У день пам'яті жертв репресій комуністичної доби, Біляївка.City хоче нагадати, що радянська влада встановлювалася на теринах України шляхом великого кривавого терору, опору українців. Інформація роками приховувався у засекречених архівах, стиралася з пам'яті. Втім деякі документи дають змогу уявити собі справжню картину.
Ми не могли прийти до тями, коли відкрилися російські злочини в Бучі, Маріуполі, окупованій частині Херсонщини: катування, ґвалтування, розстріли, вбивства дітей та дорослих, безправність та беззаконня. Якби краще знали історію, то не дивувалися б, а були готовими. Бо це стається кожен раз, коли на українську землю ступає "русскій мір". Схожими методами, терором та жорстокими вбивствами, насаждалася радянська влада сто років тому. Тоді впала російська імперія, народи отримали право на самовизначення, однак не всі змогли захистити це право.
Радянська влада ховала свої злочини у засекречених архівах
Більшовикам вдалося зламати опір українців. Коли ми чуємо про боротьбу, то мешканцям південної частини України може здатися, що йдеться лише про те, що відбувалося у західній частині України. Однак це не так. Захопити та утримувати владу навіть на Одещині більшовикам вдалося шляхом терору та репресій. Звісно, не обійшлося без підтримки серед місцевих, однак багато з них поплатилися за це своїм життям від руки, яку називали дружньою.
Біляївка.City за допомогою дослідника історії, який багато років працює в Одеському архіві з документами, Сергія Крачкова продовжує збирати невеликі архівні пазли, щоб зберегти пам'ять про страшний період нашої історії.
Радянська влада оберігала, ховала архіви про свої злочини за грифом "державна таємниця, секретно". Навіть за часів Незалежної України їх відкривали дуже повільно: подекуди ще живими були організатори репресій, які боялися справедливого покарання, вони залишили по собі нащадків, які могли б нести відповідальність за вчинки своїх батьків та дідів. Серед українських спецслужб було чимало агентів впливу росії, які усіляко противилися відкриттю архівів для широкої публіки.
Так, коли до влади прийшла команда нині президента-втікача Януковича, одним з перших рішень стало припинення поповнення баз даних Відкритого електронного архіву СБУ, яке здійснювалося щодня починаючи з 2 жовтня 2008 року. Тодішній керівник Служби безпеки України Валерій Хорошковський заявив, що відомство призупиняє роботу з розсекречення та оприлюднення архівів.
Системна робота з розсекречення архівів почалася у січні 2009-го за часів президента Ющенка, була припинена. За кілька років відкритості вдалося розсекретити лише 10% архівів, повідомляв екс-директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович. Станом на 19 березня 2010 року Відкритий архів містив понад 17 тисяч електронних копій свідчень радянського терору. Загалом це більше 170 тис людських доль, яких знищив радянський терор, намагаючись встановити владу в країні. Це лише невелика частина загального кривавого терору, оскільки багато справ зберігалися в архівах інших відомств, або була вивезена до росії, знищена під час ІІ-ої світової війни.
Стратити: доля більшості репресованих біляївців
Ми будемо говорити лише про ті документи, які знаходяться в Державному архіві Одеської області у фонді Р-8065 “Управління Служби безпеки в Одеській області”.
– У цьому архіві зберігається 13390 справ на осіб репресованих радянськими каральними органами у період 1920-1930 роках, – розповідає дослідник Сергій Крачков, – у вказаному фонді вдалось знайти понад 90 справ на репресованих біляївців. Більшість справ стосуються життя та долі окремих людей, але є й групові звинувачення. Зокрема, є справа на 28 осіб, це були робітники станції “Дністер” та колгоспники. Усі звинувачення були надуманні, але часто проти них свідчили інші біляївців. Переважна більшість репресованих біляївців була страчена.
Вирок виносила так звана "трійка" НКВС. Це був орган позасудового винесення вироків в СРСР, що існував в 1937–1938 роках під час Великого терору. 31 липня 1937 голова НКВС Ніколай Єжов підписав наказ НКВС № 00447 «Стосовно операції з репресування колишніх куркулів, карних злочинців і інших антирадянських елементів», в якому визначалося завдання розгрому «антирадянських елементів» і склад «оперативних трійок» з прискореного розгляду справ такого роду. Цей наказ був схвалений на пленумі ЦК ВКП(б).
До складу трійки зазвичай входили: голова — місцевий начальник НКВС, члени — місцеві прокурор і перший секретар обласного, краєвого або республіканського комітету ВКП(б). Для кожного регіону Радянського Союзу встановлювалися ліміти з «Першої категорії» (розстріл), і з «Другої категорії» (заслання в табір на термін від 8 до 10 років).
Ось лише деякі виписки з розстрільних актів, які стосувалися мешканців Біляївки та навколишніх сіл. Це унікальні документи, які донині не публікувалися.
Антон Семенович Бондаренко, репресований, засуджений до розстрілу
Олександр Петрович Колченко, репресований, засуджений до розстрілу
Семен Єлесеєвич Іванов, репресований, засуджений до розстрілу
Яків Іванович Норенко, репресований, засуджений до розстрілу
Єфим Андрійович Олифер, репресований, засуджений до розстрілу
Григорій Єлисеєвич Іванов, репресований, засуджений до розстрілу
Олександр Микитич Косилов, репресований, засуджений до розстрілу
Костянтин Григорович Скрипник, репресований, засуджений до розстрілу
Федот Петрович Давидов, репресований, засуджений до розстрілу
В чому була провина біляївців, яких засудили до смерті?
