Епідеміологічні обмеження не вперше стосуються Біляївки та Одещини. За понад 200 років історії тут вирували декілька інфекційних захворювань. Про більшість з них ми можемо дізнатися лише з архівних документів. Оскільки за останні роки у нас значно покращилася епідеміологічна ситуація завдяки більш усвідомленому ставленню до санітарно-гігієнічних норм та системі щеплення.
Сьогоднішні карантинні обмеження дуже непросто сприймаються громадянами. Перш за все тому, що інколи важко зрозуміти логіку заборон та обмежень: коли зачиняють продовольчі ринки, але дозволяють працювати великим мережевим супермаркетам та будівельним магазинам, або зачиняють кафе та ресторани, але самі урядовці та депутати продовжують відвідувати ресторан свого однопартійця.
Через таку двозначність багато хто не усвідомлює справжньої загрози від інфекційних захворювань, якщо не дотримуватися протиепідеміологічних заходів. Адже підступність інфекції та вірусу в тому, що їх можна підхопити будь-де, не залежно від свого статусу, способу життя та посади. Єдина різниця буде лише в доступі до лікарських засобів та системи надання медичних послуг. Комусь доведеться лікуватися в простій лікарні за власні кошти, а хтось отримає доступ до віп-палат та найкращого медичного обслуговування.
За роки існування Біляївка знала спалахи різних інфекційних хвороб. Більшість з них вдалося подолати завдяки щепленню, яке багато років було обов'язковим для дітей та, у вигляді ревакцинації - для дорослих.
1797, 1829, 1837-40, 1902, 1910 роки - спалахи чуми
Загалом Одеса як город портовий, куди приїжджали кораблі з усього світу, та окрім продуктів, товарів, привозили інфекційні хвороби, переживала спалахи чуми багато разів.
Хоча більшість кораблів заходили в порт через обов'язковий карантин, неможливо було проконтролювати контрабанду. Зазвичай, контрабандисти були людьми найнижнього матеріального стану, не дотримувалися правил гігієни, жили в трущобах, тож спалахи хвороби ставалися один за одним в Одесі, а від цього страждали мешканці приміських сіл.
Музей контрабанди, Одеса
Біляївка пов'язана з Одесою водною артерією - одеським водогоном, а також різними стосунками: торговими, родинними. Тож, звісно, її так само зачепали проблеми з інфекційними хворобами, які вирували у великому місті.
Уперше, офіційно зафіксований спалах чуми стався у 1797 році. Його виникнення пов'язують з наслідками чергової війни між Росією і Туреччиною. Чума була поширена в Стамбулі, на Кавказі і в володіннях Туреччини на Дунаї.
"Чорна смерть" або чума дуже любила сонячну Одесу
Відомо, що чума - це гостре інфекційне захворювання, збудником якого є чумна паличка. У природі вона може перебувати в тілі зайцеподібних і гризунів. Переносниками цього захворювання можуть стати паразитуючі комахи, наприклад, кліщі або воші, а також дикі тварини, які харчуються зайцеподібними та гризунами. Шлях передачі захворювання від людини до людини - повітряно-крапельний.
Слід зазначити, що людина дуже сприйнятлива до захворювання чумою. Через це хвороба у лічені дні може охопити сотні тисяч людей. Так само, як з ковід, медицині відома досить велика кількість різновидів хвороби, але найпоширенішою вважається бубонна форма захворювання.
Для чуми характерні лихоманка, ураження лімфатичної системи, важка інтоксикація, ураження шкіри та легень.
Один з найбільших спалахів хвороби стався у 1812 році. І це був перший карантин на території Біляївки, яка потрапила у 100-кілометрову санітарну зону, якою Одеса відгородилася від навколишнього світу.
Спалах хвороби почався з італійської трупи, яка приїхала до Одеси на гастролі. Перші смерті почали фіксувати наприкінці липня.
