Отець Михайло Секержинський служить священиком в Майорах, Кагарлику та Широкій Балці, пише пісні та сам виконує їх на сцені під гітару. Він воцерковився лише у 2005-му, а на шлях служіння став у 42 роки. Біляївка.City священик розповів, чому став на цей шлях, з якими гріхами йому самому й досі доводиться боротися, про страхи, очікування і важливі принципи християнської моралі.
- Я корінний одесит. Виріс у звичайній радянській, атеїстичній родині. З дитячого садочка нас вчили, що Бога не існує, - розповідає настоятель.
Думки, що це не так, почали виникати в нього у 16-17 років. В студентські роки духовні пошуки продовжились, хоча, за словами священика, в жодній релігійній конфесії він не перебував.
Закінчив одеський політех. Трудовий шлях починав в цеху. Довелось стояти біля токарного і фрезерувального станків, працювати менеджером.
За словами священика, вирішальний крок на шляху до воцерковлення допомогла зробити йому знайома та колега на ім'я Катерина. З нею отець Михайло й досі підтримує відносини, вважає її своєю духовною сестрою. Але через зайнятість спілкуються вони рідко.
отець Михайло Секержинський
- Катерина радила сходити на сповідь, причаститися. Та мене все щось стримувало. Однак я зміг переступити через це, почав вивчати Священне писання, будову Богослужіння. Його хід був спочатку абсолютно для мене незрозумілим, - говорить отець Михайло.
Я болен азартом познанья всего без разбора;
И, этот диагноз признав, излечиться хочу:
Прими меня, Лекаре грешных, как мытаря, снова –
Я очень устал. Я раздавлен. Мне нужно к Врачу.
(з вірша Михайла Секержинського)
Рішення про вступ до Одеської духовної семінарії було твердим і обдуманим. В служінні, в проповіді віри Христової отець Михайло бачив зміст свого життя. У 2010 звернувся до владики Віктора, єпископа Арцизького, настоятеля Одеського Свято-Іллінського монастиря, на той час ще архімандрита, за рекомендацією. Владика потім також брав в нього присягу священика.
Отець Михайло з матушкою Аллою
- Я вчився заочно. Навчання в 40-річному віці давалося важко, - згадує отець Михайло. - Був на послуху в храмі на честь ікони Всецариці, працював в церковній лавці, співав в хорі. Навіть машину водити почав уже після призначення на парафії, коли виникла ця необхідність.
В Майори та Кагарлик призначили його в листопаді 2015. Це був перший, а тому важкий, досвід.
- Коли їхав на приход, був страх - перед невідомістю, - ділиться отець Михайло. – Розумів, що тепер багато чого залежатиме від мене самого. Але вірив, що ці зміни в моєму житті не просто так. І Той, хто їх вніс, мене не залишить.
Поки будують храм, усі служби в Майорах проходять в цьому невеличкому переобладнаному приміщенні.
За словами священика, прихожани зустріли його тепло. Потрішки знайомився з людьми:
- Минуло вже три роки, як я тут служу. Але й досі є селяни, які, побачивши мене, запитують сусідів: а хто це?
Місцевість отцю Михайлу сподобалась, і до Одеси недалеко. Перший час їх з матушкою приймали на ночівлю селяни: Ніна Наконечная, Наталія Ігнатенко. Згодом вони стали жити на квартирі.
- Для мене, людини міської, переїзд до сільської місцевості дався нелегко, - зазначає отець Михайло. - Побутові умови були складні. В будинку не працювало опалення, а за вікном – зима. Зізнатися, находив смуток. Влітку ми полагодили систему, і наступної зими життя наладилось.
В селі з домашніми улюбленцями
Під час сільського життя, розповів священик, він освоїв бензоінструмент - мотокосу і мотопилку. Ручну косу опанував раніше, коли їздив в село до мами-тещі. Допомагав з освоєнням техніки сусід Микола Гуменюк.
"Универсам" ближайший – овощной мне базой
Служил исправно не один десяток лет;
Но вот, мир городской, исполненный соблазнов,
Пришлось оставить. Впрочем, сожаленья нет
О таковой крутой житейской перемене;
Теперь поведал я с восторгом для себя,
Что паренёк простой, везущий возом сено,
Куда проворней и смекалистей меня.
