Нещодавно волонтери з ГО «Біляївська самооборона», що на Одещині, повернулися з чергової поїздки на Херсонщину. Вони передали мешканцям деокупованих сіл допомогу. Але ця подорож була особливою і символічною, тому що їхали вони до села-тезки Біляївки. Воно знаходиться у глибинці і зараз відоме тим, що окупанти влаштували в ньому катівню. Так. Ви не помилилися. Справжню катівню у XXI-му столітті. Ті, кого багато хто у нас називав братами.
Волонтери кажуть, що, знаходячись у селі, було відчуття чогось рідного, і це важко пояснити. Їхні і наші мешканці багато в чому схожі. Але є і те, що дуже вирізняє їх і викликає захоплення. Люди все ще налякані пережитим в окупації, але безмежно вдячні військовим за кожен прожитий день.
Про те, що на Херсонщині знаходиться село, яке є тезкою нашому місту, волонтери дізнались випадково. Почули назву села під час розмови з жителями інших сіл.
- В одній з поїздок ми в двох селах роздали допомогу, і нам місцеві сказали: а далі вже Біляївка. Ми як почули цю назву, дуже загорілись туди поїхати. Було вже пізно, тому вирішили, що зробимо це організовано під час наступної поїздки, - розповідає волонтерка Інна Дубицька.
Вдома волонтерки почали шукати в інтернеті інформацію про Біляївку і дізнались, що там окупанти влаштували катівню, а місцеві під час окупації дуже постраждали. Дівчата знайшли контакт старости села, зателефонували йому і дізналися, що саме потрібно жителям.
- Наші біляївці, як завжди, активно відгукнулися на оголошення про збір допомоги. І не лише тому, що це для Біляївки. Люди однаково добре допомагають усім селам, - говорить Інна Коваленко. - Цього разу активно долучилась мерія, коли дізналась, що ми їдемо саме туди. Зокрема, передали також подарунки для старости села.
Були наче серед своїх, ніби нікуди і не виїжджали
Перше, на що звернули увагу волонтери, коли в’їхали до села, на стелу: "Село Біляївка, ласкаво просимо". Коли окупанти зайшли у село, замалювали назву села і написали її російською - "Бєляєвка". Зараз, хоч кустарно, але мешканці виправили назву, щоб надпис був знову українською.
Волонтери Самооборони у деокупованій Біляївці на Херсонщині
- Ми за останній період об’їхали багато сіл. І люди скрізь різні. Але от у Біляївці чомусь мешканці були дуже схожі на наших. За темпераментом, розмовою, завзятістю, таке було відчуття, ніби ми серед своїх, ніби нікуди і не виїжджали. Інколи навіть здавалося, що бачимо знайомі обличчя. Просто магія якась, - діляться дівчата.
Розповіли, що зустріли їх тепло. Багато людей зібралося. Старості вони вручили лист від мерії, футболку і кепку з логотипом нашої Біляївки. І він одразу їх одягнув. Потім висилав волонтеркам фотографії, що щодня одягає їх на роботу. Запросили вони старосту до нашого міста, і він пообіцяв обов’язково приїхати.
Волонтери Самооборони з мешканцями деокупованої Біляївки на Херсонщині
- В свою чергу жителі теж передали подарунок до нашої Біляївки. Підписали побажаннями нам прапор. Хотіли, щоб і ми привезли якусь частинку від них. Адже окрім душевних хвилювань, спогадів їм зараз нічим було поділитися, - говорить Інна Коваленко.
- Прапор ми вже передали мерії, тепер він знаходиться на чільному місці у сесійній залі. На знак подяки такий же прапор з побажаннями від мешканців, голови, депутатів ми привеземо наступного разу до херсонської Біляївки.
Волонтери Самооборони передають прапор місту Біляївка від мешканців деокупованої Біляївки з Херсонщини
Гордість села окупанти перетворили на місце болю та жаху
За словами волонтерів, село Біляївка, у порівнянні з сусідніми, які практично стерті ворожими обстрілами, не так постраждало. Хоч є також зруйновані, напівзруйновані будинки. Є будинки без дахів, без вікон, без стін. У селі й досі не працюють магазини, аптеки. Лише нещодавно відновили електропостачання. Дуже багато будинків розграбовані. Мешканці, повернувшись після деокупації додому, не знайшли ні посуду, ні подушок, не говорячи вже про техніку – все забрали окупанти.
Раніше гордістю села був навчально-виховний комплекс, куди входили садочок і школа. Окупанти не лише його майже зруйнували, а й перетворили на місце болю і жаху. Там у Біляївці знаходилась катівня.
- Вразило те, що як для маленького села, це був шикарний заклад: різні класи, музей, обладнання, комп’ютери. Прийшли росіяни - все розбили, розламали, зруйнували. Вони за час свого перебування у школі настільки її засмітили, що сміття, яке у мішки вже після збирали вчителі, зайняло весь перший поверх, - говорять дівчата.