2 серпня 1812 року одеський поліцмейстер Мавроміхалі разом з лікарями вирушили в театральний будинок. Лікарі виявили чуму у дочки антрепренера Монтуані і її служниці. Від чуми ж померло і кілька акторів, але діагноз розпізнали не відразу.
Через два тижні, 15 серпня, лікарі отримали від тодішнього градоначальника Рішельє секретне розпорядження спостерігати за перебігом поширення хвороби.
А 26 серпня пролунало страшне: це чума!
Інфекційне захворювання швидко почало охоплювати місто, прилеглі хутори і передмістя. Зокрема, і Біляївку.
Однак жорсткі карантинні заходи ввели не одразу, а лише на початку вересня, коли у Одесі вмирало по 20 людей на день.
Одесу розділили на п'ять районів, в кожному з яких був призначений свій інспектор і лікар, що спостерігали за ситуацією. Кожен район ізолювали один від одного.
До речі, з п'яти лікарів, яких закірпили за районами, - четверо померли від чуми до закінчення карантину.
Межі районів патрулювали загони озброєних козаків. Виходити з будинків без особливого на те дозволу було заборонено під страхом смерті, а всі заклади в місті - як торговельні, так і культурні, і навіть храми - були закриті.
Публічні похорони також були під забороною
У будинку, в яких господарі померли від чуми, відправляли каторжників - в кайданах і шкіряному "спецодягу". Вони очищали приміщення від зарази і ховали померлих.
Містом їздили страшні вісники чуми - "мортусы". Люди у спеціальному одягу, в масках з чорними довгими носами. Спеціальними крюками вони вантажили тіла, хоронили у братських могилах, пересипаючи вапном.
Втім, налякані одесити не сиділи склавши руки і боролися з епідемією "народними" засобами - смолили одяг, купалися в морі, а монети промивали в оцті. На вулицях запалювали багаття для "очищення повітря".
Будинки, де жили померлі від чуми, спалювали
Суворий карантин тривав 46 діб. За свідченнями очевидців, герцог переживав карантин та чуму як особисту трагедію, він відвідував хворих у лазаретах, забезпечив продуктами містян, а коли закінчилися міські запаси, наказав відкрити склади купців.
В один з днів, навіть, пишуть очевидці, він впав на землю та почав плакати від перевтоми та виснаження.
Своя "чумка" є і в Біляївці. За інформацією краєзнавця Володимира Резніка, місце для поховання біляївців, які померли тоді від чуми, було в кутку старого кладовища. Там зараз знаходиться міський стадіон, а на місці кургану, куди скидали тіла померли - стоїть тир. Коли його будували, то знайшли купу людських кісток.
Чумне "карантинне" поховання в Одесі, відоме в народі як Чумка
Наступні рази, містяни вже були більш підготовлені до спалахів чуми, знали, що потрібно локалізувати хворобу, знищувати предмети, які належали хворим, дотримуватися заходів гігієни.
Заходи, якими боролися з чумою у подальші роки, описані у №44 видання "Нива" від 1902 року.
Так, у 1902 році, спалах стався на ринку "Привоз", куди часто їздили торгувати біляївці. Там виявили чумних пацюків.
Сам ринок барвисто описується автором статті: «Величезний базар, надзвичайно брудний, давно мозолив одеситам очі своїм невпорядкованим видом і своєї історичної гниллю і брудом. Патріархальні порядки, що панували тут, допустили існування гнилих, холодних крамничок і лотків, просочені багаторічними нашаруванням бруду».
Спалити все. Таким був наказ тодішнього градоначальника.
Так само безпощадно спалювали майно хворих.
В Одесі та передмісті почали формувати загони людей, які мали ловити пацюків. А для безхатьків, які часто розносили хворобу, почали будувати притулки.
У той же період, ухвалили рішення про дезінфекцію приміщень та громадських місць.
1830, 1910-1926, 70-ті роки ХХ-го століття - спалахи холери
У 1830 році Біляївка вперше зустрілася з холерою. Холера - це гостра діарейна інфекція, що виникає при вживанні харчових продуктів або води, заражених бактерією Vibrio cholerae О1 або О139.
