Як в Естонії
Тут інтерес до історії країни настільки серйозний, що одну з екскурсій Таллінном нам проводив податковий агент, для якого це хоббі. Втім зараз про екскурсію в Естонський музей під відкритим небом (Eesti Vabaõhumuuseum) від пані Ейніке Соовалі (на головному фото).
Працівниці музею
За годину пішохідної екскурсії ми дізналися про історію країни, зрозуміли її втрати та перемоги. Тут добре видно, як змінювалося життя естонців від моменту, коли вони були особисто невільними, до того, як змогли отримати садибу, землю, бізнес у приватну власність. Від чорних хат — до вишуканих будиночків — таким був шлях місцевих жителів. Останній будинок на фото належав звичайній естонській сім'ї, яка багато працювала. Підприємливі люди займалися торгівлею, мали сади. Їх та інших позбавили цього майна, коли Естонія стала частиною Радянської держави.
Перші хати були ось такими: без меблів, з чорними стінами, якими їх зробив дим. Він йшов в середину кімнати та залишався під стелею
Згодом, коли естонці стали особисто вільними, у приміщеннях почали з'являтися меблі, інструменти для роботи на землі
Розквіт Естонії настав у 1918 році, коли вона отримала вперше в своїй історії Незалежну країну. До 40-их років люди встигли піднятися на ноги
Приміщення естонської родини початку 20-их років минулого століття
А таким був інтер'єр за радянських часів
Після здобуття Незалежності в країні був "бум" на інтерес до власної нації, її культури, одягу
На території музею відтворені всі заклади, які були в тогочасній Естонії. Навіть в школі для учнів проводять уроки, якими вони були 100 років тому. Естонія, як Україна, пережила період русифікації. Перша хвиля почалася за часів царя Миколи ІІ. Однак завдяки неспорідненості мов, вона не мала таких успіхів, як в нашій державі. Хоча, як нам розповідали, естонським дітям навіть на перервах забороняли розмовляти естонською та суворо за це карали.
Відтворена крамниця 20-их років початку минулого століття
Ця подорож яскраво розповідає про те, якою була Естонія, якою могла б бути, якби зберегла свою Незалежність. Вона засвідчує, що для народу бути господарем на своїй землі — це єдиний шлях до економічного зростання, комфортного життя та заможності.
Що можна зробити в Біляївці
У нас, на жаль, ситуація типова для країни, яка століттями була колонією. Є певна частина населення, яка не може пробачити декомунізацію, говорить про необхідність шанувати свою історію, але воліє не згадувати інші її сторінки. Ми забули про сотні біляївців, яких заради становлення радянської влади відправили до Сибіру, про сотні тих, у кого забрали землі, худобу, статки. Саме за їх рахунок - заможних людей, селян, будували Радянську державу.
Нам переписали історію та запевнили, що освоєння земель почалося всього лише 200 років тому. Хоча тут були скіфські кургани, частини скарбів яких вивезли в Росію, а невелика частина знаходиться в Одеському обласному археологічному музеї. До 60их років минулого століття тут знаходили залишки мечеті турецького поселення Калу-Дере. Майже викреслили з історії тісний зв'язок Біляївки та Європи, адже саме завдяки англійцям, бельгійцям у нас збудували станцію "Дністер" та перші котеджі, в яких зробили зручності.
Артефакт Одеського обласного музею археології, знайдений в Біляївці. Залишки 12-річного хлопчика-воїна, його зброя та іграшки
Варто скласти маршрут містом, де у кожної великої будівлі, старшою за 100 років, є власна трагічна історія. Школа Марцена, яку забрали у підприємця, будівля нинішніх редакцій газети "Південна зоря" та магазину "Магніт", підвал якої був першою біляївською виночарнею, Свято-Успенський храм, який окропила кров священника, приватні млини, які знищила радянська влада, кладовище, на якому виріс стадіон. Це теж історія, про яку чомусь не хочуть говорити. Саме ця історія змінила нас, наше ставлення до приватної власності, до відповідальності.
Естонію не даремно називають країною млинів, колись у Біляївці вони теж були. Але все знищили та витерли з міста та з пам'яті
Чи хтось готовий зараз віддати свій будинок, землю, власність на благо держави? Люди мають усвідомити, що трапляється в ситуації, коли ти віддаєш комусь іншому права на свою країну. Ти втрачаєш все. Архівні документи свідчать, що навіть лояльність до чужої влади — не гарантія того, що завтра ти їй не станеш ворогом.