(з вірша Михайла Секержинського)
Отець Михайло говорить, що морально готовий продовжувати будівництво храму в селі. Справа для нього це нова, але люди допомагають. Збирають пожертвування по селі, підтримують підприємці, староста та керівництво територіальної громади.
- Так, турбот вистачає, - ділиться отець Михайло. - Та, говорячи про труднощі, мені досі важко по-справжньому, вдумливо і усвідомлено виконувати домашнє молитовне правило, особливо, коли втомився. Раніше, на зорі свого церковного життя, коли я його просто "вичитував", не вдумуючись в зміст, було куди легше...
Про вірші, пісні, гітару
Отець Михайло вважає, що його возведення в сан і переїзд як настоятеля в Майори, певним чином вплинули на відродження в ньому здібностей писати пісні. Хоча зародилися вони багато років тому.
- Мені було сім років. До дитячого садочку прийшла викладачка музичної студії при заводі Стройгідравліка, на якому працював батько. Прослухала мене. Після того я став навчатися в студії грі на фортепіано. Але робив це неохоче, як кажуть, з-під палки.
За словами священика, за 4 роки навчання до цього інструменту любов в нього так і не народилася. Навчання покинув, про що зараз дуже шкодує.
Через деякий час батьки придбали йому гітару. Він не просив, але йому дуже хотілося. Освоював гру на ній з допомогою книжкових самовчителів. Згодились і знання, які отримав в музичній студії.
В студентські роки отець Михайло ще не розлучався з гітарою. Виступав в аматорських ансамблях, складав пісні.
- Після випуску з інституту, студентські захоплення вже не мали продовження. Гітару я закинув, почалось друге життя, з’явились нові цілі, - розповідає священик.
Під час хресного ходу
Все змінилось у 2005 році. На той час вже воцерковлений Михайло хотів наслідувати церковних виконавців. Це не ті люди, які співають в хорі в церкві. А віряни, які пишуть і виконують пісні на духовні теми.
- Я дуже хотів складати такі пісні, однак не виходило. Просто видавлював їх з себе, та путнього нічого майже не було, - ділиться священик.
Так тривало 10 років. І лише коли отець Михайло став священнослужителем, отримав призначення на приход в село Майори, ідеї віршів стали приходити одна за одною.
Любой талант имеет в жизни выбор:
В свободе сей живём, поём, творим;
Никто спастись нас не заставит силой,
Тревожно то, что шанс всего один.
(з вірша Михайла Секержинського)
- Мої вірші, пісні – це теж для мене форма проповіді, - пояснює отець Михайло. - На амвоні гітара не доречна, як і на концерті – проповідь. Але ж на концерт приходить велика кількість людей, і через духовний зміст пісні можна спробувати донести до них щось корисне для їх душі.
Друзья даны нам для смиренья –
Соседи, жёны и мужья,
Чтоб злобы стиснув угрызенье,
Мы Божьи стали сыновья.
(з вірша Михайла Секержинського)
За цей період пісень разом з віршами у священика близько 60-ти. Виконував їх він поки що лише перед своїми односельцями. Говорить, що вихід на сцену дається важко - хвилюється. Це для нього складніше, ніж проповідь на амвоні.
- Моя мета – проповідувати віру Христову. Можливо, в такий спосіб я зможу достукатися до людей, пробудити в них цю віру.
Довольствуйся своим; в поту – свой умножай талант;
В тоске предательской не пожелай себе чужого.
Виновных не ищи – будь сам судим и виноват
В досадных промахах судьбы, в стремленьях бестолковых.
(з вірша Михайла Секержинського)
Отець Михайло вважає, що люди віруючі, православні повинні нести мир, не ворогувати ні з ким, навіть з представниками інших конфесій. Чинити інакше – не по-християнськи.
- Святий Іоан Златоуст казав, що священик завжди на виду. Його душа має бути чистіше сонячного проміння, - говорить отець Михайло. - Тобто життя, слова, вчинки повинні відповідати цій мірі. Говорячи відверто: тяжко боротися з гріховними тяжіннями, які є у кожної людини, і відповідати сану священнослужителя.
Фото та відео з архіву Михайла Секержинського