Холера передається фекально-оральним шляхом від людини до людини, частіше при вживанні забрудненої води, овочів, фруктів, при купанні, а також через їжу і при побутових контактах. Без належного лікування може призвести до смерті.
Холерний вібріон може зберігати життєздатність у воді протягом тривалого часу, у харчових продуктах при кімнатній температурі протягом 2-5 днів, на поверхні плодів і овочів в умовах сонячного освітлення упрожовж 8 годин, при низьких температурах та у морській воді — 2 тижнів і більше, у кишечнику окремих річкових та морських тварин — декількох місяців.
Така стійкість інфекції - одна з причин, що хвороба поверталася протягом незначного часу кілька разів поспіль.
У 1830 році, на додачу до чергового спалаху чуми, Одесою та передмістям поширювалася холера. Цьому сприяла чергова російсько-турецька війна: коли солдати почали повертатися з фронту, вони принесли хворобу з собою.
Точних даних про захворювання та смертність від цієї хвилі епідемії немає. Однак відомо, що наприклад, що в невеликому селі Подосах біля Бердичева влітку 1831 року від холери щоденно вмирало до 8 людей.
Варто зазначити, що Одеса стільки разів опинялася в епіцентрі розповсюдження холери та чуми, що стала одним з найбільших світових центрів вивчення та попередження цього захворювання.
Саме тут була створена перша в тодішній Російській імперії та друга в світі бактеріологічна станція, де над вивченням збудника холери і його токсинів протягом багатьох років працював майбутній академік, представник славного козацького роду, Микола Федорович Гамалія.
24 червня 1886 року в Одесі відкрили другу в світі після Паризької станції бактеріологічну лабораторію.
Імена славних борців проти епідемічних інфекцій - І.І. Мечникова, Н.Ф. Гамалії,
В.А. Хавкіна - золотими літерами вписані в історію мікробіології
і епідеміології.
Так, Гамалія, не лише спроєктував станцію, а й дав глибокий аналіз спалаху холери в Одесі в 1908 році, коли з 19 хворих 15 померли. Він дійшов до висновку, що холерні епідемії
завжди вражають Пересип (звідси, до речі, піде спалах хвороби у 1970 році),
і пояснив причину: в тій частині міста була відсутня каналізація, а в багатьох будинках - і водопровід.
Санітарія, гігієна, миття рук - ці принципи боротьби з епідеміями сформували, зокрема, одеські дослідники інфекційних захворювань.
На тривалий час холера здавалася подоланою. Однак вона повернулася через сто років. З дуже дивним карантином та під грифом "строго секретно".
Спалах холери в Радянському Союзі була частиною пандемії, почалася у 1961 році. Пік пандемії припав якраз на 1970-й. Є дві основні версії того, як збудник небезпечної хвороби, вібріон Ель-Тор, потрапив на радянську територію: з Ірану через Каспій або з Індії або Пакистану на торгових кораблях. У липні спалах холери відбулися в Батумі і Астрахані, а в серпні - в Одесі і Керчі.
Однак тоталітарна держава, звісно, це приховувала, а містом почали повзти чутки. Вся інформація про холеру була оголошена "державною таємницею".
Першою жертвою епідемії став Федір Лютіков, 57 років,
сторож розташованого в Біляївському районі радгоспу
імені Кірова. Чоловік працював на полях фільтрації, де очищалися стічні води, які використовували для поливу.
Костюми захисту лікарів 70-их років, Одеса
Він захворів напередодні і був доставлений "швидкою допомогою"
в тяжкому стані в обласну інфекційну лікарню. Сам Лютіков вважав, що отруївся копченой рибою. Незважаючи на всі старання лікарів, через 13 годин, він помер. До виклику хворобою лікарня виявилася не пристосованою. Згодом померло ще двоє людей.
