Зінаїді Дмитрівні Бабенко майже 80, з них 56 років і до сьогодні вона працює лікарем-стоматологом. В її трудовій лише один запис — Біляївська ЦРП. Жінка має І-й спортивний розряд з парашутного спорту, є родичкою митрополита та богослова Макарія і, можливо, письменника Михайла Булгакова. Ми були заінтриговані, коли дізналися цю інформацію. Тому Біляївка.City завітали до Зінаїди Дмитрівни і попросили її поділитися історією свого життя з читачами. Прочитайте! Ця історія надихає!
Зінаїда Дмитрівна Бабенко
У дівоцтві Булгакова
Предки Зінаїди Дмитрівни походили з дворян і священнослужителів. ЇЇ дівоче прізвище — Булгакова. Прадід був рідним братом митрополита Макарія Булгакова, відомого ученого-богослова, церковного історика та проповідника.
За словами Зінаїди Дмитрівни, родинні зв’язки її предків з письменником Михайлом Булгаковим не доведені, але цілком можливі. Оскільки він теж походив з роду священників. У роки репресій її дід, священик, переїхав з родиною до Сибіру. Думав, що так врятуються. Працював в школі математиком, а дружина викладала іноземні мови. Але відстань у тисячу кілометрів не допомогла.
— Бабуся розповідала, коли діда арештували, учні намагалися його врятувати. Вони дізналися, що він проходитиме етапом через село. Дістали десь самогон, напоїли ним конвоїрів. Коли ті заснули, запропонували тікати. Але він відмовився: розумів, що накличе біду на свою сім’ю. Був певен, що ні в чому не винен, і вірив, що його скоро відпустять.
У середині сорокових родина дізналася, що Дмитро Іванович Булгаков загинув в Соловецькій шахті під завалом.
Батьки нашої героїні теж були вчителями. Тато до війни працював в Барнаулі директором, а коли пішов на фронт, цю посаду запропонували мамі, але вона відмовилась через малих дітей. Втім з цим ніхто не хотів рахуватися.
Найяскравіший спогад з дитинства — перший День Перемоги. Маленькій Зіні тоді було сім років.
— Всі люди раділи, йшли в бік площі на мітинг. А я не розуміла слова мітинг. Думала, що це щось на честь мого тата — Миті (Дмитра). Він загинув на фронті у 1942-му. У той день мене переповнювала гордість, я вважала, що люди спеціально йдуть на площу, щоб згадати тата.
Вона захоплювалась падінням з висоти
Ще школяркою Зінаїда Дмитрівна вступила до парашутного спортивного клубу. В їх групі було всього дві дівчини: вона та подруга. Стрибала з парашутом 75 разів, отримала І-й розряд з цього виду спорту.
Зіна третя на передньому плані
Перший стрибок, стверджує наша героїня, виявився не найстрашнішим.
— Перший раз стрибаєш у невідомість, не знаєш, що тебе чекає там, внизу. А ось вдруге дуже страшно.
Найскладніший стрибок — на висоті дві тисячі метрів з затримкою розкриття парашуту 20 секунд.
— Це означало, що з шаленою швидкістю протягом 20 секунд ти летиш вниз, тебе крутить, вертить і розхитує. У цей час необхідно вирівнятись і правильно почати відлік секунд, щоб вчасно розкрити парашут і вдало приземлитися, — пояснює Зінаїда Дмитрівна.
Відчуття паріння, говорить вона, не передати словами. Воно долає будь-який страх. Ти на мить стаєш, ніби вільний птах. Це захоплює, тому хочеться стрибати знову.
Наша героїня розповіла, що у них в клубі був поет, який підписував усі фото віршами. Це підписав так:
Позади остались прыжок-приземление,
И на фото от сердца, а не для вида
Улыбается вам Аджибаев Евгений,
А рядом с ним Булгакова Зинаида.
Парашутний спорт привів Зінаїду Дмитрівну до Одеси.
— У мене було дві причини приїхати до Одеси, — розповідає вона, — побачити море і познайомитись з винахідником парашуту Д-2.
У клубі випробовували цей парашут і сказали, що винайшов його Титаренко, а живе він в Одесі. Зінаїда Дмитрівна побачила море і зустрілась з винахідником. Разом з тим вступила в Одесі до медичного інституту. Навчання повністю поглинуло її. Часу на захоплення не вистачало. Стрибати з парашутом довелося після того ще декілька разів.
Прізвище пацієнтів викарбуване на зубах
В інституті Зінаїда вчилась дуже старанно і навіть іноді пускала сльозу, коли закінчувались улюблені предмети.
— Коли була складна тема або залік, мої однокурсники жартували: "Ось хто отримає п’ятірку сьогодні, то це Зіна".
До Біляївки приїхала працювати за направленням. "Ножна" бормашина, відсутність матеріалів та великі черги пацієнтів зморювали, але не вбивали молодого лікаря. Зараз, за її словами, все інакше. Сучасне обладнання і матеріали на будь-який смак. Щодо смаків, то була своя мода і в зубній естетиці.
— У радянські часи приходили клієнти і просили поставити їм на передні зуби фіксу — булатну, під срібло або золоту. Сьогодні просять зробити зуби білішими.
Помітила Зінаїда Дмитрівна, що тепер люди дбайливіше бережуть і доглядають зуби. Бо лікувати їх недешево. Хоча, зазначає вона, є місця, де ще дорожче.
— У мене був клієнт, який жив і працював в Америці. Коли приїжджав на Батьківщину, приходив робити зуби. Дивлюсь, а вони майже всі повипадали. Питаю: чому ж так? Пояснив, що дуже там це дорого коштує. Через років десять він знову приїхав робити зуби, вже запасні.
Професійні навики, зазначає Зінаїда Дмитрівна, даються їй взнаки. Перше, на що одразу вона звертає увагу в людині — зуби, а потім вже обличчя і все інше.
50 років керує не лише бормашиною
Ще одна відмінна риса нашої героїні — вона одна з тих біляївчанок, які першими отримали водійські права і сіли за кермо авто. Вчитися пішла у 30 років. Була єдиною жінкою в групі, усі інші — чоловіки. Як було заведено в радянські часи, стояла в черзі за машиною і отримала новенькі "Жигулі 2101".
— Допомогти забрати машину я попросила знайомого шофера, — згадує Зінаїда Дмитрівна. — Їдемо, я кажу: як добре тим, хто вміє добре керувати машиною. Він подумав і відповів: як добре тим, в кого є своя машина. Я ось, кермую чудово, а свою машину, можливо, і не матиму.
Зінаїда Дмитрівна й досі за кермом. Зараз в неї Hyundai. На машині на роботу, до доньки або кудись в гості. Сидіти вдома звички не має. Заняття знаходить і на вихідних.
— Не повірите, я отримую величезне задоволення від своєї роботи. Навіть приходжу раніше на годину. Мене інколи знайомі, ровесниці запитують: Зінаїда Дмитрівна, ви не хочете відпочити вже? Відповідаю їм: а я і не втомилася!
