Жінка родом з Чернівецької області, села Нижні Петровці. До Біляївки приїхала 47 років тому. Вона вже давно на пенсії, втім у свої 67 з половиною каже, що працювати щодня на вулиці- двірником - не так і важко. Звикла.
- Марія, можна поїхати зерна заробити: казали мені колись давно батьки, - розповідає вона. – Я і приїхала сюди на поле працювати, влаштувалась у колгосп. Так сподобалось у Біляївці, що лишилась.
Коли колгосп ліквідували, жінка почала шукати нову роботу.
- Кімната у гуртожитку була, дякувати, від колгоспу допомогли отримати, але на що жити?
Спробувати взяти до рук мітлу і стати на стражі чистоти міста запропонував їй Іван Шамотій. З тих пір минуло 17 років.
- Спочатку думала - не зможу. Але, виявилось, махати сапою чи мітлою – різниця невелика.
Рідних у Марії нема. Ні тут, ні на Батьківщині. Батьки і сестра померли, власну родину створити не судилося. Втім одинокою жінка не почувається. Всіх людей, які вітаються з нею та інколи заводять розмову, вона вважає своїми добрими знайомими. Знайшла подруг в своєму колективі.
Має одне захоплення – читання. Раніше, казала, в’язала трішки, та зараз зір вже не дозволяє. Але для читання його поки що вистачає. Особливо подобаються їй сюжети любовних романів та детективи.
- У моєї сусідки багато різних книжок, вона мені їх дає, я читаю.
Ще у Марії гарний манікюр. Вона робить його сама, фарбує нігті, бо вважає, що жінка має доглядати за собою, не залежно від того, яку роботу їй доводиться виконувати.
