Ось і настав час, дорогі брати та сестри, любі друзі, коли ми входимо у дні Великого Посту. Будь-який багатоденний піст готує нас до зустрічі тої чи іншої духовної події. Наприклад, різдвяний (пилипівський) піст увінчується подією Різдва Христового, Петрів піст – днем памʼяті апостолів Петра та Павла. А Великий піст тому і названий Великим, що він готує нас до зустрічі найвищого з усіх християнських свят – Воскресіння Христового. "Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша", – пише святий апостол Павло у своєму посланні до християн стародавнього міста Коринф. Воскресіння Христове – це Божа перемога над смертю, це надія на те, що яким би складним або навіть жахливим не було земне життя, наприкінці цього тунелю нам дано побачити дароване Богом світло.
Прощена неділя – вступ у Великий піст: про що просити і як прощати
Проходячи піст, ми наслідуємо самому Господу нашому Ісусу Христу, який, як ми знаємо з Євангельської історії, перед тим, як відкрито вийти до людей на проповідь, провів сорок днів в пустині і там постився, долаючи різноманітні спокуси та випробування. А через те, що Великий піст веде нас до зустрічі світлого дня Воскресіння Христового – Великодня, протягом нього ми згадуємо Страждання Господні, яких Він зазнав перед своїм Воскресінням: яких Він зазнав у зраді, знущаннях, та на Хресті. Тому для християнина Великий піст – це сум, це час роздумів про свої гріхи, час посиленої боротьби з ними.
Отже, виходячи з цього, перш за все треба памʼятати, що піст – це утримання: утримання від розваг, від марного проводження часу перед телевізором або з "найкращим другом" – сучасним телефоном, утримання від застіль та пустих бесід з розповсюдженням пліток тощо. А зекономлений таким чином час треба присвячувати аналізу та виправленню особистих недоліків та гріхів; як наслідок – за допомогою в цьому звертатися в молитві до Бога; приділяти час вивчанню Святого письма, але не лише набувати "теоретичних" знань, а й намагатися жити по Божих заповідях – втілювати, реалізовувати їх у своєму житті.
Що стосується утримання в їжі, памʼятайте: піст – це не дієта! Якщо ми протягом посту звертаємо увагу лише на утримання від тої чи іншої їжі, а все вищезазначене не беремо до уваги, то ми будемо лише сидіти на дієті. Також варто зазначити, що Типікон (церковний статут), який прописує строгий режим харчування під час посту, це статут чернецький, монастирський. Проте навіть у монастирях не всі насельники мають однаково міцне здоровʼя та сили, і питання ступеню строгості посту вирішується з духовним наставником індивідуально. Тим паче ми, миряни, особливо ті з нас, хто важко роблять фізично або розумово, ті, хто мають ті чи інші хвороби – ми повинні зважувати свої сили. І якщо наш організм потребує обовʼязкового додаткового харчування – не треба доводити себе до непритомного стану: мінімальне і необхідне, хоч би то і молочне і білкове, треба організму давати. Кого особливо турбує це питання – візьміть благословення у священника на послаблення посту, пояснивши йому свою ситуацію. Але не лукавте: все ж таки дотримуйтесь помірності, бо можна і картоплею наїстися через край. І – не забувайте про обовʼязкову духовну роботу над собою.
Тобто наприкінці посту ми повинні стати духовно хоч трохи кращими, ніж ми були на його початку. Саме для цього в останню неділю перед вступом у Великий піст існує традиція просити вибачення у близьких нам людей за наші провини перед ними. Але давайте задумаємось: чи щиро ми це робимо? Чи дійсно ми визнаємо у собі, що образили ту людину, яка зараз стоїть перед нами? Адже ми дійсно ображаємо один одного: недостатньою увагою, недобрим поглядом, засудженням у думках, заздрістю, сухим ставленням та злістю до оточуючих, невмінням прощати, навіть якщо в нас попросили пробачення… Так, у відповідь ми можемо сказати: "я тебе прощаю", але потім у глибині душі ще довго не відпускаємо ближнім їхніх провин.