Вночі місто та передмістя взяли у міцне коло солдати, міліція, а медики та санітарні лікарі почали подворові обходи Пересипі та приміських сіл, хоча ніде слово "холера" не лунало. Говорили лише про якусь кишкову інфекцію. Про реальну картину знали лише партійні боси.
Карантин був дуже дивним. Наприклад, попри це, в Одесі працювали аєропорти, вокзали, залізна дорога. Це було літо, курортний сезон.
Жванецький у своїх монологах дуже "хвалив" холеру:
- У місті стало так чисто, що можна було лежати на асфальті [...] І склянки в забігайлівках вимиті, і труби всі поремонтовані, і туалетики в порядку, і личка у всіх чисті, і миємо рученята до їжі і після їжі, і кип’ятком, і чистимо, і п’ємо тетрациклін, і взаємно увічливі. Вся холера вартує тієї ввічливості, яка з’явилась тоді в Одесі. А аналізи, як вони наближають нас одне до одного...
Однак всі ці заходи не могли врятувати Одесу від паніки. Кількість хворих збільшувалася. Померли ще двоє людей. Сезонні туристи штурмували вокзали, щоб виїхати з міста.
Одеса 70-их
Влада була змушена ввести повноцінний карантин, щоб не допустити поширення хвороби за межі міста.
Усі піонерські табори перетворили на місця обсервації. Усього обсервації тоді в Одесі було 43 700 осіб. Зачинили всі будинки відпочинку, санаторії, У постанові позначений кордон карантинної зони: Сичавка, Воронівка, Булдинка, Вигода, Граданиці, далі по р. Дністер до с. Маяки, Миколаївка, Овідіополь (включно), Затока.
Для забезпечення продуктами і предметами першої необхідмости населення, яке опинилося в закритій зоні, створювалися п'ять перевалочних баз, зокрема, в Маяках, Затоці і Алтестове. І останнє: щоб не допустити різкого підвищення цін на ринках, вводилися жорсткі ціни на продукти
харчування, що реалізуються колгоспниками. Ці ціни не повинні були перевищувати ті, що були карантину.
Цікавий факт, цей документ ніде не оприлюднили. Він просто зберігся в архівах. Скоріш за все, керівництво ухвалило цей наказ з метою убезпечити себе під час перевірок.
КДБ відстежувало настрої в суспільстві —зокрема в Одесі виявлено хуліганську листівку, підписану іменем Брежнєва. Нібито генсек і просто душевна людина закликав містян не піддаватись паніці:
«Товариші, будьте мужніми і свободолюбивими, не збирайтесь швидко помирати. Ви краще трохи помучтеся, як мучилися колись ваші предки»...
Автором листівки виявився 16-річний школяр Юрій Руднєв. Чекісти провели з юнаком і його батьками профілактичну бесіду.
Так само прискіпливо кдб-істи відстежують, хто і що каже про "невідому хворобу".
Через цензурні обмеження важко встановити кількість жертв епідемії. За офіційними даними, було 125 хворих, 13 з яких померло (у документі значаться четверо, однак дослідники підрахували записи в медичних книгах).
Немає в українських архівах інформації про матеріальні збитки, які понесло місто через карантинні заходи. Скоріш за все, ці цифри треба шукати в російських архівах, куди вивозили всю найбільш важливу інформацію періоду, коли Україна була частиною Радянського Союзу.
Холерні спалахи були також на початку 90-их років.
1918-1920 роки, 2009 рік - грип
Іспанський грип або "іспанка" - найбільша пандемія людства, яка забрала життя щонайменше 50 мільйонів людей у всьому світі.
Тисячі ліжок у госпіталях для хворих на іспанський грип
Однак в Біляївці, на історичному тлі, ця хвороба пройшла майже не помітною. Тут одна за одною змінювалися влади. Світ після І-ої світової війни був в рецесії.
