Країни, які тривалий час перебувають в військовому конфлікті за свою незалежність або територіальну цілісність, вчаться з цим жити. Наприклад, в армії Ізраїлю служать всі: і чоловіки, і жінки. В Україні жінки в армії продовжують викликати здивування, а військовим жіночої статі доводиться весь час долати стереотипи та упередження. Які саме - розповідає мешканка Мирного, Біляївської громади Анна Юрченко.
Анна чесно визначає, що в армію пішла не через велике почуття патріотизму, а тому що так склалися обставини. Вона розлучилася з чоловіком, на руках залишилися сини-близнюки. Сама вона родом з Любашівського району, роботи там особливо не було, жінка побачила оголошення та вирішила піти служити в армію за контрактом.
- Це просто була робота, - говорить жінка, - я навіть ніколи не думала, що буду служити в армії. Єдине, фізичну підготовку мала непогану. Фізкультура була улюбленим предметом у школі.
Після трьох місяців навчання в "учебці" на Львівщині, її направили до Маріуполя. Це був 2016 рік. І тоді Анні здавалося, що війна ось-ось скінчиться.
- Перший шок я пережила, коли одна з дівчат, яка була зі мною в учебці, підірвалася на розтяжці. Я не могла повірити, що це відбувається насправді.
Казенний побут не злякав армійку. Всього в частині було п'ятеро жінок. Їх поселили в окрему казарму. Там все, як у чоловіків: кілька ліжок, тумбочки, водні процедури в рукомийнику. Баню топили для всіх одну.
Хоча, на її думку, з жінками в армії набагато менше проблем, ніж з чоловіками. Вони не зривають дисципліну, віддані роботі, не створюють конфліктів.
- Втім всім треба робити знижку на психоемоційний стан людей, які бачили смерть або змушені були вбивати, захищаючи свою країну. Навіть я, хоча працювала більше в тилу, за два роки служби залишила там свою нервову систему. Весь час живеш в ситуації напруги, весь час чуєш вибухи, бачиш поранених, вбитих. Це дуже складно.
Але на "гражданці", каже Анна, ще складніше. І упереджень набагато більше. Жінка розповідає, що вона підписала контракт 29 лютого 2016 року. І в цей же день познайомилася в інтернеті зі своїм другим чоловіком.
- Це був знаковий день для мене. З чоловіком багато переписувалися, спілкувалися, і це стало поштовхом для зустрічі, знайомства та створення пари. Я завагітніла, пішла в декрет. Користуюся громадським транспортом, показуючи посвідчення учасниці бойових дій. І дуже часто стикалася не лише з грубістю, а з вкрай низькими образами.
Конфлікти такого плану через пільги для учасників АТО стаються дуже часто. Згадують про війну, на яку їх не посилали, про те, що ветерани купаються в грошах. Часто жартують на тему пошуку чоловіка серед військових, на тему залицальників.
Нещодавно навіть жінка змушена була написати скаргу на водія маршрутки з міста Одеса. Керівництво автопарку з ним розбиралося, але зробило висновок: у водія просто нервова робота. І він не мусить всім годити.
- Зараз я в декретній відпустці з молодшим сином. Але коли служила, то зарплатня була 7000 гривень. Ще 1500 платили за перебування в зоні АТО. Годували безкоштовно та добре, а от форму часто доводилося купувати, бо зі складу взимку не гріла, а влітку парила.
Дуже погана в країні, вважає Анна, система інтеграції військових в мирне життя. Сама під час лікування в війському шпиталі просила про роботу з психологом, але той сказав, що у разі звернення, її можуть комісувати, як психічно неврівноважену. Тож порадив самій шукати розраду та відновлювати емоційний спокій.
- Після служби стала іншою людиною. Я не хочу терпіти несправедливість, неправду. У мене немає жодної колегіальності до військових, які голосно вихваляються якимись своїми негарними, на мій погляд, справами. Бо ті люди, яких знаю особисто, хто пішов воювати в перші дні за покликом сумління, вони взагалі воліють мовчати. Бо війна, навіть за свою країну, це завжди біль та втрати.
Анна після декретної відпустки хоче повернутися в армію. Каже, що там все просто та зрозуміло, попри обмеження та труднощі.