Тут варто повернутися у 1918 рік. Саме тоді більшовики, які керуються з центру в росії, у січні захоплюють владу на Одещині та утримують її до середини березня, зустрічаючись з великим опором населення.
Одне із завдань більшовиків – масова пропаганда, а також просто грабіж мирних мешканців. Саме у ці місяці були започатковані спеціальні установи тетору: Бюро по боротьбі з контрреволюцією, Комісія по боротьбі з румунською та українською контрреволюцією. Населенню погрожували, що "будуть вішати та розстрілювати всіх, хто насмілиться затримати шлях нестримного потоку революції".
Загони революціонерів тероризували "колишніх людей" (офіцерів, представників інтелегенції, духовенства, поліції, органів державної влади, вчителів, лікарів, заможних селян тощо). Особливими звірствами визначилися матроси кораблів Чорноморського військового флоту "Ростислав" і "Алмаз", які стояли на одеському рейді. Кораблі перетворилися на плавучі в'язниці, де страчували "підозрілі елементи" та викидали трупи просто в море.
Прикметно, що протягом тривалого проміжку часу з уст в уста мешканців міста передавалася сумна приказка "Ой, яблочко, куда катишься, на "Алмаз" попадешь — не воротишься!", перероблена за однією з версій з української пісенної традиції "Ой, яблучко, куди ж котишся? Пусти мати на вулицю, гулять хочеться!".
Алмаз — російський безброньований крейсер. Своєрідний символом страху, який більшовики перетворили водночас на штаб морських сил і вʼязницю.
Перших заарештованих надіслали на "Алмаз" ще під час вуличних боїв в Одесі 27-30 (14-17) січня 1918 р. Полковник армії УНР, відповідальний працівник штабу Одеської військової округи Михайло Омелянович-Павленко згадував, що у ті дні поширювалася інформація "про страхіття, що робили матроси над українцями. Корабельна "топка" (піч) вже не могла виконувати своїх обовʼязків "автодафе" й "контр-революціонерам" просто привʼязували каменюки до ніг і кидали у море".
Його слова підтверджувала й місцева преса. Професор О.П.Введенський написав у газеті "Родная страна": "Усі мовчки підкорилися більшовикам...пристосовуючись до їхньої мови, моралі, понять...Та іншого виходу, власне, й не було. За найменший опір зараз же відправляли на "Алмаз", де без будь-якого суду і слідства розстрілювали, топили або спалювали у печах. Звідти, кажуть, ніхто не повертався. Однак якщо хто й повертався, то або увесь сивий, або доведений до божевілля. І черех страх перед "Алмазом" все підкорилося більшовикам".
У другій половині березня червоні частини та місцеві зрадники, які приєдналися до них, залишили Одесу й відступили з України. За неповними підрахунками комісії УНР за ці кілька місяців червоний терор викосив життя 500 людей, з Одеської затоки підняли десятки покалічених тіл "контрреволюціонерів".
До кінця 30-их років влада на Одещині переходила з рук в руки. Зокрема, влітку 1918 року населені пункти Біляївщини (Біляївка, Яськи, Маяки) були під німецькою окупацією. Навесні 1919 року — під французькими військами. Однак кожен прихід більшовиків супроводжувався новими і новими випадками терору та беззаконня.
Біляївський район так само, як інші райони Одещини, противилися встановленню радянської влади. Хоча, безумовно, в кожному населеному пункті були й ті, переважно з місцевих бідняків, хто підтримуав радянську владу. Однак як бачимо зі справ репресованих біляївців, до "ворогів революції" могли потрапити люди будь-якого статусу та фінансового стану.
Проти радянської влади мешканці населених пунктів, безумовно, піднімали повстання. У 1919 році повстало німецьке населення. Центром повстання було село Вигода. У липні 1919-го у німецькій колонії Мангейм, яка нині є селом Кам’янка Біляївського району на Одещині, спалахнуло селянське повстання. Воно стрімко поширилося по кількох повітах тодішньої Одеської губернії (губернська територіальна система діяла до 1925 року – ред.) і тривало аж до середини серпня.
Влітку 1920 року повстання підняло село Маяки.
Під час колективізації повстаннями охопило все населені пункти по Дністру, частина німецьких сіл, вони координувалися з Румунії, куди втікло багато представників місцевих заможних родин. У 1937 році в селі Яськи працювала організація з родичів втікачів, яку очолив навіть голова села. Вони мали представників у Граденицях, Троїцькому, Біляївці та в Одесі.
Існувала також група українських борбистів, які продовжували боротися за відновлення Української держави.
Тисячі людей південної України не хотіли жити в радянській країні, де людей прирекли на голод, бідність, нещастя, за це їх косили репресіями без суда та слідства, а потім добивали Великим Голодом. Ці документи - невелика частина цієї трагічної історії.
"На мій погляд, у Біляївці має з’явитися стела з прізвищами та іменами тих, хто був репресований з числа їх мешканців, як зробили її з іменами героїв ІІ-ої світової війни, - каже біляївець, дослідник Сергій Крачков". Тільки таким чином люди зрозуміють, як радянська влада змогла взяти контроль над південною Україною.
Велика різниця між тим, що було, і тим, що зараз: українці зрозуміли цінність власної держави, та більшість з них взяла до рук зброю та захищає право на життя, а не бути знищеними репресіями та голодом. Бо ворог і у попереднього, і у нинішнього покоління українців - той самий.