Згідно із записами Товариства одеських лікарів (а інших документів не збереглося), пише Думская, перший хворий незвичайної інфекцією з особливо неприємними побічними ефектами і високою смертністю надійшов до міської клініки 22 вересня 1918 року. Потім хворих почали привозити і приносити десятками. Багато померли. Спершу медики припустили найгірше - легеневу чуму, - але потім стало зрозуміло, що це та сама зараза, що косить населення повоєнної Європи і Азії.
Переважна кількість хворих - молоді люди у віці від 20 до 30 років, старше тридцяти - всього 10%. Ускладнення у вигляді пневмонії були в 56% випадків, а смертність сягала рекордних на пам'яті медиків 8%.
З грипом боролися тим, що намагалися уникати рукостискань.
Страшних картин з вмираючими на вулицях людьми (як це було в Іспанії або США) в Одесі не спостерігали. Преса і суспільство епідемії, можна сказати, не помітили.
У лютому 1920 року місто остаточно захопили червоні, і на кілька років медичну статистику вести перестали. Точно сказати, які були масштаби «іспанки» в Одесі, а тим паче, у Біляївці, неможливо.
Хоча на грип майже не тестували, але відомо, що кожен сезон приходив з новим штамом. У 1957 та 1959 роках це були "азіатські хвилі". У 1977 - "російський грип" трьох типів А/H3N2, А/H1N1 и В.
Ще один складним варіантом грипу для Одеси та Біляївки виявився так званий "свинний грип". Пандемія грипу охопила Північну Америку, розпочавшись у Мексиці, поруч з Мехіко.
Біля цього мегаполіса функціонує комплекс великих свиноферм, на яких у 2008–2009 роках було зареєстровано значні спалахи грипу серед цих тварин. Як відомо, грип свиней і грип людей — різні інфекції, оскільки їх спричиняють різні віруси грипу.
Вірус грипу свиней не поширюється серед людей, і навпаки, вірус грипу людини не здатний спричинити грип у свиней. Тобто, кожна популяція має свій імунітет, що протидіє міжвидовому поширенню грипу.
Однак на початку 2009 року на грип хворіли не тільки мексиканські свині, а й працівники свиноферм (кожні — своїм грипом).
В Україні спалах цього грипу фіксували не у 2009-2010 роках, коли тодішня очільниця уряду Юлія Тимошенко закуповувала препарат Таміфлю та маски, а значно пізніше, у 2015-16 роках, коли лише в Одесі померло 50 людей від ускладнень грипу.
90-ті роки XX-го століття - спалах дифтерії
- Я пам'ятаю цю ситуацію, привозять вночі маму з дівчинкою, здається, з Петродолини, - розповідає нам Антоніна Стасішина, яка багато років очолювала інфекційне відділення Біляївської ЦРЛ, - дитина задихається. Прошу відкрити рот, а там на гортані типова для дифтерії картина. Було пізно щось робити. Через кілька годин дитина помирає.
Це сталося на початку 90-их років. Саме тоді через масову відмову від щеплень Україна пережила епідемію дифтерії, яка зачепила і Біляївку та Біляївський район.
За офіційними даними Міністерства охорони здоров'я, тоді в Україні захворіли 20 000 людей, майже 700 померли. Помирали, переважно, дорослі, які пропустили періоди ревакцинації. Ця процедура обов'язкова раз на десять роківз 26-ти років. Адже, як пояснюють в МОЗ, щеплення від дифтерії не дає пожиттєвого імунітету.
Дифтерія - страшне захворювання, говорить лікарка. Однак в 90их виходило дуже багато публікацій про шкоду щеплення, люди їм вірили. Це призвело до зменшення кількості людей зі щепленням до критичної позначки у 70%, коли колективний імунітет вже перестав діяти. Це викликало спалах захворення.
Останній спалах іншої інфекційної хвороби, яка повернулася так само після масових відмов від щеплення - це кір. А ще одна загроза, яка нависла над нами - туберкульоз. Наразі, повідомили на засіданні комісії з охорони здоров'я райради, у Біляївському районі епідпоріг втричі вище норми.