Школа у Біляївці Херсонщина, де окупанти влаштували катівню
Староста розповів їм, що у катівні тримали 12 людей. Вони знаходились у маленькій каптерці біля класу, розміром приміщення близько 6 квартатних метрів. В’язнів тримали у повній темряві, інколи давали кілька ложок залишків їжі від окупантів.
Серед полонених були не лише місцеві, а й люди, яких привозили з сіл району. До катівні люди потрапляли з різних причин. Хтось відмовлявся допомагати окупантам. У одного чоловіка був син морпєх, і його підозрювали у передачі даних. Двоє місцевих чоловіків так і не вийшли живими з катівні.
- Жителі в селі привітні, хочуть поговорити, але переважно замовкають, коли їх запитують про катівню чи життя в окупації, - пояснює Інна Коваленко. - Особливо, коли просять розповісти щось на камеру. Як нам потім пояснили, це наслідки пережитого страху. Люди настільки налякані, що й досі хвилюються, щоб село знову не окупували. Щоб їх тоді не забрали у полон і не катували за те, що вони розповідали про звірства та вандалізм окупантів. Має пройти ще не один рік, щоб люди оговтались від пережитого, вилікували ці травми.
Але є і ті, хто готовий розповідати, що тут відбувалося.
- Зустріли чоловіка, йому 70 років. Він був одним з в’язнів катівні. В катівні опинився, бо не віддав окупантам генератор, сховав його і сказав – немає. А здав його хтось з місцевих. Спочатку його та ще кількох чоловіків вивезли машиною із зав’язаними очима і кинули посеред степу. А потім звідти забрали вже до катівні. Там били, морили голодом. Йому вибили усі зуби. Місця у кімнаті було дуже мало, зроблених нар на всіх не вистачало, тож люди сиділи і лежали на підлозі, спали по черзі на стільчику.
Окупанти забрали у чоловіка усі документи, пенсійну картку і витратили з неї гроші. Він згадував це, і говорив, що після пережитого вже нічого не боїться, навіть смерті.
Під час розмови виявилось, що у нашій Біляївці у чоловіка є родичі, племінник - Сергій Шапаров. І він просив передати йому привіт.
Волонтерки з чоловіком з Біляївки Херсонщина, який був в'язнем катівні
Та слава богу, що Україна прийшла
Волонтерки наголошують, що попри пережите, люди в селі мають тверду віру у краще майбутнє. Їм потрібна не стільки натуральна допомога, хоч звісно це теж важливо, а моральна підтримка. Щоб з ними поговорили, щоб їх обійняли, щоб їм посміхнулись. Їм не треба розваг, вони не мріють про ремонти, а хочуть простої людської уваги, доброго слова, відчувати, що про них пам’ятають.
- У людей стільки вдячності, в першу чергу до військових, до тих, хто їх підтримує. І вони піклуються один про одного. Була ситуація, роздаємо продукти, а люди кажуть: може, хтось більше за нас потребує. А у самих, дивимося, хата розвалена. Кажемо: а як же ж ви? Відповідають: та слава богу, що Україна прийшла. А все інше дрібниці.
Приглядаємось, хата після обстрілу постраждала, але поруч вони вже квіточки посадили, висапано, на городі порядок. І так у багатьох. Життя у людей продовжується, і вони за це вдячні.
Передайте квіти для матері
- Додому ми поверталися з відчуттям болю за біляївців, які через окупантів пережили стільки горя, і ми захоплювались їхньою силою. Що вони залишаються борцями. На відміну від деяких мешканців нашого регіону, зовсім по-іншому ставляться до життя, бо знають його ціну, - згадують волонтерки.
- Ще одна чудесна ситуація трапилась, коли ми вже приїхали додому і опублікували у Facebook відео про поїздку, - розповіла Інна Коваленко. - Мені одразу написав хлопець, що побачив на відео своє рідне село. Що він так наплакався, бо давно не бачив своїх земляків. Він військовий, на передовій. Запитав, чи будемо ми туди ще їхати чи проїжджати. Хоче скинути гроші, щоб ми купили квіти і подарували їх його матері, яка там живе. Бо він так хотів привітати її з Днем матері, але не зміг. Не знаю, яким магічним чином це відео потрапило йому у стрічку, адже він навіть не в друзях, і у нас немає спільних знайомих.
Знаємо одне. До Біляївки ми ще повернемося. Адже для цього є вже два важливих приводи: привезти підписаний прапор і передати квіти матері від сина захисника. Це найменше, що ми можемо для нього зробити.
А ми віримо, що Україна повернеться у всі наразі окуповані ворогом села та міста південної та східної України.
Зараз волонтери збирають все для Херсонщини. Найбільша потреба - гумові чоботи, мотори, човни. Якщо є можливість допомогти - не відвертайтеся.
