана. Я весь цей час не могла спати. Лише дві годинки у Парижі. Адже попереду була найстресовіша частина – проходження кордону.
Я летіла на 34 тижні вагітності, але живіт був не дуже великий. Хвилювалась, бо в мене не було виписок від лікарів, і мене могли не допустили по переліту. Я одягала футболки оверсайз, щоб не було дуже помітно вагітність. Боялася, що не пропустять і на кордоні. Але мені сказли, що навпаки, американці підтримують українських жінок, особливо вагітних.
На той час, коли я опинилася у Тіхуана, кордон люди вже проходили максимум за вісім годин. Мені пощастило, я пройшла його за півтори години. Мене пропустили через коридор, бо побачили, що вагітна.
Аня у місті Ясси, Румунія.
Прийом в США
Я і ще одна дівчина, з якою я познайомилась, пройшли кордон о третій ночі. Вийшли на територію США, а там ніхто не чекає, волонтерів немає, як у Мексиці. Житло забронювати не могли, бо не знали, скільки часу б витратили на кордоні.
Дякувати, нас приютила церква. Жінка місцева підвезла нас туди. Там теж як волонтерський центр. Церква знаходиться на кордоні, але в США. Там є спеціальний трейлер з душовими, у будівлі виділили другий поверх під спальню. На підлозі були матраци, я впала на один з них і на дві години відключилася від втоми.
Далі необхідно було дістатися Сан- Дієго, а звідти в мене був квиток до Сан-Хосе, там я і зупинилася.
Приютили мене теж добрі люди. Господиня будинку, теж Аня, родом з Вінниці, 10 років живе в США, а чоловік її - американець. У них двоє дітей. Коли вона дізналася про війну на батьківщині, то почала допомагати своїм землякам, які прижджали сюди.
Зараз в США також багато біженців з України, але якщо порівнювати з Європою, то там їх у рази більше. Тому в США ще можна знайти родини, які пропонують безкоштовне житло.
Який захист гарантують біженцям в США
Після приїзду мені поставили в документ спеціальну печатку – це називається гуманітарний пароль. Він означає, що я під захистом в цій країні. І протягом року мені не можна виїжджати до іншої країни або додому.
Я одразу подала на страховку, подала документи, що не маю тут доходу.
Якихось спеціальних виплат для українців США не надає. Тут і так діють програми для малозабезпечених родин, зокрема, щось схоже є і для біженців. У Каліфорнії, де я живу, надають медичну страховку, тобто медичну допомогу я отримуватиму безкоштовно. Мені її вже підтвердили. І фішка ще в тому, що ця страховка розповсюджуватиметься і на дитину, - на всю родину, якщо навіть і чоловік буде поруч. Я знаю, що пологи мені страховка покриє повністю.
Після цього я видихнула з полегшенням, спокійно чекаю на появу немовляти. Мені допомагають добрі люди.
P.S. На момент написання публікації Аня вже стала мамою чудової донечки, і вони обидві почуваються добре.
Фото з особистого архіву Ані