Отже, коли ми просимо вибачення, бажано згадати хоч щось, чим ми могли засмутити людину. Розповсюдженою помилкою з нашого боку є такі слова, як наприклад, "якщо я тебе чимось образив – прости". Бо виходить так, що я і сам не знаю, за що, а ти, якщо щось таке було – прости мене: ти сам знаєш, за що; а я, мовляв, про це не знаю, та і взагалі мені це не цікаво. Таке ставлення є лицемірством з нашого боку, чи не так? І навпаки: прощати ближніх нам треба вчитися щиро і від серця, відганяючи з голови погані та злі спогади, які будуть, на жаль, до нас вертатись знову і знову, та наша задача – знову і знову їх долати. Це і є духовна робота над собою, яка, в свою чергу, є найважливішою складовою частиною будь-якого посту.
До речі, нашої сьогоднішньої теми стосується ще одне спостереження, яким я хочу з вами поділитися. Буває таке, що до мене, як до священнослужителя, матері або жінки направляють своїх дітей та чоловіків на благословення перед їхнім відʼїздом на фронт. Дуже зворушливий момент! Треба дати корисне напуття, сказати щось найважливіше, і разом з тим зробити це як можна коротше, щоб багатослівністю не затерти основну думку. І одночасно уявляєш собі тих жінок і матерів, які – і вже моляться, і надалі будуть молитися за своїх захисників. Дивна річ: хлопці, які побували на лінії зіткнення або в інших складних ситуаціях, кажуть, що ті, про кого відомо, що за них моляться рідні, здебільшого мають шанси повернутися живими. А жінки з подивом розповідають, що чоловіки, від яких вони вже давно не чули приємних слів, під час телефонного звʼязку у години затишшя між запеклих боїв, якось раптом починають казати щось добре і ласкаве, і в першу чергу – просять вибачення… Ось як жах і смертельна загроза перевертає нашу свідомість!
Підсумувати це я хочу наступним чином. Навіщо нам чекати якихось складних та жахливих життєвих ситуацій?
Давайте почнемо любити один одного, почнемо щиро вибачатися, щиро прощати один одного, боротися зі своєю гординею, зі своїм егоїстичним "я". А прощена неділя – це лише приклад, лише нагадування нам, що це-таки треба робити: робити кожен день, робити протягом року, протягом всього життя!
І, як напуття для всіх нас перед вступом у дні Великого посту, я підготував вірш, який пропоную вашій увазі.
Просіть пробачення
Просіть пробачення в жінок і матерів,
Щодня просіть – від серця, від душі, з натхненням!
Ловіть момент, в душі розшукуйте мотив,
Який руйнує стовп сухого повсякдення.
Згадайте про чоловіків, братів, сестер –
Просіть пробачення, доколи ще не пізно:
Перед розлукою, хоч навіть
і на тиждень, хоч на день –
Ще як від них не надійшла остання звістка.
Просіть пробачення в батьків і дідусів,
І у дітей просіть – бо невідомі тропи,
Якими водить Бог нас, й широка блакить,
Та все ж не вічні ми – до смерті від утроби.
Просіть пробачення у друзів хоч колись:
Здебільш ми найвірніших лаєм позаочі,
Коли вважаємо, що нас
вони не чують в дану мить;
Але ж це є безчесний, підлий, тяжкий злочин.
Той, хто страшний вчинив тобі і рідним біль,
Того так просто, без образи, не забути;
В житті сучасному багато кривд й свавіль –
Коли ненавидять собі подібних люди.
Тут недоречно зовні радити: "Прости";
Бо у зневірі, втратах, в горі – як простити?
Благими силами всіх любих
ти як можеш захисти,
А що не зможеш – Богу дай за то помститись.
Коли в дорогу дальню, в небезпечний шлях
Покличе доля – не сумуй і не соромся:
Пробач сусідів, що, як вірити чуткам,
Плювали в бік твого відкритого віконця.
Віконце це не закривай, і першим будь
В своєму прагненні до мирної угоди.
Провини всім прощай, бо в тім –
правдива і таємна суть:
Той, хто прощає, той і ближчим є до Бога.
З повагою до всіх, священник Михайло Секержинський
