Володимир Воловий - лікар-невропатолог КНП “Біляївська багатопрофільна лікарня Біляївської міської ради”. Родом він з Градениць. Професію обрав під впливом сестри, яка навчалася на лікарку. Закінчивши медичний інститут, не вагаючись обрав повернення у рідний Біляївський район, хоча міг почати ходити в море судовим лікарем.
- Я ж хотів бути ближчим до батьків, вони були вже немолоді люди. Запропонували роботу у Яськах, де очолював у місцевій лікарні неврологію. Коли перевели її до новозбудованої лікарні в Біляївці, перейшов сюди. Так і працюю з 1987 року.
На початку кар’єри Володимир Іванович працював без сучасної техніки – різноманітних КТ, МРТ. Все потрібно було вирішувати методом глибокого аналізу та вивчення клінічної картини.
- Через це мені подобалася неврологія більше інших напрямків медицини. Тут треба багато думати, аналізувати, - каже Володимир Воловий, - тому це надзвичайно цікава галузь медицини.
Лікар каже, що ніколи не жалів, що обрав саме цю професію. Якби повернувся назад – не зрадив би їй. Але вона дуже складна емоційно. Попри це не втратив здатність співпереживати своїм пацієнтам та брати близько до серця кожен медичний випадок.
- Я не можу пройти повз. Бувало тисячі разів, коли мене просили приїхати додому – не тільки у Біляївці, по всьому району. Їхав вночі, вдень, коли кликали. Кожен випадок – особливий. Важко бачити сльози рідних, відчай. Не можна ніколи звикнути до смерті. Втім – лікарі не Боги. Дуже багато запущених випадків, коли людині вже не можна допомогти, на жаль. Профілактики мало. Пацієнти запізно з’ясовують свої стани, пропускають розвиток гіпертонічних хвороб, які, наче бомба повільної дії, вбивають людину. Зараз дуже помолодшали інсульти, тільки зараз у відділенні десять важких інсультів.
Володимир Воловий каже, що часто дає людям поради вчитися переключатися, розслаблятися, але й сам не дуже їх дослухається.
- Я пережив інсульт, бо неможливо працювати в такій сфері, бачити стільки болю, страждань та залишитися до цього холодним. Але всім раджу берегти своє здоров’я, менше стресувати, більше радіти життю в усіх його проявах. Якщо ви ходите, бачите, самостійно їсте, розмовляєте – ви вже щаслива людина!
